…От лише хто виноситиме цей вирок, а, головне, його виконає, під питанням. Зрада вищого командування, некомпетентність армійських генералів, відверта корупція серед тиловиків – основні причини розстрілу українських військ під Іловайськом. Письменнику залишилося лише прискіпливо вивчити обставини, місце, час. Розстрілів, поранень, спалення живцем, смерті від ран.
І, безперечно, героїзму солдат, цілих підрозділів, які чудом вийшли із пекла, щоб знову зустрітися із… зрадою вищого командування, некомпетентністю армійських генералів (читай вище).
Власне, Євгеній Положій вже остаточно розвіює читацькі сумніви щодо стану української армії до Іловайська, під час Іловайська і, напевне, після Іловайська. «Їм взагалі нічого не дають і нічого не кажуть, окрім матюків по рації крім тупої команди «Триматися!»; «…проколюєш ножем консерву сардин, а вона фонтанує піною»; «взяти, наприклад, нашу тушонку, яка на дев’яносто відсотків складається із води». Такі реалії існування українського війська. Техніка, яку відчайдушно потребує фронт, показують на параді. У солдат, які вийшли з оточення, спритний тиловик «віджимає» машину з боєприпасами, щоб продати згодом, ну, ви розумієте: кому! Рації прикордонників, придбані за «тендером» відмовляють. «Литвин Литвина криє здалека». Тобто прикордонники спілкуються криком, а сам генерал генерал Литвин, стрімко «наступає» в напрямку тилу.
Лишається лише дивуватися, як сотні і тисячі молодих і не дуже молодих чоловіків тримають оборону, сидять в окопах, лежать в імпровізованих госпіталях і не лишають бойових позицій, щоби піти на Київ і розібратися з продажними генералами.
…Яких, до слова, в українській армії в десятки разів більше, ніж у євреїв під час кровопролитної війни «Судного дня»! Ситуація не змінилася досить. Єдине, що збільшилося – кількість адміралів. Через втрату флоту кількість існуючих адміралів на один корабель автоматично зросла.
х х х
Українські солдати вистояли, фронт стабілізувався.
В усякому разі, поки що.
….І поки що, і завдяки цьому поки що ми можемо розглянути, розібрати, відрецензувати книжку молодого письменника Євгенія Положія з точки зору її літературних достоїнств.
Сама книжка являє собою, по суті, збірку дуже професійно написаних художньо-документальних нарисів з реальними прототипами.
Євгеній Положій слідує, що цілком очевидно, геніальному пророцтву російського класика Льва Толстого, який той висловив під час розмови с особистим лікарем Гольденвейзером. Мовляв, в майбутньому письменники перестануть вигадувати, а будуть писати художні твори, в яких головними героями будуть реальні персонажі. Тобто, російський класик передбачив появу «нової» американської журналістики, основним критерієм якої є домінування вимислу, а не домислу.
Старше покоління літераторів, вихованих на суворих законах партійно-радянської преси, такого стилю викладу не сприймає органічно. Молодше покоління, зайняте прагматичним пошуком в політико-бізнесових проектах, про «нову американську журналістику» не чула. А коли б почула – не використала, оскільки основа-основ цього незвичного для українського літератора стилю письма – знання художньої літератури. З чим у нашої молодої зміни серйозні проблеми.
Євгеній Положій, судячи з усього, Трумена Капоте читав, Стівена Крейна читав, Нормана Мейлера читав. Тому і пише в стилі «нової журналістики», яка здебільшого являє собою класичні зразки художнього нарису з використанням техніки новели, часто – класичного оповідання.
х х х
Очевидно, збірка форматувалася не по мірі написання окремих нарисів, але виходячи з певних намірів автора, про які літературний критик може лише здогадуватися. Йдеться про те, що далеко не всі мініатюри, зібрані під дахом «Іловайська», мають ознаки художньо-публіцистичного або класичного художнього нарису.
Деякі з оповідок достеменно точно відповідають критеріям літературної новели, надзвичайно складного і точного, загостреного до критичного стану жанру літератури.
«Якби мурахи були великими» – зразок новелістичної оповіді, що нагадує твори Василя Стефаника. «Коротко, сильно і страшно». Слабодухим і жінкам краще не читати. Розповідь про пораненого військового санітара, який кілька днів провів у лісосмузі, харчуючись мурахами і мухами. Сам-один, «якщо не рахувати загиблих товаришів, чиє м'ясо він шматок за шматком повільно віддирав від бронежилета і відкидав подалі». Бійця підібрали «сепари», відвезли в лікарню. Ногу довелося ампутувати. Коли полковник Рубан обміняв бійця-санітара, той зустрівся вже в нашій лікарні з товаришем із свого підрозділу. Товариш розповів, як підрозділ ішов на порятунок своєму санітару. Але групу накрило мінометний вогнем, загинув хлопець. Віддав своє життя за невідомого йому санітара, який лежав в той час у лісосмузі, спливаючи кров’ю і мріючи вполювати великого мураху.
В новелі є згадка: скоро в твітері, на сторінці президента України з’явилося повідомлення «про звільнення з полону трьох українських офіцерів-розвідників». Про те, що один із звільнених насправді був простим санітаром – ні слова. Та й прізвища переплутали, інтерпретувавши їх написання молдавською.
«Дрібна президентська неправда», – сумно констатує письменник словами свого героя. Хіба тільки одна?! Хіба тільки президентська?!
х х х
«…найхріновіші відчуття виникають тоді, коли в День Незалежності твоєї країни колони військової техніки покидають бойові рубежі й похмуро відступають тобі за спину». З безлічі цих та подібних фраз складається трагедія книжки «Іловайська». Точніше – багато трагедій в книжці «Іловайськ».
Трагедія була мудрою. Вона була найпершою. Вона народила комедію. Але «Зухвалого солдата Швейка» напишуть в цій країні не скоро. Якщо взагалі напишуть. Поки – трагедія.
Вмотивованих солдат-добровольців. Таких як – Грег («Коли прощаєшся, Грегу»); контрактників-прикордонників, кинутих своїми командирами («Кордон. Вторгнення»).
…А також – «Кабана», який провів незабутні тижні у морзі, під покійниками, де його добрі люди сховали від карателів («Життя та смерть Сергія Кабана»).
А також – американця Франко, у якому «дивовижно поєдналася невимушена дитячість і така собі інтелігентна брутальність. А також – медсестри-анестезіолога з ласкавим псевдо «Мурка», яка дзвонила в Одесу сестрі і просила, «щоб та подивилася в Інтернеті як правильно користуватися целоксом» (Вогнем і хрестом»).
Одні з героїв Євгеній Положія загинуть, інших буде скалічено або травмовано морально. Але більшість – підуть в небуття.
х х х
Безперечно, ця книга для автора – яскравий дебют. Висловлюючись словами його героїв, «розвідка боєм». Євгеній Положій майстерно володіє стилем, вміє побудувати динаміку, часто використовує діалоги. За творчою манерою, новели українського письменника нагадують тональність оповідань Ернеста Гемінгвея про часи I-ї Світової. Зокрема, класичне: «Якими ви не будете».
На початку книги, в новелі «Грег» дуже органічно застосовано прийом «потоку свідомості»; автору вдаються складні описи масштабних сцен бойових дій і локальних операцій.
Як безперечна, характерна особливість цієї збірки: ретельний підбір матеріалу, вивіреність документальних деталей.
За всіма ознаками, законами жанру, від автора слід чекати вже суто художньої повісті, можливо, роману.
А зараз – документальна збірка нарисів, новел.
«Іловайськ» Євгенія Положія прозвучав як реквієм по невинно загубленим, закатованим. Померлим в лісопосадках, пообіч розбитих, вкритих курявою доріг.
Нас тут триста, як скло, товариства лягло.
І земля не приймає….
Микита Василенко,
доктор філологічних наук.