Фільми українських режисерів ще жодного разу не подавали на здобуття премії “Золотий глобус” в номінації “Кращий фільм іноземною мовою”. Як ви думаєте, чому?
Справді, я не можу пригадати жодного українського фільму, який би до нас потрапив, хоча я вже з 20 років є членом Асоціації іноземної преси Голівуда. Проте є багато країн, які теж раніше не були представлені в цій номінації. Можливо, й сама премія “Золотий глобус” досі не була відома, як це сталося останнім часом. Нині ж у нас доволі високий рейтинг, і з кожним роком церемонію нагородження дивиться все більше країн. І хоча з України на здобуття премії ще не подавали фільмів, я намагаюся слідкувати, що у вас відбувається.
Що необхідно для того, аби подати фільм на “Золотий глобус”?
Насправді, потрібно не так уже й багато. Це більше справа продюсерів і дистрибьюторських компаній. У нас нема правила “один фільм від однієї країни”. Якщо ваша країна має 10 картин, які відповідають нашим правилам, ви можете всі 10 подати на здобуття премії. Це також можуть зробити представники інших країн, якщо фільм вийшов у копродукції з ними.
Щоб іноземну стрічку прийняли до розгляду, вона повинна бути показана в країні виробництва протягом 14 місяців: з 1 листопада попереднього року і весь поточний рік. Причому, достатньо хоча б одного офіційного її показу. І наголошую, що завжди є шанс у фільму, який не подається однією країною, бути поданим на здобуття премії від іншої. Так минулого року було, приміром, з польською «Ідою», який подав Данський кіноінститут. Головне, що нагороду у нас завжди отримує режисер стрічки.
Цього року на номінацію «Кращий фільм іноземною мовою» нам було подано 72 картини, торік – 53. Ніякого шорт-ліста, подібного до «оскарівського» у нас нема. Хоча ми зазвичай виділяємо з загальної кількості якісь 9-10 фільмів. Одна з головних вимог до всіх – у них повинна превалювати не англійська мова. Так, цьогоріч нам подали один афганський фільм, в якому багато розмовляють саме англійською. З цієї причини його було відхилено, проте вони подали апеляцію. Якщо вони не доведуть наявність у ньому переважно не англійської мови, тоді це нічим фільму не зарадить.
"Юность" Паоло Соррентино получила три премии Европейской киноакадемии
Як часто трапляються такі ситуації, коли непросто з першого разу визначити, відповідає той чи інший фільм вашим вимогам чи ні?
Бувають. Адже трапляються фільми, де герої переходять зі своєї рідної мови на ламану англійську. Тим більше, що питання глобалізації і еміграції нині дуже актуальні. Ось я дивився в Таллінні голландську стрічку, в якій намішана какофонія мов – і сербська, і болгарська, і російська (мова про фільм «Райська сюїта» Йооста ван Гінкеля, - прим. автора). Мов там багато, і найменше за всіх саме голландської.
Що ж тоді заважає українцям подавати свої фільми на “Золотий глобус”?
У нас є ще одна умова. Враховуючи, що ми є маленькою організацією, ми не готові щороку приймати по 2500 фільмів, як Талліннський кінофестиваль: саме стільки заявок було подано на “Темні ночі”-2015. Кожен фестиваль має відбірників, які переглядають кожну надіслану заявку. У нас же таких ресурсів нема.
У нас є правило: для кожного поданого фільму необхідно організувати офіціальний показ у Лос-Анджелесі з обов'язковим запрошенням членів нашої Асоціації. Це не означає, що вони неодмінно прийдуть — ніяких зобов'язань з цього приводу вони не мають. Можна організувати такий показ і в рамках якогось кінофестивалю у ЛА. Тільки в будь-якому разі це необхідно узгодити з нашим офісом, оскільки ми маємо свій календар. Треба перевірити, щоб на час вашого показу не було заплановано якихось зустрічей або інших показів.
Можливо, саме цей офіціальний показ у ЛА стримує когось від того, аби подати свій фільм нам, адже екран коштує грошей. Нам самим це не дуже подобається і, можливо, ми відмовимося колись від такого правила. Адже нині можна розсилати свій фільм на дисках або давати лінки на нього, що взагалі нічого не коштує. Проте подібні офіційні покази в Лос-Анджелесі взагалі не є проблемою для тих фільмів, які мають гарну пресу, резонанс і які придбані для американського прокату. В такому випадку американські дистрибьютори самі зацікавлені в організації таких official screening.
Та в будь-якому разі мова не йде про великі суми. В ЛА є спеціальні зали, які орендуються для таких показів. Члени Асоціації не мають зобов'язання дивитися той чи інший фільм до кінця — як і члени Оскарівського комітету. Дехто йде на організацію прийому після показу — це може бути обід, або невеличкий фуршет з цукерками і вином. Це не вважається підкупом. Дехто прийоми влаштовує, проте я б не сказав, що це допомагає у просуванні фільму. А були випадки, коли ніхто ніякі прийоми взагалі не робив, а фільм був зрештою номінований.
Як відбувається сама процедура голосування? Чи всі члени Асоціації дивляться всі подані на здобуття “Золотого глобусу” фільми?
Ні. Вони не зобов'язані їх дивитися. Щодо ж самого голосування, то воно таємне. Кожен отримує бюлетень, який потім подає до нашої бухгалтерії. Ніхто з наших членів, навіть я, не можемо складати навіть список своїх улюблених, або “кращих з кращих” фільмів із поданих на премію. Звісно, коли ми маємо в списку 50 фільмів, кожен із них має більше шансів на успіх, ніж коли їх 72.
72 фільми — це рекорд? Чи бувало й більше?
Це схоже на рекорд. Але в майбутньому буде ще більше, я певен. Особливо якщо ми змінимо правила і приберемо обов'язковий показ в кінотеатрі Лос-Анджелеса. Цікаво, якою тоді буде цифра? 300? 500? 1000 фільмів? Але ми не маємо ресурсів справитися з такою кількістю.
Втім, у нас уже бували випадки, коли ми змінювали усталені правила. Приміром, коли ми вирішили, що вручати приз будемо режисерам. Хоча ніхто не може заборонити, щоб це був продюсер — як було у випадку з “Левіафаном” Андрєя Звягінцева.
У чому принципова відмінність вашої премії від “Оскара”?
Рейтинг у “Оскара”, звісно, вищий. Хоча багато хто говорить, що наша церемонія нагородження значно цікавіша, адже вона більш жива і безпосередня. У “Оскара” вона триває 3-4 години, там є спеціальні люди, які непомітно для телекамер проповзають між рядів і сідають на місця зірок, яким треба кудись відлучитися — щоб не було пустот. На нашій же церемоніях всі вільно пересуваються, ходять від стола до столу, спілкуються. Звісно, не останню роль для нашої невимушеної атмосфери відіграє алкоголь. Ну і трапляються різні веселі історії. Приміром, Крістін Лахті була в туалеті, коли оголосили про вручення їй “Золотого глобусу”. Тоді покійний Робін Уільямс вискочив на сцену і почав жартувати з цього приводу. А акторка теж не розгубилася, причепила собі п'ятиметровий хвіст із туалетного паперу і вийшла так на сцену. Подібні речі потім пам'ятають дуже довго!
Крім того, у “Оскара” після офіційного прийому всі роз'їжджаються на інші вечірки. У нас же все відбувається в одному місці.
Які з пострадянських країн використовують шанс отримати “Золотий глобус”, крім Росії?
Наприклад, Естонія. Пам'ятаю, як ця країна вперше подавала свій фільм - “Мандарини” (режисер Заза Урушадзе, - прим. авт.) — нам і в номінацію на “Оскар”. А цього року ми маємо в списку “Золотого глобуса” вже дві естонські стрічки - “1944” і “Фехтовальник”,. Останній, незважаючи на те, що його подала Фінляндія, є абсолютно естонською історією. Є нині також фільм від Киргизстану, від Казахстану. Росія з трудом використала можливість і в останній момент подала картину “Чайки”, зняту калмицькою. Щодо ж України, то її нема на карті світового кіно, просто нема. І я не можу зрозуміти, чому. Адже навіть така маленька країна як Ісландія має визнані всім світом імена, там є цікаві кінорежисери. Хоча я знаю, що у вас була ціла історія з висуванням на “Оскара” “Поводира”, який у вас обрали замість “Племені”. Але судити про них я не можу, бо не дивився жоден із цих фільмів.
А особисто ви переглядаєте всі фільми, які подаються на “Золотий глобус”?
Ті, що в нашій номінації — так.
Скільки всього фільмів у рік доводиться дивитися?
Страшно навіть назвати. Мабуть, мінімум 350-400. Але я вночі їх дивлюся часто. Я ж сплю не 8 годин, а менше, тому маю на це час. Я взагалі це люблю. А скільки всього не встигаєш подивитися! А скільки зараз ще виходить гарних серіалів!
Ми розмовляємо з вами під час Талліннського МКФ “Темні ночі”. Яке місце на кінофестивальній карті Європи він, на ваш погляд, займає?
Присудження йому категорії “А” вже про щось говорить, чи не так? До цього року я, чесно кажучи, був не дуже добре з ним знайомий. Поки вони мене не запросили головою журі. У PÖFF цікава позиція і він приємний. Поєднує в собі схід і захід, колишні республіки Радянського Союзу. Маленьке цивілізоване приємне місце.
Я переконаний, що PÖFF має майбутнє. Адже кожен режисер чи продюсер хоче, щоб його фільм отримав нагороду на фестивалі класу А. І величезна кількість стрічок, поданих до програмного відділу “Темних ночей” цього року теж свідчить про його успіх.
До речі, мені шкода, що у вас не мав продовження Київський міжнародний кінофестиваль, започаткований покійним Богданом Ступкою. Я був на ньому, а також в Одесі. Кінофестиваль в останньому місті доволі високий за своїм рівнем. Він дає панораму актуального світового кіно. Не знаю навіть, як їм це вдається.
На жаль, нічого не можу сказати про МКФ “Молодість”, він пройшов якось повз мене. Не знаю, що він собою представляє і як він працює.
А якщо вас запросять ще раз в Україну, приїдете?
З задоволенням! У вас цікава країна, я уважно слідкую за тим, що у вас відбувається. І навіть уже вивчив українську, яку спокійно можу сприймати на слух. До речі, коли я був у Києві, то просив, щоб зі мною розмовляли українською, оскільки дуже хотів більше чути вашу мову. Бо чим більше мов знаєш, тим більше життів проживеш. Я, до речі, й латиську знаю. Адже я син радянського окупанта, мій батько був військовим.
Ви говорите про це всерйоз чи з іронією?
Мого батька відправляли на службу то в Німеччину, то в Литву, потім у Латвію. Він помер молодим, тож там ми й “застрягли”. Звісно, що в розмові з латишами і естонцями я жартую з цього приводу і не говорю про це трагічним або пафосним тоном. Проте латиші для мене ніколи не були чужими. Я встиг вивчити латиську, читав нею лекції, це було незвично.
Я завжди пам'ятаю про трагічну долю цих маленьких народів. Бо в Естонії і Латвії місцеве населення насильно відправляли до німецького війська під час Другої світової. І вони змушені були воювати одне з одним по обидві лінії фронту.
Сергію, ви багато пишете про кіно. А наскільки сьогодні затребувана у світі кінокритика?
Це вмираючий жанр. Звісно, є ще спеціалізовані видання з кінокритики. Але здебільшого ці фахівці нікому не потрібні і їх звільняють. Мені взагалі здається, що друкована журналістика, мабуть, помре.
Що ж стосується мене, то я часто роблю інтерв'ю з зірками. В цьому жанрі своя драматургія. Хоча я намагаюся робити і більш серйозні матеріали.
Чи є режисери, з якими ви мріяли зробити інтерв'ю, але так і не вдалося?
На жаль, я не встиг поговорити зі Стенлі Кубріком. Він був ще живий, сидів у Англії... Дуже про це жалкую. А так важко навіть сказати... Мабуть, я зустрічався з переважною більшістю всіх, хто працює або працював в кіно. Іноді ми сміємося разом, скажімо, з Лео ді Капріо. Адже він був ще хлопчиком зовсім, коли ми познайомилися. Я познайомився тоді з його мамою, бабусею, яка росіянка за походженням. Говорити російською вона не вміла, казала лише окремі слова: «молоко», «корова». Її родина виїхала з Росії спочатку до Німеччини дуже давно через переслідування: вони були старовірами.
Взагалі до всіх акторів або режисерів, якими б відомими вони не були, я відношуся як до людей, які важко працюють. І мені цікаво знати, про що вони думають. Ніякого піетету перед ними я не відчуваю. Звісно, мені цікаві такі режисери як Коппола, Рассел. А актори, якщо це не Гелен Міррен або Меріл Стріп, мені не цікаві.
Я знаю, що в Асоціації іноземної преси Голівуду є два вихідці з Росії. Чи є у вас представники з інших пострадянських країн? Наскільки складно стати вашим членом?
Колись у нас був один литовець, але він давно пішов із життя. Що стосується членства, то для цього потрібно, перш за все, жити в Південній Каліфорнії і отримати рекомендації щонайменше від двох представників Асоціації. Взагалі то це складно, так. Можливо, колись зміняться правила... Але я не виключаю, що у нас може з'явитися й виходець з України. Так, і обов'язково кожен член Асоціації повинен активно працювати і щороку представляти певну кількість своїх публікацій.
Кожного року ми можемо замінити десь до 5 членів. В основному це відбувається через смерть або їх переїзд до іншої країни. Тоді на їх місце приходить хтось інший. У нас маленька, але прогресивна організація.