Проте, вже дуже скоро, майже за тиждень, туман війни та невизначеність мають якщо не розвіятись, то значно попрозорішати. І те, що ми побачимо, навряд додасть нам перспектив. Тому для початку варто згадати все за цей рік. Оцінити, де ми могли бути, зрозуміти, де ми зараз, визначитись, куди ми йдемо та почати змінювати підхід до життя.
Цього року путін озвучував два ультиматуми Україні. Та якщо перший навесні звучав в типовому стилі повторення “цілей сво”, то вже влітку на фоні повзучої окупації Донецької області та важких наслідків обстрілів енергетичної інфраструктури його вимоги набрали сталі та цинізму. Він вже вимагав повного відводу ЗСУ з території всіх окупованих областей, включно із Запоріжжям та Херсоном, повну демілітаризацію країни та свій уряд. Зараз зрозуміло, що все це він озвучив авансом з урахуванням наступальної операції, яку ми спостерігаємо сьогодні. Проте вже тоді це звучало загрозливо, а наш психологічний стан був не кращий. Що відбулося? Правильно – Курська офензива і тепер його ультиматуми виглядають геть не так загрозливо з урахуванням ситуації на землі. А нам вистачило на перезавантаження та нові сили.
Але росіяни не відступають. Прямо зараз вони розігрують карту “вибори в США”. Останнє, що вкидається – Путін готує звернення до світу одразу після виборів. З новими варіантами ультиматумів. Таку тезу системно вкидають росіяни, особливо концентруючись, що вимоги (не пропозиції, саме вимоги) будуть залежати від того, хто виграє. Наскільки це правда? А неважливо. Чому? Тому, що це ніяк не вплине ані на фронт, ані на рішення нового президента США. Ми з вами та росіяни – єдині стейкхолдери та цільова аудиторія цього вкиду. Тому фактор росіян в перспективі маємо враховувати, але не переоцінювати. Як і загрози, які несе реальний російський наступ. Ми не маємо права на легковажність, але приводу до паніки поки теж немає.
Фактор союзників, чи скоріш партнерів – один із ключових факторів із багатьма невідомими. Чи будуть наступного року нас спонукати до укладання угоди з росіянами? Безумовно. В будь-якому випадку переможці перегонів в США майже на сто відсотків спробують нас переконати домовитись. Як? Найбільш ймовірний сценарій – варіант 38 паралелі. Найгірше – він має спрацювати та навіть бути прийнятий значною частиною українського суспільства. Це – факт. Тому що ми не знаємо, як ми переживемо цю зиму, якою вона буде та наскільки втома та вигорання запанують. Цілком можливо, що достатньо рівня реалізації сценарію заморозки. Плюс невідомі умови, що нам запропонують та на що буде готовий Путін. Однак, тут варто згадати та тримати в голові постійно, що програми підтримки США та ЄС на наступний рік затверджені. Та в будь-якому варіанті поза бажанням окремо взятого політика – допомога на наступний рік буде надходити. Тобто попри забаганки ми маємо можливості встояти у 2025 році за рахунок погодженого обсягу допомоги.
І тут ми повертаємось до себе. До того, що ми – той головний фактор, який або приведе до стійкості, або до втрати. Нагадати собі не лише про допомогу, а про ескадрильї F-16, що не брали поки участь в забезпеченні нашого фронту. Що відстані, якими рухаються росіяни в наступі та швидкість їх проходження не дозволяють вийти на повну окупацію Донецької області цього року. Та що все це може змінитись не лише через інші фактори, а в першу чергу через фактор нас. Тому єдиний варіант врятувати себе на ментальному рівні – перестати жити емоціями, якими нас годує інформаційний потік. Тому що це фейкові, а не ваші емоції. За ними – нічого окрім бажання впливу немає. Далі визнати, що невизначеність – не зло. Бо визначеність у вигляді “мир за будь-яку ціну” – набагато гірший зі всіх боків. Та після прийняття цього факту перейти від думок та планувань на довгий період до коротких відрізків з однією ціллю – встояти та перемогти. На особистому фронті, разом на державному – але перемогти. Не важливо коли, строк другорядний порівняно з результатом. Так крок за кроком ми отримаємо шанс не втратити ані себе, ані країну. Іншого шляху немає.