Ми займаємося вимірюванням валового внутрішнього продукту (ВВП) країн світу: США мають найбільший показник, на другому місці Китай. Ми беремо дані у національній валюті і переводимо це в долари США. Це може бути мірилом економічної і політичної влади, але є одна проблема: ми використовуємо місцеві ціни для виміру ВВП, а вони можуть різнитися. Наприклад, у Китаї кілограм рису може вартувати 20 центів, а в США – 1 долар. Припустимо, що вони виробляють один і той самий продукт в однаковому обсязі, і якщо це так, то ВВП США буде більшим за ВВП Китаю в 5 разів.
Ми беремо показник ВВП і ділимо його на кількість населення: скільки одна особа створює цінності в країні. Це не ідеальний показник але він допомагає зробити висновки: у багатих країнах ми маємо на $45 тис на душу населення, тоді як у бідних – $4-5 тис.
За останні 20-30 років японська економіка стала найбільш розвиненою у світі. І кожна з економік може зростати. Питання постає в тому чи будуть країни розвиватися і стануть багатшими країни, які вже є розвиненими? Чи Китай стане таким же багатим як США і що відбудеться з ними далі? А чи й далі буде зменшуватися частки США та Японії, тенденція до чого є досить очевидною. На ці питання поки що не можна дати відповідь.
Під час «великої депресії» США втратили 30% ВВП, а коли цей період закінчився, від 1933 року швидкість економіки набула тих самих обертів, як і до «депресії». Тобто напрямок економічного розвитку навіть при наявності падінь залишається сталим.
Щодесять років відбувається подія чи їх каскад, що тривожить економіку. Весь час міняється кількість населення, ціни, але однаково економіка продовжує рухатися і зростати з такою швидкістю, як і раніше. І це шокує. Але звісно, ми не можемо очікувати постійний ріст впродовж 50 років.
Щодесять років технологічні зміни стають рушійною силою економіки. Інформаційні технології стали провідним сектором і з 1994 року економіка США має майже 4% зростання щороку. Цей технологічний бум підштовхує інвестувати в інформаційні технології попри ризики.
Моє основне послання є дуже простим: економіка рухається однаковими темпами, але бідні країни мають інтенсивніше економічне зростання. Японія, США мали паралельні темпиї до Другої Світової війни, але після 1945 року Японія почала інтенсивно розвиватися і за 30 років вона майже досягла економіки США.
На ріст впливають два фактори. У процесі виробництва ми можемо поєднати фізичний капітал: будівлі, обладнання, робочу силу і продукцію, яку генеруємо в процесі виробництва. Збільшивши робочу силу і ресурс, ми збільшуємо обсяги економіки. Будуємо більше станків, заводів – економіка зростає. А другий шлях – збільшення ефективності та інновацій. Так працюють економіки, зростаючи інтенсивно. Важливо подумати, яким шляхом можна генерувати цей екстенсивний чи інтенсивний зріст.
У Китаї 40% ВВП реінвестується в економічне зростання, тому не дивно, що китайська економіка з тих, які найшвидше зростають.
Одна з головний моїх ідей наступна: коли ми почнемо відбудовувати Україну, що треба для цього? Інвестиції, освіта чи щось інше. Насправді, все це важливо, питання в тому, наскільки важливим є кожен з цих напрямків.
Професори зі Стенфорду якось зацікавилися відповіддю на питання, чому окремі країни є бідними – чи в них нема капіталу і обладнання, чи є якісь інші причини? Чи може бракує технологій? Якщо імпортувати станки та все інше умовно до Нігерії, вони не створять дива. Тобто, якщо йдеться про лише тільки обладнання, ВВП зросте зовсім трохи. Але якщо імпортувати не лише станки, а ще й привезти робітників, то зростання буде більшим, але однаково суттєвим лишиться розрив з розвинутими економіками. Розрив в економіках світу відбувається не через кількість обладнання і основних засобів, а через економічне середовище, яке створюють економічні інституції.
Я розробив теорію щодо ключових факторів, які сприяють економічному зростанню. Це чотири «і»: інновації, ініціальні умови, інвестиції та інституції (див. малюнок).
Інвестиції мають бути здійснені приватним сектором, а уряди мають створювати середовище для їх кращої реалізації. Бо якщо, наприклад, інвестувати в освіту без зміни середовища, це призведе до виїзду талантів за межі країни. Тому важливо забезпечити людям ті умови, у яких би вони хотіли залишатися.
Для України інвестиції в інновації пов’язані з великим шоком, бо для цього треба мати належну екосистему. Певно, українцям краще фокусуватися на екстенсивному шляху: будувати заводи, фабрики. Я би рекомендував створити економічну раду і визначити види промисловості, які найкраще відповідають наявним трудовим ресурсам, або визначити ті галузі, які хочеться розвивати, але нема поки для того робочої сили.
ВВП не є найкращим чи єдиним показником вимірювання економіки, але він містить індикатор росту. Проблема в багатьох країнах – це боротьба з бідністю і те, як зробити, щоб люди перейшли до вищого щабля доходів. Нам треба вирішувати питання сталого розвитку і думати про якісні критерії, які забезпечують економічне зростання, але насамперед працювати над подоланням бідності. Це одна з найважливіших речей, які треба усвідомити перш ніж рухатися вперед.