Головна проблема Одеси полягає нині у відчутному рівні безробіття. І це зрозуміло, адже сфера, у якій була зайнята значна частина громадян – а це порти і все, що з ними пов’язано – нині простоює. Зараз середнє навантаження на одне вільне робоче місце дорівнює 6 особам, а вакансій поменшало серед усіх спеціалізацій. Серед одеських безробітних превалюють люди у віковій категорії до 35 років – таких понад 37%. Ситуація ускладнюється і наявністю в місті переселенців – за офіційними даними, довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи отримали майже 24 тисяч громадян. А це означає, що місто має знайти роботу і для них також.
Водночас, за даними порталу «Слово і діло», Одеса входить до ТОП-10 українських міст, які пропонують найбільше число вакансій. Гадаю, що особливого протиріччя тут немає. На діаграмах Одеса досить сильно відстає від Києва, Львова та Дніпра, які формують трійку лідерів. І все таки Одеса займає четверту сходинку серед тих населених пунктів, де зараз найлегше знайти роботу. Можливо, пошукачі роботи та працедавці просто не знаходять один одного, а це означає, що їх слід «познайомити» і «подружити». Таким є першочергове завдання для міських служб зайнятості.
Другий момент пов'язаний з релокацією. Так, економіка країни нині їде на захід. І Львів та Закарпаття скоро стануть, мабуть, центрами ділової активності країни та місцями, де сконцентрована її промисловість. Зрозуміло, що бізнес планує переїзд туди, де безпечно, проте повністю безпечним не є зараз жоден регіон України. У спробах «денацифікувати» Україну наш божевільний сусід сягав своїми ракетами її найвіддаленіших (від Росії) куточків. Бувало, що повітряна тривога лунала і в Закарпатті. Проте Одеса не пропонує прихистити виробництва з місць, де ведуться бойові дії. Принаймні, я такої інформації не знайшов. А між тим, переконаний, що є невеликі бізнеси, котрим місто на березі моря могло би бути тематично близьким.
Говорячи про безробіття, про перенесення виробництва, слід пам’ятати, що ми живемо в іншій реальності, аніж та, котра була до 24 лютого. Після завершення війни та деокупації Україна недорахується багатьох своїх громадян. І – кількох промислових регіонів. Частина наших співвітчизників вже вбита Росією або примусово вивезена нею на свою територію (і крапка в цьому мартирологу ще не поставлена).
Частина знайшла притулок за кордоном і, напевно, не повернеться. Ще одна частина вціліє у лихолітті війни та повернеться у рідні краї, однак вже не знайде там роботи. А це означає, що така категорія громадян, можливо, перебереться в інші регіони. Зокрема, й в Одесу та на Одещину.
Бути готовим до того, що все в країні радикально зміниться, треба вже зараз. Після перемоги в першу чергу будуть затребувані будівельні професії, бо країну доведеться піднімати з руїн. Також знадобляться вільні руки і в галузі сільського господарства. Затребуваними будуть працівники сфери послуг, наприклад, продавці чи водії. Ми стикнемося з парадоксальною ситуацією, коли високий рівень безробіття сусідитиме із дефіцитом кадрів. Чисельно розшириться особовий склад армії та правоохоронний структур (хтось, пішовши на війну добровольцем, захоче продовжувати нести службу). Але це не та сфера діяльності, де створюється валова додана вартість, тобто це не те, що працює на економіку.
На мою думку, кожен з регіонів – і тиловий, і такий, який перебуває зараз на лінії вогню, мусить думати про майбутнє в контексті саме відновлення бізнесової діяльності. Бо в кожного є своя родзинка і своя особливість. Якщо в Одесі такою родзинкою виступає туризм, то, значить, слід зосередитися на розвитку рекреаційних ресурсів. Тим паче, що, за прогнозами тих, хто вивчає ринок праці, невдовзі гендерні терези цього ринку хитнуться таким чином, що більшість працівників у сферах, де сплачують податки, становитимуть жінки. Мені можуть сказати, що я трохи забігаю наперед і треба дочекатися перемоги, але це не так. Перемога буде, і її ми мусимо зустріти з готовим планом відновлення країни.
Я радий читати про те, що наші військові говорять зараз про особливості захисту саме приморських міст. Що про це ведуться перемовини із західними партнерами. Що в цьому контексті про Одесу говорив, зокрема, наш недавній візитер – канцлер Німеччини Олаф Шольц. Він зазначив, нагадаю, що Німеччина надасть Україні засоби протиракетної оборони, здатні захистити Київ та Одесу (самі ці два міста виділив німецький лідер). Радий читати і про те, що зараз йдеться про забезпечення ЗСУ протикорабельними ракетами, які можуть стримувати російські військово-морські сили та їхній наземний десант. Все це – складові безпеки, яку ми повинні вибудувати довкола Одеси.
Втішно читати і новини іншого штибу. Про те, зокрема, що міністр культури Італії Даріо Франческіні закликає включити Одесу до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. «Чудове місто, глибоко пов’язане з Італією протягом всієї його історії», – каже він. Місто й справді чудове та дуже цікаве. Бо має 196 пам’яток культурної спадщини, серед яких 30 – національного значення. Таке багатство, щоправда, не викликає жодного трепету та схиляння у російських загарбників. Радше навпаки – мотивує цю дику навалу знищити той прекрасний спадок, який їм не належить. Не виправить ситуацію і включення Одеси до списків ЮНЕСКО, і все ж це потрібна акція, бо Україна повинна розповісти всьому світові про свої історичні та культурні надбання.
Але військовий аспект захисту Одеси та включення її в перелік світової спадщини не виключає потреби працювати на безпеку містян в решті сфер. Вже зараз вони мають почуватися захищеними, в тому числі й соціально. Зокрема, бути забезпеченими гуманітарною допомогою. А ще – підтриманими наявністю кваліфікованих медичних кадрів – з огляду на спалах холери та дизентерії, котрий вже має місце у Маріуполі і може поширитися на інші регіони. Не менш важливо і окреслити місту його економічні перспективи, можливості бути включеним у процес відродження країни.
Перемога буде за ними, в цьому немає жодних сумнівів. Як і у тому, що наші союзники по антипутінській коаліції вкладатимуть ресурс в українське відродження. Але зустрічати інвестиції краще із чітко продуманим алгоритмом дій, важливою складовою якого повинне стати забезпечення усіх громадян роботою. Так ми не тільки виконаємо 43 статтю Конституції, котра декларує право на труд і на заробіток, але й доведемо цивілізованому світу, що були гідні його підтримки.