«Він жив для дружини, дітей і країни, яких до останнього захищав»

«Мій чоловік був дуже гарною, чуйною, доброю людиною. Він дуже любив свою родину, але не мав багато часу на сім’ю, адже був професійним військовим і постійно був у частині з підлеглими. Ми пишаємося нашим татом і чоловіком. Все, що ми маємо – завдяки Михайлові. І його смерть, стала невиправною втратою для нас», - розповідає про свого чоловіка, учасника АТО, Михайла Волянюка, його дружина Ганна.

Майбутнє подружжя познайомилось один з одним на Дні народженні подруги Ганни. «Це було кохання з першого погляду. І ми зрозуміли, що створені один для одного», - каже жінка. Після року зустрічань, молоді одружилися, а незабаром, раділи появі сина Дениса. «Ми були дуже щасливі, а особливо – чоловік. Адже він дуже хотів сина. Михайло завжди мені допомагав, любив гратися і гуляти з дитиною. Ми мали багато гарних друзів і разом з малечею, на вихідних, всі разом любили ходити у парк», - пригадує Ганна.

Михайло Волянюк з самого дитинства мріяв бути військовим. І хоча попервах батьки не вітали такого вибору, в подальшому, вони підтримали сина, а він - назавжди лишився вірним своїй мрії та жодного дня про це не пошкодував. «Йому дуже подобалась служба. Це була справа життя. Мені він завжди казав, що все добре. Так було і під час миротворчих операцій, і на службі, і на війні», - розповідає Ганна.

Впродовж подружнього життя, Михайло та Ганна все робили разом, допомагали і підтримували одне одного. З появою другої дитини – донечки Насті, Михайло всю увагу і турботу вже приділяв їй. «Наші діти дуже раділи, коли тато приходив з роботи. Ми сідали разом вечеряти, як випадала нагода – ходили у гості, або на прогулянку», - каже жінка.

З початком АТО, Михайло Волянюк був відряджений в район Краматорська. «Коли я дізналася про це, то почала дуже переживати і не хотіла, аби він туди їхав. Натомість Михайло мене переконував, що все буде добре. Він, можливо, навіть і радів такій долі, адже йому подобалось військо, і це було черговим його випробуванням», - говорить Ганна. За декілька місяців перебування на Сході, Михайло зателефонував дружині і сказав, що відчуває нестерпні болі у животі. «Я одразу йому сказала, аби він йшов до шпиталю на огляд, на що він відповів, що не може цього зробити, адже якщо там щось серйозне, його покладуть на лікування, а своїх хлопців він не може залишити. Знаючи, який він впертий, я сама тут, в Ужгороді, пішла до лікаря, описала симптоми, він виписав ліки, які я купляла і передавала Михайлові», - розповідає Ганна Волянюк.

Але від ліків, Михайлові лише на короткий час ставало легше, а потім - болі поверталися. Тіло не витримувало таких навантажень і чоловік почав втрачати свідомість. Михайла привезли до Харківського військового шпиталю, де провели операцію. Висновки лікарів були невтішні – ракове захворювання шлунку останніх стадій. «Михайло не знав про свій діагноз, я зв’язувалась з усіма лікарями і просила не говорити йому, адже він, коли повернувся після шпиталю додому, казав мені, що якби дізнався, що він невиліковно хворий, то одразу б поїхав на фронт. А я хотіла, аби він був вдома, зі мною і дітьми», - плачучи говорить Ганна.

Після місячної післяопераційної реабілітації, Михайло Волянюк, знову повернувся на службу. Довго пробути він там не зміг, болі знову почали давати про себе знати і у невідкладному порядку була зроблена ще одна операція. Тоді лікарі сказали Ганні, що жити лишилось дуже мало часу і ніхто вже не в змозі допомогти. «Михайло помер у мене на руках. Останні його слова були про наших дітей. Він сказав, аби я берегла їх і виховала достойними людьми. І ще сказав, що він помирає і попросив вдягнути його у військову форму з усіма нагородами», - розповідає жінка.

Смерть Михайла Волянюка стала важкою втратою для родини. Діти: 15-річний Денис та 6-річна Анастасія дуже сумують і часто згадують татка. Вони його дуже любили і до останнього вірили, що він одужає. Зараз дружина Михайла, Ганна, разом з дітьми, живуть у державній квартирі, за місцем проходження служби чоловіка. Держава виділила їм кошти на похорон і допомогла з ремонтом стелі, яка протікала. Родина втратила найцінніше: чоловіка і батька, якого не повернути. А жити далі без нього важко. Діти швидко ростуть, їм потрібен одяг, а Ганна хоче встановити чоловікові пам’ятник, на який він заслужив. Давайте разом долучимось до допомоги родині Михайла Волянюка, який до останнього нас захищав.

ВОЛЯНЮК ГАННА ІВАНІВНА HANNA VOLIANIUK 4188370027262214 (Райффайзен банк «Аваль»)

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter