Криза — не кінець, а сигнал до зміни маршруту
Уявіть: ви їдете знайомою трасою. Обертаєте кермо, навіть не задумуючись. І раптом - нова розмітка. Знак: “Дорожні роботи”. Треба гальмувати й змінювати маршрут.
Криза є цим знаком. Вона вимагає зупинитись, усвідомити, що старі стратегії більше не працюють Наївно очікувати кращого, якщо діяти як зазвичай. І це не дає бажаного результату.
Що ми маємо знати про наш мозок.
1. Наш мозок боїться невизначеності більше, ніж болю.
У дослідженні Університетського коледжу Лондона (Archy de Berker та ін., 2016) виявили, що люди, які не знали чи отримають електрошок (ймовірність 50%), мали вищий рівень стресу, ніж ті, хто знав, що отримає електрошок (ймовірність 100%).
2. Мозок прагне сталості — і це енергозберігаючий механізм
Концепція cognitive closure пояснює: ми шукаємо однозначності. Це дає ілюзію контролю. Невизначеність вимагає зусиль, а мозок їх не любить. Тому він пропонує діяти як звично.
Як навчитись “обходити” ці особливості роботи мозку, навчити його новому.
1. Стишитись і почути себе. Реальні зміни починаються не з зовнішніх рішень, а з внутрішньої зупинки. Побути в тиші, відчути: ким я хочу бути і поруч з ким. Не тиснути, а зрозуміти себе.
2. Формулювати чітко задачу. В критичні моменти ми застрягаємо в думках “по колу” та негативних почуттях. Натомість, вчимося ставити собі правильні питання. Що заважає мені знайти роботу? Які знання у мене є, а чого бракує? Чим чіткіше ми формулюємо задачі, тим краще мозок розуміє, що ми від нього хочемо.
3. Не нехтувати досвідом інших. Зміни - нормальна частина життя будь-якої людини. Навколо нас майже напевно є люди, які стикались з аналогічними труднощами. Звертаємось до досвіду інших. Критично аналізувати і, де це можливо пристосовувати “знахідки” до свого життя.
4. Не боятись експерементувати. Правда про нас така. Ми боїмось помилок. В школі за помилки нам ставили низькі оцінки. В дорослому житті, ми маємо право пробувати. Інакше як знайти, що спрацює, а що ні.
5. Маленькі кроки. Не треба одразу пірнати на глибину. Натомість рухаємось маленькими кроками. Безспірно, це краще ніж нічого.
І наостанок.
Багато з нас суворі до себе більше, ніж до інших. Але співчуття до себе - це не слабкість. Це адекватна навичка.
Уявіть, що ви говорите з другом. Ви не скажете йому: «Та ти нікчема, бери себе в руки». Ви дасте підтримку. Те саме - дайте собі. Назвіть свої емоції. Визнайте їх. І скажіть собі: я маю право відчувати втому, злість, тривогу.
Зміни - це шлях героя. Висловлюйте собі повагу за сміливість.