Як ідеться у листі, Андрій Рибін «виявив себе справжнім спеціалістом, уважним і професійним лікарем, патріотом нашої Держави та порядною людиною». Від 1 серпня Андрій у рамках місячної ротації ПДМШ працює в Попаснянській центральній районній лікарні. Разом з ним працюють і інші лікарі добровольці – Фахівці з великої літери. Із запитанням, чому місцева адміністрація відзначила саме його, я звернувся до Олени Кострової, виконувачки обов'язків начальника відділу охорони здоров'я Попаснянської райдержадміністрації.
«Я дуже вдячна за допомогу команді ПДМШ та особисто кожному спеціалісту, – відповіла Олена. – Стосовно цього листа можу тільки сказати, що наш Попаснянський голова Сергій Шакун висловив думку багатьох відвідувачів, які отримали медичну допомогу від Андрія Рибіна. При цьому кожен лікар-доброволець заслуговує на подяку. Завдяки ПДМШ під керівництвом Геннадія Друзенка мешканці нашого району отримали кваліфіковану медичну допомогу. Велике дякую!»
Тож, аби уточнити, довелося розпитати самого Андрія Рибіна.
Чому лист з подякою надіслано стосовно саме вас?
Так вийшло, що на самому початку я приймав людей з райдержадміністрації, кількох прооперував одразу. Тобто це ось таке їхнє рішення – я ж не проти. Вони навіть на урочисту церемонію 24 серпня мене запрошують.
Тобто вони на власному досвіді своїх співробітників пересвідчилися у вашій кваліфікації?
Саме так (сміється)! Але не тільки. Наприклад, тут у кількох кілометрах є таке село Гірське. Там гінеколога не було з 2014 року. Ми лише з того села за три тижні прийняли більше ста людей, а кількох навіть прооперували. Тож люди дуже позитивно відгукуються про ПДМШ.
Це ваша перша ротація з ПДМШ. Чому ви вирішили поїхати?
Так, перша. Я ще рік тому вирішив. Чому? Мабуть, вважав це якимось своїм обов’язком. Чесно кажучи, я гадав, що ми будемо там на передовій, у медеваку. Але бачу, що зараз і тут – теж передова. Тут також дуже потрібна наша робота, бо ми допомагаємо не тільки цивільному населенню, а й військовим, і вдень, і вночі, коли привозять поранених, а рук не вистачає.
Мені здається, що обов’язок кожного українця показати людям, які є тут, що Україна не відвертається від них, що ми їм будемо допомагати, бо ми – один народ, одна нація.
Судячи з того, як ви про це кажете, ви не шкодуєте, що поїхали…
Не те, що не шкодую, тобто я не шкодував би в будь-якому разі. Але я бачу, що ця робота тут потрібна, дуже сильно потрібна. Головне, що люди, які тут живуть, розуміють і цінують це. Це – найголовніше. Вони ж приходять, можна сказати, цілодобово. Дехто приходить увечері, після роботи. Можна ми прийдемо о сьомій, о восьмій? Будь ласка, жодних проблем. Вони бачать, що до них добре ставляться, і дякують.
Чи з якимись труднощами стикалися? Може, занадто багато роботи?
Багато роботи – це не труднощі. Труднощі – коли роботи немає. У нас багато роботи в операційній, і вдень, і вночі – це тримає в достатньо доброму ритмі. А ще паралельно встигаю коректувати вже написану докторську дисертацію, яку буду захищати в Національному інституті раку.
Хочу також сказати, що оснащення лікарні інструментарієм, постачання медикаментів, певні речі, які Україна вкладає в ці території, тут такі, що в Одесі ще можна пошукати таку лікарню за оснащенням. Тобто для людей тут багато роблять, залишилось лише залучити спеціалістів. І ось із залученням спеціалістів саме ПДМШ дуже сильно допомагає.