Оскарження постанови КСУ: «немає влади вище, ніж влада Конституційного Суду»?

2 грудня 2019 року Конституційний Суд України (КСУ) постановив, що будь-які акти КСУ, незалежно від того, чи прийняті вони в рамках конституційного провадження, чи постановлені у формі постанов, не підлягають судовому оскарженню. Такий висновок він зробив у рішенні щодо офіційного тлумачення положень статті 151-2 Конституції України (рішення № 11-р/2019). Ця стаття – спроба поміркувати над змістом і наслідками цього рішення, а головне подумати на тему – чи можна оскаржувати постанови КСУ? (спойлер: можна).

Фото: 24tv.ua

Що каже Конституція і Закон про КСУ

Стаття 151-2 Конституції каже, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Це положення було внесено в 2016 році в ході конституційної реформи.

До того подібне положення не включало висновків КСУ, що було неправильно. Адже КСУ у формі висновків вирішує багато важливих питань, наприклад, чи відповідають основному закону міжнародні договори, питання для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою, рішення та інші нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також чи додержано конституційну процедуру імпічменту Президента України та інші.

Конституційна комісія в 2015 році запропонувала виправити цю прогалину, а конституцієдавець погодився. Це було навіть підкреслене самим КСУ у висновку 1-в/2016 до проекту змін до Конституції, де він прямо вказав: «Пропонована Законопроектом норма рівною мірою поширює характеристики обов'язковості, остаточності та неоскаржуваності на рішення та висновки Конституційного Суду України».

Після внесення у 2016 змін до Конституції, вже на рівні Закону про КСУ законодавець, відповідно до ст. 153 Конституції, визначив два види актів КСУ – ті, що приймаються в рамках конституційного провадження (рішення, висновки, ухвали, забезпечувальні накази) та інші акти, не пов’язані із конституційним провадженням, які Суд ухвалює у формі постанови. Таке розрізнення обумовлене двома причинами:

- По-перше, саме для того, щоб виокремити акти КСУ, які можуть бути оскаржені, від тих, що в силу статті 151-2 не можуть бути предметом оскарження, оскільки винесені в рамках конституційного провадження;

- По-друге, оскільки КСУ в ході реформи 2016 року отримав надзвичайно широкі гарантії незалежності, слід було подбати про певну систему стримувань і противаг проти зловживання такими повноваженнями. Це стосувалося саме внутрішньої організації роботи КСУ, дисциплінарної відповідальності суддів, кадрових питань. Адже саме КСУ призначає і звільняє голову свого Секретаріату, його заступників, притягає до дисциплінарної відповідальності суддів, звільняє суддів з підстав, передбачених Конституцією і Законом про КСУ, обирає собі голову та його заступника.

Під час розробки проекту Закону про КСУ з огляду на ці міркування було встановлено, що рішення та висновки, що приймаються в рамках конституційного провадження, повинні містити безпосередню вказівку про те, що рішення чи висновок Суду є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено. При цьому у відношенні інших актів, навіть ухвал, які є остаточними, цього не передбачено. Тобто законодавець, діючи відповідно до статті 153 Конституції і визначаючи засади внутрішньої організації КСУ, встановив необхідний баланс між принципом незалежності КСУ і дотриманням гарантованих Конституцією прав і свобод, які однаковою мірою поширюються на суддів КСУ, включно з правом на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, до яких відноситься і їхній роботодавець – КСУ,

Що сказав КСУ нині

На думку КСУ, як виявляється, стаття 151-2 Конституції не обмежується рішеннями, пов’язаними зі здійсненням конституційного провадження. Остаточним і неоскаржуваним КСУ зробив фактично усе, що ухвалюється в стінах Суду людьми в мантіях і стосується цих людей..

На обґрунтування цієї позиції КСУ послався на принцип незалежності, що вимагає самостійного та позбавленого стороннього впливу здійснення органом конституційної юрисдикції своїх повноважень. Також згадуються конституційно-правові гарантії незалежності суддів Конституційного Суду України. Тому, згідно висновку КСУ, відповідно до приписів статті 151-2 Конституції України не можуть бути оскаржені будь-які рішення Конституційного Суду України незалежно від їх юридичної форми (виду), ухвалені ним як з питань, пов’язаних зі здійсненням ним конституційного провадження, так і питань, пов’язаних із забезпеченням належної організації діяльності Конституційного Суду України та реалізацією конституційно-правових гарантій незалежності і недоторканності суддів Конституційного Суду України.

Разом з тим КСУ в останньому абзаці мотивувальної частини рішення заклав єдину можливість перегляду індивідуальних актів, (і тільки тих, що були ухвалені ним щодо звільнення суддів), а саме скасування чи зміна такого акту щонайменше двома третинами від конституційного складу КСУ.

Що мав би сказати КСУ

Це рішення є симптоматичним щодо ситуації в КСУ. Абстрагуючись від контексту цього рішення, слід висловити кілька важливих міркувань конституційно-правового характеру, які стосуються поширення абсолютного імунітету від оскарження, передбаченого Конституцією для рішень і висновків, прийнятих КСУ в рамках конституційних проваджень, на інші акти КСУ.

По-перше, КСУ правий в тому, що принцип незалежності КСУ нерозривно пов’язаний з конституційно-правовими гарантіями незалежності його суддів. Але незалежність не означає безконтрольність і, тим більше, не означає свавільність. Конституційна комісія, передаючи повноваження щодо звільнення суддів КСУ, зовсім не мала на увазі, що такі рішення мають бути у необмеженій дискреції Суду. Тим більше конституцієдавець не мав наміру усунути дію загального принципу права, що ніхто не може бути суддею у своїй справі, і тим більше передбачати положення, що прямо суперечать конституційному праву на суд згідно статті 55 Конституції. Адже судді, як і інші громадяни, не можуть бути позбавлені цього права.

КСУ мав би встановити, що виходячи з особливого конституційного статусу Суду, надзвичайної важливості покладених на нього функцій та завдань, пов’язаних із забезпеченням верховенства Конституції України, акти, які не пов’язані із конституційним провадженням, можуть бути оскаржені в рамках особливого порядку, як це передбачено законодавством про оскарження актів інших конституційних органів - Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя. Цим був би забезпечений необхідний баланс між забезпеченням незалежності КСУ і дотриманням конституційних приписів статті 55 Конституції.

По-друге, КСУ не може встановлювати самостійно процедури перегляду своїх актів, оскільки згідно статті 153 Конституції порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Суду, підстави і порядок звернення до Суду, процедура розгляду ним справ і виконання рішень Суду визначаються Конституцією України та законом. Законом може бути делеговане КСУ визначення певних процедурних питань на рівні Регламенту і відповідно до Закону про КСУ і Конституції, але встановлення нових процедур – конституційна компетенція законодавця.

В чому небезпека рішення?

Абсолютні імунітети – це завжди шлях до свавілля, адже вони створюють атмосферу безкарності і вседозволеності. Саме тому вже стільки років суспільство бореться за обмеження депутатських імунітетів, суддівських імунітетів.

Ще трагічніше те, що «охоронець Конституції» сам не дотримується своєї важливої в демократичній державі ролі. Після цього рішення не можна виключати, що й інші конституційні органи – Президент, Верховна Рада, Кабмін чи ВРП не вимагатимуть від КСУ таким же чином розтлумачити Конституцію, аби убезпечити їхні акти від судового контролю.

По-друге, КСУ створив інструмент, який у будь-який момент може дестабілізувати ситуацію в самому Суді. У випадку ситуативної більшості навряд чи існуватимуть будь-які запобіжники проти усунення з посади голови Суду чи його заступника (такої процедури навмисно не передбачив законодавець в Законі про КСУ).

По-третє, намагаючись встановити абсолютний імунітет для своїх постанов, КСУ санкціонував позбавлення конституційного права своїх власних суддів на оскарження в суді постанов КСУ, які можуть порушувати їхні конституційні права.

Але ще небезпечніше те, що рішення КСУ може стати інструментом для розхитування як політичної ситуації, так і ситуації в Суді. Хто тепер зможе заборонити КСУ, наприклад, звільнити будь-якого суддю, який не подобається певним можновладцям або особисто неприємний для більшості Суду?

Чи можна оскаржувати постанови КСУ? (спойлер: можна)

Тепер пропоную поговорити про можливість оскарження актів КСУ, не пов’язаних із конституційним провадженням, які Суд ухвалює у формі постанови. У випадку оскарження такої постанови КСУ до загального суду, суд постає перед дилемою: або буквально тлумачити рішення КСУ, відмовити позивачеві і, таким чином, порушити приписи Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (як ст.6, так і ст. 13 Конвенції), порушити вимогу статті 55 Конституції України, або взяти до розгляду і вирішити справу по суті в рамках тієї можливості, що непрямо випливає з рішення № 11-р/2019. Адже в практиці ЄСПЛ є вже стабільна серія прецедентів щодо звільнень суддів вищих, в тому числі конституційних судів (наприклад, Івановськи проти Колишньої Югославської республіки Македонія (2016); Олександр Волков проти України (2013); Мітріновські проти Колишньої Югославської республіки Македонія (2015) тощо).

За загальними судами все ж таки залишається компетенція встановлення того, чи була прийнята певна постанова КСУ в на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законом про КСУ. Ця вимога встановлена статтею 19 Конституції, а також є однією з основних засад судочинства в Україні.

У будь-якому випадку ані Конституція, ані рішення КСУ не можуть тлумачитися у спосіб, що веде до абсурдних результатів, або до порушення чітких приписів Конституції.

Практичний наслідок цього рішення КСУ полягає в тому, що загальні суди у випадку встановлення, що постанова прийнята на підставі, в межах його виключних конституційних повноважень та у спосіб, що Конституцією та Законом про КСУ, мають закрити справу. Але якщо постанова прийнята з порушенням хоча б однієї з цих умов (підстава, межі та спосіб), такий акт не може вважатися актом КСУ, на який поширюється статті 151-2 Конституції України в розумінні рішення № 11-р/2019.

Завершуючи, слід сказати, що в практиці нашого КСУ є рішення, які дійсно є визначальними для розвитку конституціоналізму і прав людини в Україні. Є рішення, які важко назвати мотивованими і вартими такого органу. А є відверто курйозні рішення, як наприклад, про «наступну чергову сесію». Рішення щодо офіційного тлумачення положень статті 151-2 Конституції України явно не є тим рішенням, яким варто пишатися. Сподіваюся, в майбутньому КСУ матиме змогу його переглянути з тим, аби усунути протиріччя між статтею 55 (гарантії кожного на судовий захист) і нинішніми формулюваннями рішення.

Погляди, висловені в цьому блозі, є виключно особистими поглядами автора і не обов’язково збігаються з позицією Координатора проектів ОБСЄ в Україні та не є офіційною позицією ОБСЄ.

Олександр Водянніков Олександр Водянніков , Консультант Комісії з питань правової реформи
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram