Наприкінці ХІХ ст. Агатангел Кримський як випускник інституту східних мов отримав стипендію на поїздку в Сирію і Ліван, де провів два роки. Під враженням від побаченого і пережитого Агатангел написав прозову книжку «Бейрутські оповідання», збірку поезій «Пальмове гілля», що лишили неоціненні свідчення про тогочасне життя і взаємини людей на Близкьому Сході, а ще безліч наукових праць про культури, мови і літературу регіону, як от «Шагнаме, або іранська Книга царів», «Нарис з розвитку суфізму до кінця ІІІ ст. хіджри», «Лекції із Корану» та сотні інших наукових розвідок. Посол України у Лівані в у 2016-2022 рр Ігор Осташ каже, що лише у збірки «Бейрутські оповідання» є понад 400 мільйонів потенційних читачів - носіїв арабської мови. А скільки науковців з арабського світу могли б зацікавитися спадщиною великого українського вченого і розгорнути українські студії напротивагу русистиці у регіоні?
Та поки цей золотий ключик до значної частини Глобального Півдня самі українці не розгледіли: наукова і творча спадщина Агатангела Кримського не опрацьована, не видана у більш менш пристойному обсязі. А садиба – родове гніздо Кримських у Звенигородці на Черкащині – вмирає. Причому вже вдруге.
Але не все так безнадійно, як було ще кілька місяців тому, коли уродженка Звенигородки співзасновниця фонду «Бібліотечна країна» Тамарf Сухенко написала цей допис у facebook: «Здолавши пів шляху земного... дізналася, що в 500 метрах від моєї школи в місті Звенигородці, де я народилася та прожила 12 років, був будинок Агатангела Кримського. Там він навчився читати в 3 роки, там написав багато своїх творів, там збиралася його перша бібліотека. Ні – ми жодного разу не ходили туди на екскурсію, жодного пам'ятника, меморіальної дошки поблизу не зустрічалося…P.S. Шукаю кампанію для поїздки навесні до будинку Агатангела Кримського, в автівці 3 вільних місця».
Цей допис побачила ще одна уродженка Звенигородки Яніна Барибіна, яка нині мешкає, викладає в університеті в Полтаві і засідає в Полтавській облраді. А потім ще багато-багато людей із Києва, Харкова, Черкас та інших міст. Ідея просто подивитися на напіввідновлену чи напівзруйновану садибу переросла у велику подію, що породила великі надії на нове життя родового гнізда Агатангела Кримського. 17 травня у переддень Міжнародного дня музеїв у Звенигородці зібралися дипломат Ігор Осташ, філософ Олександр Філоненко, засновник проєкту Cowo.guru Андрій Мельник, ректор Черкаського національного університету Олександр Черевко та ще багато освітян, бібліотекарів, бізнесменів, депутатів різних рівнів і з різних регіонів. Заплановану майже інтимну зустріч шанувальників Агатангела Кримського Тамара Сухенко переформатували у значну подію – по суті, слухання із виступами вчених, представників влади, громадськості із розповідями про різні грані геніальності Кримського.
«Знаю усі європейські і більшість передньоазійських мов», – так приблизно 100 років тому писав про себе в анкеті Агатангел Кримський, дослідники його спадщини досі рахують, скільки мов він опанував за життя – ймовірно, понад 60, або й більше – в його бібліотеці зібрано книжки на 85 (!) мовах.
Саме Кримський – реальний творець Української Академії наук, бо Володимир Вернадський був радше номінальним засновником у 1918 році, а в 1919-му він вже покинув Україну. З 1918 по 1928 років Агатангел Кримський обіймав посаду «неодмінного секретаря» Академії Наук України – Всеукраїнської Академії наук, він організовував структури і наукову роботу новоствореної Академії. Він також в рамках заснував українське сходознавство, коли організував сходознавчі кафедри і комісії в Академії наук. Це важливий пункт не лише в біографії Кримського й Академії наук, а також в історії нашої Незалежності. Як слушно стверджував його учень – також виданий сходознавець, засновник Українського інституту Гарвардського університету і світової україністики Омелян Пріцак: «Сходознавство – це аристократична наука, яка вимагає дисципліни, розуму, але сходознавство як наука – це елемент суверенності держави в науці. Поневолені народи академічних інституцій сходознавства ніколи не мали».
А ще Агатангел Кримський був етнографом, джерелознавцем, фольклористом, творив поезію, написав перший в українській літературі інтелектуальний роман «Андрій Лаговський». А ще серед його талантів і пристрастей – бібліотечна справа. В його бібліотеці, яку він подарував Академії наук Україні, було зібраного 15 тисяч (!) книжок. Аби перевезти цей скарб з Москви у 1918 році знадобилося орендувати цілий вантажний залізничний вагон! Книгозбірня Кримського зберігається у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського. Але книгозбірня Кримського досі не описана, не систематизована, досі не прочитані маргіналії – нотатки вченого на полях.
Але бібліотека хоча б вціліла, будемо сподіватися. А родинне гніздо – ні. І зараз буде дуже неприємна правда: зруйнували садибу не російські ракети, не комуністи, яких Кримський з презирством називав не інакше як «вони». Садиба, що витримала радянську владу, вистояла дві світових війни, загинула у часи омріяної Агатангелом Кримським Незалежної України.
До Звенигородки маленького ще Агатангела привезли батьки, звідси його в липні 1941 року забрали співробітники НКВС як «неблагонадійного» і відправили на смерть до далекого Костанаю на півночі Казахстану. Після відходу Червоної армії в будинку оселилися німці, а після війни совєтські чиновники, яких присилали до Звенигородки з інших країв. Ті, що «університетов не кончалі», книжками академіка палили грубу, а коли з’їжджали, тягнули меблі Агатангела. Але, як не збиткувалися совєстькі квартиранти з садиби, вона дивом простояла аж до 1993 року! Аж поки не сталася трагедія. На той час родове гніздо Агатангела Кримського придбала Академія наук – та сама, яку творив Агатангел Кримський, – щоб створити меморіальний музей. Звенигородський дослідник Кримського Володимир Хоменко написав: «10 листопада 1993 року у Звенигородці горів будинок А. Кримського. Хутко пожежу загасили. І залишили будинок напризволяще». Директорка Краєзнавчого музею Звенигородки Олена Наріжна додала ще кілька моторошних деталей: «Приїхали з Академії, вирішили перевірити стан фундаменту після пожежі, викопали навколо будинку траншею, на фундамент подивилися і так й лишили на зиму. Сніг і дощі падали в ту канаву, через що навесні завалилася стіна. Але садиба ще столяра. Але люди з Академії вирішили зруйнувати будинок Кримського повністю! Зруйнували, щоб збудувати репліку. Не збудували – сили і бажання вистачило лише на фундамент. Завершити будівництво з власної ініціативи взялася місцева будівельна організація – Міжрайонкколгоспбуд. «Коробку» вигнали, але збанкрутували і не добудували інші об’єкти, бо вклали місцеві будівельники свої сили і ресурси саме в садибу свого великого земляка. Відтоді минуло 20 років, садиба Кримського такі стоїть пусткою і гине вдруге».
Менше за все зараз треба шукати епітети і метафори на адресу посадових осіб Інституту сходознавства Академії наук України, на чиєму балансі перебуває садиба. Бо самими лише прокльонами на голови відповідальних в АН садибу не врятувати. Тим більше, що в Академії наук на листи від Звенигородської громади про повторну руйнацію садиби Агатангела Кримського не відповідають.
Тим часом у Звенигородської громади є план: добудувати садибу, зробити там музейну експозицію гімназію східних мов. У сходознавців (не з-поміж керівників Інституту сходознавства Академії наук) також є план – відродити читання, слухання, наукові конференції у Звенигородці, які, до речі, відбувалися на початку 90-х рр. Потрібно рішення: як забрати пам’ятку у неефективного власника чи утримувача і передати спроможній громаді або іншій структурі місцевого, обласного, загальнонаціонального рівня, чи бізнесу, чи громадській організації. Це системне рішення потрібно не лише для порятунку садиби Кримського. Неподалік Звенигородки так само гине садиба Енгельгарда, де своєю юність провів Тарас Шевченко. З утриманням цієї пам’ятки не справляється Шевченківський національний заповідник (той, що у Каневі). Гине садиба у селі Бабаї на Харківщині, де Григорій Сковорода написав «Сад божественних пісень», про що у Звенигородці розповів філософ і популяризатор творчості Сковороди Олександр Філоненко.
Мій допис про руйнування нашої спадщини, що роблять «не так тії вороги, як добрії люди», зокрема, з Академії наук, побачила Оксана Продан, народна депутатка України. Вона запропонувала шукати варіанти, які вже є в українському законодавстві, або вдосконалювати норми, аби якнайшвидше забрати пам’ятки у тих, хто не може чи не хоче їх берегти. І просто зараз зібрати реєстр меморіальних садиб, що потребують негайного порятунку. Якщо знаєте такі історії, будь ласка, пишіть у facebook-месенджер мені, Тамарі Сухенко і Яніні Барибіній.
P.S. В головній залі Краєзнавчого музею Звенигородки Агатангел Кримський дивиться на відвідувачів із великих портретів, написаних вже нашими сучасниками, і з оригінальних фотографій позаминулого ще століття. Найбільше мене вразила, прост світлина юного Агатангела Кримського у вишиванці 1891 року – неймовірно привабливі риси і рішучий вираз обличчя, сказали б зараз – «секс-символ». За рік до знімкування – 1 квітня 1890 року Агатангел записав у своєму щоденнику: «Жду не діждуся, коли це і я буду в осередку України, в громаді українофілів… Не зраджу тебе, Україно, твій я навіки!» (до «створення» України Леніним укупі з Австрійським Генштабом лишалося майже 30 років). Цю обітницю дав українець з вибору, бо Агатангел насправді не мав ані краплі української крови – народжений від батька з кримського-татарського роду та матері-польки. Слова свого Агатангел Кримський дотримав, коли у 1918 році із вагоном книжок повернувся з Москви до Києва творити Академію наук України, коли не ліг під більшовиків протягом 10 років роботи в Академії – називав ту владу «вони», коли ще 10 років після вигнання з Академії писав художні та наукові твори українською мовою. Прислужитися Україні Агатангел Кримський готовий і зараз – за понад 80 років по смерті – це наше золото, що не лише збагачує нас інтелектуально, це те золото, що нас захищає, бо культура захищає, як сказала Оксана Забужко у недавньому публічному інтерв’ю на виставці творів Алли Горської. Право на свою державу у двобої із пропагандистською машиною москви про «адін народ» потребує неспростовних доказів. Агатангел Кримський, його відроджена садиба із музеєм і гімназією східних мов – це сильний доказ. І, звісно, золотий ключик до значної частини Глобального Півдня.
