Опіка/піклування з подальшим усиновленням: про що йдеться
Уявіть дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, яка вже познайомилася зі своїми майбутніми батьками-усиновлювачами, погодилась стати частиною їхньої родини, а вони відповіли взаємністю. Але замість того, щоб поїхати додому, до своєї нової родини, дитина залишається в інтернаті. Чому? Бо судовий процес, який має офіційно встановити факт усиновлення, може тривати від двох до шести місяців, а іноді й ще довше.
Ця ситуація травмує всіх: і дитину, яка мріє про родину, і усиновлювачів, які не можуть повноцінно почати нове життя у новому складі. Саме цю проблему покликана вирішити нещодавно прийнята постанова Кабінету Міністрів України №528, яка дозволяє кандидатам в усиновлювачі забирати дитину під опіку/піклування на період судового розгляду справи. Це означає, що дитина зможе проживати з майбутніми батьками ще до завершення судового процесу, а кандидати зможуть офіційно стати її законними представниками на цей період.
Це рішення було ініційоване Міністерством соціальної політики України як частина операційного плану реалізації Стратегії забезпечення права кожної дитини на зростання в сімейному оточенні на 2024-2028 роки.
Як було раніше і чому потрібні зміни?
Сама процедура усиновлення починається задовго до суду – з місцевої служби у справах дітей. Людина має зібрати встановлений пакет документів, пройти навчання, пройти перевірку житлово-побутових умов, отримати статус кандидата в усиновлювачі, познайомитися з дитиною, отримати висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини і подати заяву до суду. І весь час, поки не буде рішення суду, дитина продовжує перебувати в інституційному закладі.
Для дитини це дійсно дуже складний період. Вона розуміє, що вже дала свою згоду, що вже є її майбутні батьки, що скоро вона має бути вдома. Але цього не відбувається. Так, майбутні батьки періодично відвідують її, та все ж це не сімейне життя. І дитина весь час питає: “Чому мене не забирають?” Такий період очікування може посилювати відчуття покинутості у дітей, особливо у тих, хто вже пережив травму втрати батьків.
Раніше таку ситуацію частково намагались вирішити шляхом тимчасового влаштування дитини в сім’ю. Але в такому випадку кандидати не мали статусу законного представника дитини. Вони не могли самостійно дати згоду на медичне втручання, влаштувати дитину в дитсадок, школу тощо.
Опіка, на відміну від тимчасового влаштування, – це юридично визначена форма влаштування дитини. Опікуни мають всі повноваження законного представника, визначені законом. І саме тому цей механізм не лише дозволяє дитині жити в родині, а й гарантує правовий захист її інтересів.
Як працює новий механізм
Після того, як кандидати подали заяву про усиновлення до суду, вони можуть звернутися до органу опіки та піклування за місцем перебування дитини з проханням встановити над нею опіку/піклування. Для цього їм не треба буде знову збирати пакет документів чи проходити окреме навчання, головне – підтвердження того, що документи на усиновлення вже подано в суд. Рішення про призначення опіки/піклування ухвалюється протягом десяти робочих днів, після чого дитину можуть забрати додому.
Коли ж суд завершує розгляд справи і рішення про усиновлення набуває чинності, опіка автоматично припиняється, а дитина офіційно стає сином чи донькою своїх нових батьків.
Важливо, що встановлення опіки перед усиновленням не є обов’язковим етапом в усиновленні – це право кандидатів. Якщо вони мають сумніви чи хочуть більше часу, щоб переконатися у своєму рішенні, вони можуть продовжувати відвідувати дитину в закладі, не беручи її під опіку/піклування. Але для тих, хто впевнений у своєму виборі, це шанс почати будувати родину раніше.
“А якщо кандидати передумають?”
Ситуації, коли кандидати можуть передумати завершувати процес усиновлення вже після того, як заберуть дитину під опіку/піклування, теоретично можливі, але важливо розуміти контекст. До цього етапу доходять люди, які вже пройшли навчання, зібрали документи, встановили контакт із дитиною і подали заяву до суду. Вони свідомо йдуть до усиновлення, а не діють імпульсивно. Якщо ж вони все-таки передумають, передбачено, що їх знімуть з обліку кандидатів в усиновлювачі. Це не покарання, а логічний крок: якщо людина не готова завершити процес – можливо, їй варто переосмислити своє рішення та готовність щодо усиновлення загалом.
Рішення прийняти дитину у свою сім’ю до ухвалення судом рішення про усиновлення – це велика відповідальність кандидатів, насамперед, перед дитиною. І підходити до цього треба дуже зважено.
Рішення, продиктоване досвідом
Механізм, подібний за логікою, вже був апробований з 2023 року. Тоді було запроваджено можливість встановлення опіки/піклування перед усиновленням дітей, евакуйованих за межі України. Так, після знайомства з дитиною за кордоном кандидати могли оформити опіку/піклування над нею, щоб стати її законними представниками і мати можливість повернути дитину в Україну. І вже після повернення вони мали протягом трьох місяців подати до суду заяву про усиновлення за фактичним місцем проживання дитини в Україні. Тобто, такий механізм був єдиною можливою формою повернення дитини додому на законних підставах. Всі випадки усиновлення дітей евакуйованих за кордон з червня 2023 року були здійснені саме через попереднє встановлення опіки/піклування.
Таким чином, це дещо інший механізм, але з тією ж метою – прискорити повернення дітей до сімейного життя.
«Спонукання до усиновлення» чи перехідний етап, що наближає до родини
Коли говоримо про процедуру, передбачену постановою Кабміну №528, – йдеться саме про опіку, яка встановлюється вже в межах процедури усиновлення. Тобто, після того, як кандидат не лише познайомився з дитиною, провів з нею певний час, отримав позитивний висновок щодо можливості усиновлення конкретної дитини, а й після того, як документи про усиновлення саме цієї дитини подано до суду. Це означає, що майбутні батьки та дитина вже мають емоційний контакт, сформоване уявлення одне про одного, готовність до спільного життя та їхнє офіційне возз’єднання потребує лише судового рішення.
Такий підхід дозволяє в цей період очікування не тримати дитину в інституції, а одразу – ще до юридичного усиновлення – жити з тими, хто стане її родиною. Це рішення не спрощує і не скорочує саму процедуру, а лише заповнює часовий розрив між спільним рішенням дитини й родини про усиновлення та юридичним завершенням цього процесу.
Водночас цей механізм не стосується ситуацій, коли опіка/піклування встановлюється без наміру усиновлення та є окремою, самостійною сімейною формою виховання.
Що ще передбачено новою Постановою?
У 2022 році було визначено, що під час воєнного стану кандидати в усиновлювачі можуть залишатися на обліку, навіть якщо строк дії їхніх документів закінчився. Але нова постанова повертає довоєнну норму: якщо документи прострочені – їх потрібно поновити протягом двох місяців. За відсутності актуальних документів усиновити дитину неможливо, тому кандидатів, які вчасно не поновлюватимуть свої документи, зніматимуть із обліку.
Окремо введено додаткові критерії безпеки: кандидати, які проживають у районах примусової евакуації, на тимчасово окупованих територіях або в зонах активних бойових дій, не можуть бути допущені до усиновлення. Це логічний крок, адже безпека дитини — пріоритет. Кандидати з таких регіонів можуть продовжити процес, якщо переїдуть на безпечну територію, підконтрольну Уряду України.
Поступова зміна логіки системи
Запроваджуючи механізм опіки/піклування з подальшим усиновленням ми говоримо про усунення штучної паузи, яка не має сенсу, на шляху до сімейного виховання дитини. Бо коли і батьки, і дитина вже дали згоду, вже знайомі, між ними встановлений зв’язок, чекати ще пів року лише через формальності – це не в інтересах дитини.
Запровадження такого механізму – це логічне продовження побудови сімейно орієнтованої системи. І його ключова ідея проста: якщо дитина вже може жити в родині – вона має в ній жити. Юридично, з урахуванням найкращих інтересів. Але не у відкладеному майбутньому, а вже зараз. Це черговий крок до побудови системи, в центрі якої перебуває дитина, для якої кожен день очікування в закладі це втрата. Система, правила та процедури мають підлаштовуватись під потреби дитини, а не навпаки.