Це питання набагато складніше і виклик набагато більший за умовне повернення. За загальною статистикою, рівень повернення з вимушеної еміграції складає до 50 відсотків за умови цілого житла. Просто значна частина мігрантів нездатна інтегруватись та соціалізуватись в іншому суспільстві. Це не добре і не погано. Це – факт.
Як і факт, що за пошуком кращої в уяві долі, люди готові бігти в невідоме. Ризикувати всім. Молодь, яка ще не має майнових якорів та жорстких вимог для власного комфорту. Тому саме «залишити молодь вдома» і є завданням номер раз.
В призмі Маріуполя та сценаріїв відновлення ми з мером маємо одну гіпотезу, як діяти. Навіть не гіпотезу, план. Та ми впевнені: він спрацює. Отже, що це саме за план.
Ми збираємось дати молоді те, чого не гарантує ніхто інший. Ми дамо їм шанс на реалізацію амбітної мрії в професійній сфері. Ми скоротимо шлях від «ідея, мрія, професійна освіта, досвід, кар’єра, проект, реалізація» до «ідея, мрія, освіта, проект, реалізація». Хочеш? Вчись і роби.
Ми плануємо збирати команди молоді за напрямами роботи Маріуполя (урбаністика, архітектура, інфраструктура, арт і таке інше). Молоді, яка вже має ідею життя та бажання її втілити. Активне бажання більше за «зробіть це за мене». Після формування таких команд ми будемо домовлятись з нашими міжнародними партнерами про їх безкоштовне навчання кращим практикам в ЄС. Далі після навчання – проєктна розробка. І на період деокупації ми будемо мати команди, які мають проєкти та готові їх реалізовувати. А ми як місцева влада будемо підтримувати та забезпечувати їх реалізацію.
Сміливо? Так. Але, цілком реально. Ні. Ми не повинні робити з молоді будівельників, електриків. Цього в нас вдосталь. А де не вдосталь – перенавчимо та перенавчимось.
Та сміливо – не значить нереально. Тому що процес вже йде і це не просто «мрії про Мрію».
Крок перший. Поштовх. Прямо зараз по всій країні проходить серія воркшопів з маріупольцями, мета яких, в тому, числі дати старт, активувати молодь на думки про проекти.
Крок другий. Відбір та формування команд буде протягом найближчих півроку. В цей час окрім самого відбору має остаточно оформитись домовленість мера та партнерів щодо того як і на яких умовах ми вчимо.
Крок третій – навчання команд.
Крок четвертий – проектування «Мрії» разом зі спеціалістами та експертами, зокрема в рамках проекту «Маріуполь. Reborn».
Крок п’ятий. Перший рік після деокупації або «Негайна відповідь». Тут починається практична робота команд. Яка набирає обертів з другого року, коли головні інфраструктурні проблеми міста перейдуть в площину реалізації. Далі – слово за мрійниками.
Все це – стислий схематичний план, за яким стоїть великі документи, плани, стратегії з конкретизованими діями та строками. Над цим команда мера Маріуполя працює рівно рік. Тому, що неважливо, скільки часу до повернення Маріуполя, але ми маємо бути готові. Вже зараз. Ми повинні дати молоді місце серед ти, хто керує. Якщо страшно, то просто треба розуміти. Не станеться цього, інший страх – страх втрати майбутнього, стане реальністю.
Чому ми впевнені, що воно спрацює? Згадайте себе у віці до 30 років. Який у вас був пріоритет? Правильно, самореалізація. Довести всьому світу, який ти інакший і кращій. Довести саме проектом, на який можна показати і сказати: «Дивиться. Це зробив я!». Та заради цього будь-хто поставив би все.
Ми дамо такий шанс. Далі – більше. Успіх притягує успіх. Ми амбітно маємо бажання так притягнути інших. Перетворити Маріуполь в стані відновлення не просто в Маріуполь. А в Маріуполь, де здійснюються самі сміливі мрії зараз.
То чому нам не зробити те саме з країною? Чому не почати працювати на перетворення України в країну Великої мрії та Великого шансу?
Саме давши нашій молоді шанс сьогодні, ми не просто не втратимо її завтра. Ми отримуємо до себе молодь в плюс. Яка приїде в Україну, що перемогла Росію, створювати свою Велику Мрію.