Саме відокремленість та абстрагування СРСР від світу, яка пізніше переросла у «залізну завісу» сприяла розвитку нових течій. Вони містили у собі вкраплення модернізму, мистецтва тоталітарних держав, гігантоманії.
Відмовлятися від культурних здобутків 70-річного періоду в історії держави нераціонально і зневажливо.
Ми у МКІП розуміємо цінність самобутнього стилю ХХ-го століття і виступаємо за його захист. В країні триває процес декомунізації, однак плутати мистецтво та політику СРСР не варто: мова йде про збереження культурних здобутків, які будувались в Україні часів СРСР. Ті з них, що не пов’язані із радянською пропагандою, а створені як відображення та інтерпретування дійсності, ми і плануємо захищати як українську архітектурну спадщину. У часи інформаційної війни і безперестанного присвоєння наших здобутків Росією важливо продовжувати відстоювати наше, українське.
Окрім архітектури, монументалізм та соцреалізм зустрічається в живописі, літературі, мозаїці, скульптурі, музиці, фресці. У пострадянських країнах та Німеччині цей стиль вкрай пізнаваний. При чому у Німеччині слідів СРСР залишилося чимало: райони з монолітними будинками у Берліні, пам'ятник воїнам Радянської армії в Трептов-парку, Карл-Маркс Алеє та інші. Хоча країна явно не підтримує радянський політичний лад. У світі також є на що подивитися: Палац культури і мистецтва у Варшаві, Виставковий центр у Шанхаї, Кабмін та музей Латвійської окупації у Ризі. Деякі будівлі відновлені, деякі реставровані. Суть залишається одна – через їхню унікальність за ними слідкують і зберігають.
З таким успіхом можна й знищити і всю історичну частину Києва та інших міст України. Такі місця у Києві, як «Батьківщина Мати», тарілка на Либідській, готель «Салют» на Арсенальній, деякі станції метро, будівля Кабміну, Будинок меблів – знайомі нам все життя і ми не сприймаємо їх як радянщину. Навіть Хрещатик здебільшого виконаний у стилі сталінського ампіру. І Київський ВДНГ також. Вся Україна жевріє подібними спорудами.
Але об’єкти, що малопопулярні – страждають, стаючи легкою здобиччю для забудовників. Наприклад, мозаїку на готелі «Юність» та на кінотеатрі «Зоряний» в Одесі втрачено, літній театр в парку Глоби в Дніпрі у занедбаному стані, зникли частини вітражу «Люди, бережіть Землю» в Палаці культури «Росава» в Білій Церкві і багато іншого. В Маріуполі ж після реконструкції кінотеатру «Союз» зберегли монументальне панно – гарний приклад для наслідування.
Наразі триває робота над текстом меморандуму про співробітництво між нашим міністерством та низовими громадськими ініціативами по збереженню мистецтва та архітектури ІІ пол. ХХ ст. Ми готові до діалогу і будемо підтримувати активістів. Додатково монументальне мистецтво захищатиме закон «Проти хаотичної забудови», який покликаний зберегти історичну частину України. Серед нещодавніх перемог: «Літаючу тарілку» на Либідській було включено до переліку реєстру пам’яток архітектури та монументального мистецтва. Тепер забудовники можуть не задивлятися у її сторону.
Ця тенденція має поширитись і на інші пам’ятки. Вони мають бути внесені до такої собі «Червоної книги» від архітектурних браконьєрів.