Глобальна трансформація української культури після початку повномасштабного вторгнення
Зараз відбувається процес глобальної трансформації - значна частина українського суспільства проходить шлях від “Цой жив” до “Стус живий”. У пантеонах людей відбувається заміщення героїв, визначних постатей, подій. Ти не можеш більше вважати себе “інтелігенцією” якщо ігноруєш українську культуру, маючи український паспорт. Більше не достатньо бути начитаним російською літературою, аби вважати себе культурною людиною, бо культура це приналежність. Ми більше не хочемо належати радянському, російському минулому і відновлюємо свій зв'язок з одне одним і європейською сім'єю — нашим спільним бароко, Візантією, модернізмом, сучасною музикою тощо.
Я, як дитина, що була вихована “у кращих радянських традиціях”, зараз знову переживаю “дитинство” і роблю його для себе іншим — надолужую те, що було мені недоступне тоді. Ще років 5 тому я не знала жодної української лічилки. Наново відкриваю дитячу українську літературу, художників, релігійних діячів. Щороку відкривається нове. І чим більше дізнаєшся, тим більше розумієш як багато втрачено.
Артисти, які працювали на сусідній ринок, почали перекладати свої російськомовні хіти українською, тому що російськомовна музика більше не відображає почуття публіки, публіка більше не вкладає нові емоції у ці старі пісні.
З одного боку, зараз українське суспільство зріє, бо ми на себе беремо увесь тягар відповідальності за Незалежність — шукаємо нові орієнтири, усвідомлюємо ким ми є. А з іншого — як я вже казала, ми переживаємо “дитинство”, споживаючи те українське, що було умисно і неумисно приховане від нас. Меншовартість не на часі.
Пробачити не можна помилувати — як діяти?
Зараз артистам дуже важливо проідентифікувати себе “правильно”, “бути з народом”. У менеджерів ще не охололи позаминулорічні розрахунки турів по РФ, а вже є альбом актуальних переробок українських естрадних пісень. Деякі роблять це, як роблять якісну кон'юнктуру, щоби не втратити гроші, публіку, популярність. Особисто мені важко споглядати як виконавці, що 9 років співпрацювали з Росією, зараз оперативно переналаштовують свій імідж і поведінку для української аудиторії. Виникає питання — чи маємо ми давати шанс цим людям? Або навпаки нам треба мати гарну памʼять?
Я не знаю правильної відповіді, як і не знаю чи є гарантії того, що ті самі люди які зараз одягли вишиванки та вінки, не почнуть гастролі в РФ і “задружувати братські народи” знову за першої ліпшої нагоди.
Менше з тим, нам потрібні публічні “кейси повернення”, коли люди пояснюють чому вони помилились тоді, і як вони вирішили, що Україна для них тепер важливіша за російські гроші, масштаб, можливості і комерційний успіх.
Я би залюбки послухала, в який момент Лобода відчула, що вона українка, як вона вчить українську, як читає про Биківню чи Будинок "Слово". Подивилась би інтерв'ю з Монатіком — як і коли він відчув, що він “бандерівець” і чому це його вибір. Такий сторітелінг від відомих артистів був би цікавим і корисним для аудиторії, що переживає той самий перехід від “заробітчан” до “громадян”.
Нам треба також працювати над відродженням тих українських мас-культурних брендів та артистів, які зникли з медійного простору, коли ми медійно програли всі 80-ті, 90-ті, 00-ві Росії.
Українське ретро зараз набуває популярності у молоді, комерційні бренди у намаганні бути актуальними бігають за нащадками українських художників.
Молодь — рушій відродження культури
ТікТок, Інстаграм, інші соцмережі заповнені україномовним контентом. Історія , мас-культура, музика, мода - зараз потужний тренд на своє.
2 роки тому кумиром деяких молодих людей був Моргенштерн, зараз ці ж підлітки є найлютішими фанами української музики. Швидка трансформація відбулася тому що молодь дуже відчуває, що зараз актуально і “круто”. Під цей критерій крутості для сучасної молоді потрапляє і Україна. Потрібно створювати новий контент, який постійно стверджує, що наше суспільство виробляє класний контент у світових трендах, задає ці світові тренди і тримати цей рівень високої якості.
Розвивати культуру потрібно усіма доступними способами і потрібні інвестиції. Талант-шоу — це важливо. Гастролі наших артистів, нішевих зокрема, за кордоном, виставки наших митців — це важливо. Квоти для нових артистів на радіо — теж: новий контент це завжди стрибок в розвитку ринку, це більше можливостей, більше робочих місць.
Дитячий контент теж має велике значення, і це сфера, у якій ми дуже програємо Росії. У дитячому віці формуються ключові спогади, емоційний фон, якщо ми не пропонуємо якісну українську “упаковку” для емоцій дітей, ми не можемо пояснити підростаючому поколінню важливість національної ідентичності. Вони мають рости, маючи українські слова для своїх емоцій. Наша армія ціною своїх життів виганяє загарбників і вбивць з наших міст. І в цей же час батьки самі тягнуть росіян назад в наш простір через планшети дітей. З найкращими намірами, з “добрими радянськими мультиками”, формуючи у них чужу культурну базу. Позитивно забарвлюють ранні переживання і маркують їх мовою людей, які здійснюють геноцид по відношенню до українців, і це велика помилка. Якщо для вас настільки важливий гуманістичний посил чи висока мистецька цінність мультфільма чи пісні, зробленого в РФ, і його не можна замінити нічим іншим, обирайте його перекладену версію на українську.
Ідентичність — це культура. Немає нічого важливішого, ніж привернути увагу молоді до неї. Треба конкурувати з кращими продуктами. Але все це не можливо без ідей, фінансів і. як не дивно, реформи та прозорого розподілу винагород за використання авторського права. Роялті українських артистів роками крали різноманітні організації колективного управління правами. Генерації артистів були змушені йти на сусідній ринок, зокрема і через це. Ця проблема досі не врегульована — ринок боїться платити, не довіряє, і артисти отримують копійки за використання своїх творів у публічній площині. Треба звикати підтримувати культуру гаманцем, навіть якщо в тебе кіоск з кавою на три стільці. І, звісно, потрібна абсолютна прозорість.
Також кожному з нас потрібна внутрішня оаза зі зразками українського мистецтва. Скільки віршів українською напам'ять ми знаємо? Скільки народних пісень ми здатні пригадати? Кажуть, у Японії кожен випускник у школі знає щонайменше 100. До такого рівня знань своєї культури українцям ще треба прагнути. Залишається безліч прогалин, які ми маємо заповнити — заради майбутніх поколінь. Маємо стати українцями наново.
Матеріал виходить у рамках партнерства Днів Ідей та LB.ua. Мета Днів Ідей — надихнути учасників новими практиками, сприяти синергії та спільному пошуку відповідей на важливі питання. Організатори Днів Ідей — Аспен Інститут Київ та Impact Hub Odessa.