Мовна ситуація в Україні всі роки незалежності була досить складним як лінгвістичним, так і політичним питанням. Після початку повномасштабного вторгнення ще більшого загострення та емоційного компонента набув розподіл українців за домінантною мовою. До фокусу уваги українських науковців громадяни України з першою російською мовою потрапляють нечасто, у більшості лінгвістичних праць колеги лише констатують факт, що більше людей почали вважати українську своєю рідною мовою. Між спостереженнями того, яка мова є рідною, а яку носії використовують у повсякденному житті, або офіційних сферах, дещо відрізняється і на це варто звернути увагу.
У цій статті я хочу звернути особливу увагу саме на категорію респондентів, які обрали першою мовою російську, тобто таку мову, яку варто вважати мовою спілкування з батьками та мовою пізнання світу з раннього дитинства. Я хотів зрозуміти:
- Як респонденти ставляться до мовної ситуації через рік від початку повномасштабної російської агресії?
- Що вони думають про свою першу мову?
- Як змінюється їхня мовленнєва поведінка?
- Чи почали вони переходити на українську та яке їхнє ставлення до цієї мови?
- Чи вони надалі спілкуватися російською та у яких сферах?
Саме на ці складні та інколи контроверсійні питання я пробував знайти відповіді. У цій статті презентується лише маленький фрагмент великого анкетування, однак можна зауважити певні тенденції, котрі будуть притаманні українському суспільству у найближчому часі.
Важливим показником для розуміння специфіки мовленнєвої поведінки та мовних уподобань респондентів є питання походженні батьків: українці – 44,3%, українці та росіяни – 36,6%, українці та поляки – 4,2%, росіяни – 2,9%, інше – 12%. Отже, бачимо, що етнічних росіян дуже мало до 3%. Окремої уваги заслуговує група респондентів із подвійним українсько-російським походженням, що, скоріш за все, впливає на мовні вподобання респондентів, але не визначає їх. Політика русифікації суспільства досить добре спрацювала, що можна побачити у виборі мови спілкування попри відсутність відповідної етнічної прив’язки. Понад 87% опитаних вважають себе українцями, тобто бачимо, що зв’язок російської мови та національної приналежності її носіїв не простежується.
Повномасштабне вторгнення стало для багатьох українців каталізатором змін мовленнєвої поведінки, але чи дійсно зменшилася кількість російської мови у повсякденному житті анкетованих після початку агресії? 70,9% респондентів вважають, що російської мови стало менше, 24,6% – ні, не стало.
Початок переходу на іншу мову, котру респондент вже знає, починається від обмеження її сприйняття, тобто це інтернет, книги, потім мовна продукція – тобто розмови по телефону, у громадському транспорті тощо. У коментарях можна знайти відповідь, що оточення респондентів відіграє дуже важливу роль у виборі мови.
Натомість від початку повномасштабної російської агресії анкетовані почали більше спілкуватися українською мовою, ця ситуація залишається стабільною: так – 79,3%, ні – 20,7%.
Як виправдання того факту, що хтось не вживає української, часто наводять аргументацію про поганий рівень володіння. В багатьох містах і містечках України є безкоштовні курси української мови. Питання незнання української мови вважається одним із основних моментів у зміні мовної ситуації, що є досить дивним, зважаючи на багаторічне пріоритетне становище державної мови в незалежній Україні, зокрема у сфері освіти, тому важко повірити, що після навчання у закладах освіти різних рівнів – від дитячих садочків до університетів, після ЗНО і інших іспитів, українці із першою російською мовою зовсім не володіють українською. Отже, повертаємося до курсів із підвищення рівня володіння української мови, чи відвідують їх українці: 25,3% – сказали, що «так», курси вони відвідують; натомість 19,4% сказали «ні», а ще 44,6% зазначили, що не відвідують ніякі курси, бо досконало володіють українською мовою. Якщо не заглиблюватися у питання ефективності курсів, то постає інше запитання, відповіді, на яке, на жаль, я знайти не можу: якщо досконало знаєте українську, то чому не говорите нею?
Шляхом стійкої ідентичності або Чи стане повага до всього українського незворотньою? Українська мова
Важливим показником комунікативної потужності мови, є фактор щоденного використання. Майже 82% анкетованих стверджують, що вони щоденно використовують українську мову. А що ж з російською? Вона взяла і просто зникла? А от і ні. Перестали спілкуватися російською лише 8% анкетованих. Решта респондентів і надалі використовує російську мову щоденно – 63%, інші рідше, однак ця мова присутня у їхньому мовному репертуарі.
Можливо, свідченням зменшення вживання російської мови у майбутньому стане емоційна складова, але в українському мовознавстві ця лінгвістична категорія не береться до уваги і не є предметом наукових досліджень, хоча дані емоційного ставлення до російської мови виглядають більш оптимістично. Серед респондентів досить значний відсоток тих, хто відчуває сильні негативні емоції до російської, попри своє використання цієї мови у щоденного спілкуванні: 23% українців вважать, що це мова смерті та агресії; 24,3% сприймають російську як таку, що довго нав’язувалася і стала бридкою. Однак варто додати, що для 32% респондентів демонструють досить нейтральне ставлення до російської мови, і визначають її як мову щоденної комунікації, а майже 8% респондентів вважають російську важливою мовою, чи мовою предків.
У підсумку варто звернути увагу на загальні тенденції:
1. У питанні національної приналежності мова перестала відігравати важливе значення. Окупанти згуртували український народ у спільній боротьбі за свою свободу.
2. Російська мова залишається у публічному просторі України. Так, її стало менше, але вона залишилася.
3. Перехід на українську мову буде довготривалим процесом, моїми науковими спостереженнями цей процес триває орієнтовно 4 роки.
4. Сучасну мовну ситуацію України варто розглядати як класичний приклад диглосії. Українська мова в Україні має вищий статус, ніж російська, сприймається позитивно, з російською натомість пов’язані радше негативні конотації. Як довго буде зберігатися така конфігурація залежить від політиків та українського суспільства.
5. Ефективність мовних курсів для українців із першою російською є не до кінця зрозумілою, адже більшість респондентів зазначили, що не відвідують їх. Тому, скоріш за все, потрібно шукати інші форми вивчення мови та заохочення нею розмовляти. Варто звернутися до класичних понять сила мови та престиж мови як елементів мовної політики та мовного менеджменту, щоб стимулювати носіїв російської мови витрачати свій час, матеріальні ресурси та енергію на вивчення мови тих, хто матиме над ними професійну та суспільну перевагу.