Це все можна назвати ошукуванням виборців, політичними маніпуляціями чи навіть політичною корупцією для отримання максимального партикулярного інтересу.
Водночас така поведінка політика може бути простим і послідовним пристосуванством до владної системи, яка дає йому вигоду у вигляді кар’єрного зростання, політичних чи фінансових ресурсів. Мотивом може бути і відчуття зміни політичної кон’юнктури, і бажання будь-якою ціною забезпечити власне представництво у владі або зберегти вже існуючий вплив.
Дуже яскравим прикладом у цьому контексті є “наукова” діяльність та політична кар’єра одного з лідерів ОПЗЖ Віктора Медведчука, якого зараз підозрюють у державній зраді і котрий до 7 вересня має перебувати під домашнім арештом.
Ми в Русі ЧЕСНО знайшли та прочитали з колегою монографію до докторської дисертації кума Путіна під назвою “Сучасна українська національна ідея і питання державотворення”, яка була видана у 1997 році. Сама дисертація начебто зникла, адже журналістам не вдалося її знайти ані у відкритому доступі в інтернеті, ані навіть у бібліотеці ім. Вернадського у 2013 році.
Але ось, за щасливим збігом обставин, ми знайшли монографію на цю ж тему. Цікаво, про що ж на початку своєї кар’єри писав один із теперішніх лідерів ОПЗЖ та рупор Кремля? Вже з перших рядків — тотальний дисонанс.
Книга переповнена цитатами ідеолога українського інтегрального націоналізму Донцова, автора славнозвісної праці «Самостійна Україна» Міхновського, ідеолога українського монархізму Липинського, засновника української геополітичної концепції Липи, є уривки із програми УНА-УНСО та роботи провідника організації “Тризуб” ім. Степана Бандери Іванишина та інших. Для повного абсурду в роботі не вистачає лише поетичного епіграфа Василя Стуса, адвокатом якого був Медведчук і якого поет назвав “другим прокурором”.
Дивно, але в радянський період Віктор Медведчук був відданим працівником тоталітарної машини, після відновлення незалежності почав формувати образ патріота-державника, а згодом, як відомо, перемкнувся на співпрацю з Росією та став локомотивом інтеграції з Митним союзом. Типова поведінка пристосуванця — людини, яка безпринципно змінює свої погляди, переконання і смаки залежно від обставин.
Медведчук щедро цитує у своїй монографії Дмитра Донцова, зокрема його відому роботу “Націоналізм”. Невже він дійсно свого часу зачитувався цією працею? Ми звернули увагу, що більшість посилань у книзі зроблені не на першоджерела, а на хрестоматії та статті в енциклопедіях. Іронія в тому, що якби Медведчук дійсно читав Донцова в оригіналі, а не у витримках із хрестоматій, то точно би впізнав самого себе у словах класика “москвофіли” та “малоросіяни”. Наприклад, у передмові до третього видання “Націоналізму” Донцов коротко та категорично визначив поведінку таких людей:
“Багато хто з інтелігенції тих груп, заражені незнищенним москвофільством, проти якого я виступив уперше 1912 року. Ось тут власне і був закопаний собака! Ось тут і крилася причина їхнього антинаціоналізму! Ну, і комплекс плебея, який не зважується випростати хребта”.
Те, що Медведчук за свою політичну кар’єру неодноразово змінював політичні погляди залежно від політичної кон’юнктури, мабуть, уже давно не викликає ні в кого подиву, а його праця 1997 року — лише ще один цьому доказ. Тож можемо порадити політику використати час домашнього арешту хоч із якоюсь користю та нарешті по-справжньому прочитати ключові праці Донцова.
Наша особиста порада must read для Медведчука та інших депутатів — роботи “Московська отрута” та “Модерне москвофільство”, саме про тих українських політиків, що пішли москвофільським шляхом проти незалежності України та її самостійної політики.
“Модерне москвофільство є поважною небезпекою передусім для нас. Брак почуття національної свідомости, що видає нас на поталу стороннім впливам, китайський мур від Европи, що тамує розвій самостійної національної культури, звуження цілі й розмаху руху, рецидив костомаровщини — ось що несе нам модерне москвофільство. Се все, а також нерозуміння природи національних відносин і шляхів, що ведуть до національного визволення широких мас, не зостане без впливу на сі маси і, зокрема, на клас, репрезентантами якого ми були й хочемо бути. Цілу ж націю ся течія грозить законсервувати на почеснім амплуа нації-гермафродита. Тому боротися з модерним москвофільством є нашим завданням”, — писав Донцов на початку ХХ століття, проте, як бачимо, його думки досі, на жаль, актуальні.
Хоча, перш ніж читати Донцова, можна перечитати казку Івана Франка “Фарбований лис”, вона дуже життєва та повчальна.