Можна довіритися прогнозам Нуріеля Рубіні, американського економіста і «кризового пророка». Саме він серед небагатьох передбачив глобальну фінансову кризу 2008 року. Досить вдалими були і його пророцтва щодо постпандемійного світу. Зокрема, серед глобальних ризиків на 2021-2022 роки він називав руйнівні дії реваншистських країн, тобто держав, які існують на «паливі ресентименту». До них він відносив РФ, Іран, Північну Корею та з певними застереженнями Китай.
Що ж, ці пророцтва частково справдились минулого року: загострення відносин Ізраїлю з Іраном, напруга довкола Тайваню. І головне – неспровокована війна Росії проти України.
Наразі Рубіні закриває «рахунок» людства щодо відносно комфортного життя впродовж останніх 75 років. Так, траплялись і війни, і епідемії, і голод. Але головна відмінність – це були локальні кризи. Зараз людство ризикує зіткнутися з проблемами на глобальному щаблі.
Рубіні прогнозує досить унікальну Велику депресію у провідних країнах Західного світу, коли падіння економіки буде супроводжуватися гіперінфляцією, яку не вдасться приборкати високими базовими ставками ключових світових центробанків. Нагадаємо, зазвичай велика економічна депресія супроводжується зниженням цін унаслідок падіння сукупного попиту на товари і послуги з боку населення, бізнесу та держави.
У той самий час не будемо надто довіряти непогрішимості Рубіні, декілька років тому він пророкував світу дефляційну пастку…
З певною вірогідністю можна дійсно прогнозувати зміну ключового глобального тренду: замість глобалізації – глобальна дефрагментація. Тобто принципи побудови світу будуть залишатися схожими на ті, що були раніше, але з локальним, кластерним застосуванням.
Це не двополярний чи багатополярний світ, а модель глобальної кластеризації світу, створення мережевих зв'язків між кластерами замість централізованого зациклення на певному геополітичному гегемоні. Економіка мультисвітів і мультикультур.
Відтак вигравати конкурентну боротьбу будуть країни з кластерною будовою економіки і мережевими управлінськими алгоритмами.
Тоталітарні режими стають неповороткими, і криза дошкулятиме їм найбільше.
Серед глобальних кластерів назвемо:
- Панамериканський у форматі Канади, США та Мексики з додаванням Великобританії. Щось на кшталт Нової Атлантиди.
- Британо-тихоокеанський (слово «британо» – як ознака належності до ядра Британської співдружності) у складі США, Австралії та Нової Зеландії.
- Китайсько-азійський на базі всесторонньої регіональної зони вільної торгівлі у складі 15 країн з економічним ядром у вигляді Китаю та Японії.
- Індійський у складі Індії, Бангладеш, Непалу, Шрі-Ланки та, можливо, Індонезії.
- Європейський.
- Латиноамериканський з опорою на Бразилію та Аргентину.
Як бачимо, деякі країни присутні в декількох глобальних кластерах одночасно, що відповідає прогнозам про глобальну мережевість кластерної економічної будови.
Ключовим фактором конкурентоздатності глобальних кластерів стане доступність енергетичних ресурсів і за обсягом, і за ціною.
У цьому плані найпривабливішими виглядають панамериканський і британо-тихоокеанський кластери, які мають профіцит енергетичних ресурсів і доступні внутрішні ціни на них.
Крім того, США мають і більш значну ширину монетарного маневру, тобто можливість підвищувати базові ставки без завдання системної шкоди економіці. Ми бачимо зростання базових ставок ФРС США до 4,5%, і при цьому показники зайнятості критично не знижуються, водночас уже відчувається перший антиінфляційний ефект. Але є і негативні наслідки: зростання вартості обслуговування держборгу (епоха майже нульових запозичень завершилась, і кількісне монетарне розширення вже не може заміщувати надходження податків до бюджету). Катастрофічно зростає вартість іпотеки: 6% річних за іпотечними договорами для США майже космос. Але все пізнається в порівнянні.
Натомість можна прогнозувати, що рецесія у США буде слабшою, ніж у ЄС, а долар – більш інвестиційно привабливим за євро, адже залишається диспаритет базових ставок у цих кластерах: 4,5% до 2,5%, що відповідає і співвідношенню інвестиційної привабливості доларових та євроінструментів.
Світова економіка зараз перебуває на зламі довгого циклу економічного зростання (2010-2020), і як ми знаємо, такі «переходи» відбуваються через кризу, а в цьому випадку – ще й через перезавантаження базового технологічного укладу, тобто мова про «злам» кондратьєвського довгого циклу з відповідними наслідками. Комуністичний трансгуманізм, або технокомунізм, може стати базовою формою масової зайнятості та нової антропології, адже автоматизація виробництв буде поступово витісняти ручну працю найманих працівників.
Новий технологічних перехід буде вибудовуватися навколо зеленого курсу, і виграють саме ті країни, які встигнуть вбудуватись у глобальні технологічні ланцюжки доданої вартості на верхніх щаблях, а не внизу.
Для України тут відкриваються унікальні можливості стати східноєвропейським Катаром, але в царині виробництва біопалива глобальним біотехнологічним кластером і провідним виробником рослинного білку та лецитинів. Але це післявоєнна стратегія, підмурки якої можна закладати і зараз.
Натомість під час війни мастхев бізнес-проєктів в Україні – це (за зменшенням рентабельності):
- Логістика, транспорт.
- Торгівля.
- Ринок палива.
- Соціальні послуги.
- Медицина, фармацевтика.
- Переробка сировинних товарів, харчова промисловість.
Ці напрямки дозволять пережити нашій економіці військову стагнацію.
Головне, щоб у контексті нашого економічного розвитку не справдилось пророцтво нашої великої поетеси Ліни Костенко:
Вагони йдуть, спасибі коліщаткам...
Але ж вони в майбутнє порожнем!
Як ми у вічі глянемо нащадкам?!