Тож проведемо невеликий екскурс у хронологію «боротьби» цих країн з «неіснуючою» пандемією.
Середньовіччя набагато ближче, ніж ми думаємо.
Росія
Почнемо з наших найближчих північно-східних сусідів — Росії та Білорусі.
Як не дивно, Росія, порівнюючи з Білоруссю, не надто загрузла в запереченні епідемії коронавірусу. І буквально в середині березня деякі блогери та ЗМІ активно критикували позицію України з впровадження превентивних заходів, ставлячи в приклад Росію. Нібито в наших сусідів усе спокійно, немає ніякого карантину, люди працюють, графік роботи підприємств не змінюється. Тільки Україна, зокрема столична влада, намагаються погіршити й без того бідне життя українців, зупиняючи роботу громадського транспорту та блокуючи малий/середній бізнес.
Але ж дивіться глибше.
Путін до останнього намагається стримувати внутрішньодержавну паніку. Водночас кількість захворювань на COVID-19 в країні лише збільшується, стало відомо про випадки інфікування зірок радянської і пострадянської естради, зі складним перебігом захворювання. І це не дивно, якщо брати до уваги їхню активну концертну діяльність за кордоном, і взагалі, ближнє сусідство Росії з Китаєм.
Тож 25 березня Путін оголошує тиждень вихідних (28.03-05.04). А згодом розтягує ці «вихідні» до кінця квітня. Але ж усі чудово розуміють, що у такий спосіб він оголошує завуальований карантин, який офіційно не може оголосити, передчуваючи бурхливу реакцію від народу.
Для будь-якої авторитарної людини, зокрема політичного диктатора, страх і контроль — це основні рушійні сили, які змушують людей підкорятися і вірити. І якщо страх інфікування COVID-19 буде більший, чим страх перед диктатором, диктатор втрачає свою силу.
Білорусь
Так і у випадку з Білоруссю. Дивно, але є й досі в цій країні немає жодних превентивних заходів, які би обмежували людей у соціальній активності. За офіційними даними, на кінець березня й досі немає летальних випадків, хоча кількість інфікованих перевищила 150 осіб. Карантину немає, кордони відкриті, а Олександр Лукашенко пропонує не піддаватися масовій істерії та лікуватися «лазнею та горілкою».
Такі собі методи, якщо пригадати нещодавню кількість смертей від сурогатного алкоголю, який намагалися використати іранці в цілях профілактики.
І що найбільше дивує, так це намір Лукашенка провести масове святкування з нагоди Дня Перемоги. Будь-яка адекватна людина чудово усвідомлює загрозу інфікування великої кількості осіб від такого необачного заходу.
Уже не перше десятиліття Лукашенко асоціюється у жителів пострадянського простору зі стабільністю. Але, на жаль, зараз ми бачимо, що ця стабільність виявилася оманливою. Президент став заручником створеного ним образу — стійкого, константного, прямолінійного «батька», у кращих традиціях білоруського патріотизму.
Допустити панічні настрої та недовіру народу до свого правителя він не може. Тому дезінформація та незнання — це найкращий спосіб «боротьби» з епідемією.
До того ж є дуже великі ризики, що економіка Білорусі, як і економіка України, не витримає такого перенавантаження через карантин. А це вже справжній підрив авторитарності та стабільності Лукашенка.
Туркменістан
Щодо ситуації в Туркменістані — це вже нагадує анекдоти, але з гірким післясмаком смутку.
Незважаючи на те, що в цій країні й досі не зафіксовано жодного випадку захворювання на COVID-19, наприкінці березня влада Туркменістану запроваджує абсурдні «превентивні» заходи з метою убезпечити людей від психозу та штучно створеної капіталістичними країнами паніки. Відтепер у туркменських ЗМІ офіційно забороняється використовувати слово «коронавірус». Паралельно з усіх інформаційних брошур МОЗ прибираються згадування про COVID-19, а за носіння захисної маски громадянам загрожує арешт.
Від кого насправді влада намагається захистити народ — не зрозуміло. Цим розпорядженням Бердимухамедов лише демонструє свою невпевненість та страх неспроможності протистояти епідемії. Зрозуміло одне — абсурдизм тоталітарної системи дійшов до крапки кипіння. І страшно уявити, що буде в країні, яка заперечує існування біологічної загрози та не буде приймати допомогу від економічно стабільних західних держав, якщо почнуться масові летальні випадки. А вони почнуться в умовах такого «наукового середньовіччя».
КНДР
Прямуємо трохи східніше.
Одіозний Кім Чен Ин й досі стверджує, що в країні не було зафіксовано жодного випадку інфікування COVID-19. Станом на 5 квітня, лише 500 осіб перебувають на ізоляції у зв'язку з можливим зараженням.
Незнання й омана — це традиція, яка міцно вкоренилася в побутовій свідомості корейців. Диктатура страху здатна контролювати не тільки дії, а і свідомість громадян, переконуючи, що нібито все позитивно щодо розповсюдження нового коронавірусу в КНДР.
Але ж логіка диктує свої висновки. Найближче сусідство з Китаєм не може гарантувати захищеності корейців від COVID-19. І навіть своєчасно закриті кордони (за словами Кім Чен Ина) не можуть стовідсотково убезпечити людей від вірусу.
Диктатор боїться падіння з престолу. У випадку, якщо в КНДР почнуться масові зараження, ані корейська медицина, ані економіка не витримають такого випробування. Низький рівень соціального захисту, постійне недоїдання, несучасні медичні технології — все це ставить Південну Корею під удар найпотужнішої кризи. І Кім Чен Ин це чудово усвідомлює. За внутрішньою кризою неминуче прийде і криза його правління, не виправдання народних надій у всемогутності правителя.
Страх втратити контроль над людьми сильніше страху втратити самих людей.
І в цьому головна помилка південнокорейського державця.
Як бачимо, диктатори мають певну рису, яка виокремлює їх від демократичних політиків. Усі вони вкрай бояться демонструвати свою найменшу слабкість, не усвідомлюючи, що саме в цій слабкості й криється головна сила. Усвідомлення проблеми, не приховування її, вміння своєчасно просити по допомогу у іноземних партнерів — це перший крок до розв'язання цієї проблеми.
Згадайте випадок з підводним човном «Курськ». Показна демонстрація «сили» та «самостійності» Путіна призвела до гибелі понад сотні людей. На жаль, більшість диктаторів так і не вчаться на своїх помилках.
Сухе дерево ламається по вітру, молоде і гнучке — піддається його силі.
Тому і живе.