А загалом у нас (я навіть питання корупції не буду зачіпати) забагато політики. Від місцевого до національного рівня вже стало можливим вести відверті політичні кампанії. Навіть в нас, в Маріуполі, в місті яке існує на мапі та в евакуації – суцільна політика з боку депутатського батальйону Смерека. Скажете нема? Тоді покажіть, що вони роблять для міста, містян, деокупації? Отож бо. Стріми в тік-токах та пости у фейсбуці – це трохи далеко від реальності, але близько до політики.
Це деконсолідує суспільство. Це нівелює внесок у перемогу. Це демотивує і тих, хто вже в пікселі, і тих, хто там має опинитись. Дивно, що вся ця політика не з боку військової дисципліни, але кожен учасник політичних кампаній має підстави не бути в армії чомусь.
Інформаційне поле – туди ж. Не підкажете наших Героїв та їхні вчинки за останній тиждень? Місяць? Квартал? Хто там наступний за Привидом Києва, псом Патроном та КARAYA? Упс. То на кого мають рівнятись діти? В кого грати в дворах? Який приклад показати під час мобілізації? Може пора вже відійти від «Бригада номер ... спалила танки орків»? За цими номерами є люди. Люди-Герої, які мають бути гордістю та прикладом. Може так мобілізація почне прокидатись та переходити від примусовості до добровільності?
Можливо вже на часі покарати хоча б тих, хто притягнув війну до нас? Всіх, хто був дотичний до шабашів 2014 року? Тих, хто балотувався від партій ОПЗЖ та Шарія? Ні? Їх голоси нам точно потрібні? Журналістів, що просували російські наративи на каналах Медведчука. Чи їх професійні якості незамінні?
На часі подивитись на нашу спільноту в евакуації інакше. Чи можна нескінченно продавати емоцію? Можна. Факт. Не вірте тим, хто скаже, що ні. І ми прагматично маємо це робити. Не лише це, але не без того. Питання – як. Може нарешті почати нашим дипломатичним відомствам консолідувати цю історію? Думаєте, марш в десятки тисяч українців не потрапить на перші шпальти? З плакатами із фото вбитих дітей – не потрапить? Зі знімками однієї родини, яку вбила російська ракета, – ні? Помиляєтесь. Але хтось має попрацювати у Франції, Німеччині, Нідерландах, Бельгії та інших країнах, щоб точно вийшли тисячі людей в один день з єдиним гаслом. Це спрацює, тому що це – не кийок. Це – скальпель, яким варто користуватись. Нечасто, але вміло.
Отже, тут можна довго розбиратися. Треба розбиратися. Аналізувати, робити висновки і не ображатись та не ображати. Настав час нової консолідації, бо це так само питання нашого виживання. Не більше й не менше. Зробити роботу над помилками та рухатись далі. Міцнішими. Потужнішими. Правдивішими. Але разом, і до перемоги.