Ідея судової реформи - справедливий незалежний суд. Метод - архітектурна та ціннісна трансформація судової системи. Поточна стадія реформування - точка біфуркації, коли зміни можуть відбутись зсередини або процес руйнування буде продовжений.
Ідея реформи досяжна через зміну парадигми відносин між суддями і громадськістю, розблокування суддівського самоврядування, розбудову культури доброчесності та ліквідацію ієрархії, яка реформу гальмує.
Реформування та внутрішні процеси краще будуть проілюстровані законами психології, оскільки суддя є людиною, а судова система є закритою соціальною групою. Я пропоную використати ідею та методику транзактного аналізу Еріка Берна, помістивши гру під назвою «судова реформа в Україні» у сформовану Стівеном Крапамном модель «Драматичного трикутника страждання».
Як стверджують психологи, цей трикутник запускається коли люди грають в гру "А що я міг ще зробити?" в ролі "Безпорадна жертва обставин". Такі стосунки можуть тривати багато років, а люди навіть не уявляють, що вони міцно застрягли у трикутнику.
Звісно, що замість людей, в трикутник грають інституції – судова система, політична влада та громадськість, а глядачами є - народ України, Президент, та міжнародні партнери.
Тримаючи перед очима Конституційну модель ідеального українського світу та архаїчні тоталітарні моделі управління, я пропоную знайти вихід з драматичного трикутника реформування.
Стартові позиції реформи відображені ЄСПЛ у рішеннях «Олександр Волков проти України» та «Автоальянс-холдинг проти України» де визначені системні проблеми с суддівською незалежністю: ризики зовнішнього тиску - з боку політичної влади, та внутрішнього – з боку адміністративної суддівської вертикалі.
Законодавець у 2016 році усунув себе від кадрових процедур, чим зменшив ризики зовнішнього впливу. Для зменшення ризиків внутрішнього впливу, була створена судова мережа з у якій судді самі обирають органи управління, в який ключовим є рівність суддів та дієве суддівське самоврядування, замість ієрархії адмінпосад керують цінності та культура доброчесності.
За такої конструкції, незалежність забезпечується довірою суспільства, достатній рівень якої робить судову гілку влади повноправним суб’єктом державної системи стримувань та противаги.
Народ України, як єдине джерело державної влади, має право на контроль за діяльністю судової гілки влади, та як і за іншими. Оскільки інститут присяжних в не впроваджений, функцію контрою за правосуддям здійснює активне громадянське суспільство, яке, разом зі ЗМІ формує рівень суспільної довіри та зумовлює втручання політичної влади – реформування, фінансування, покарання, захист тощо.
Довіра - це загальнолюдське відчуття, яке в нас виникає коли, співрозмовник до нас відкритий, зрозумілий та його дії адекватно передбачувані, на інституційному рівні реалізується відкритістю.
Такими чином, впровадити реформу можливо засобами діалогу між громадськістю та суддями, результатом якого має бути напрацьована спільна дорожня карта трансформації судової системи, принципи суддівської культури та критерії взаємодії.
Психологи кажуть, що жертва - це найскладніша для корегування позиція, бо вона потрапляє до неї ще дитиною і є заручником власного вибору. Жертва отримує вторинні вигоди, які часто є підсвідомими і їх може бути важко ідентифікувати.
Майстерне виконання ролі «жертви» не тільки дозволило затягнути в процес реформування міжнародних експертів, створити кадрову кризу, запровадити практику ліквідації судових установ, ускладнити до абсурду процедури доступу до професії та знизити конкурентоспроможність суддів у конкурсах, а й посварити майбутні покоління судів та чинний суддівський корпус.
Особливістю нашої країни є відсутність досвіду та традицій управління державою без впливу на суд. Новий досвід тільки формується. В статті «Психологія судової справедливості та ресурс відкритого діалогу» я окреслив як були утворені система та центри впливу на суддів.
За відсутності державницьких потреб, система впливу, як будь-який інший державний актив, стає автономним майданчиком для надприбуткових бізнес-моделей і фундаментом для «бек-офісів». Це реалізується через зловживання представницьким мандатом із використанням недоліків системи контролю. Прибутковість бек-офісів обґрунтована природною монополією та складністю доступу до судових послуг.
За таких умов справедливе судове рішення стає корупційним парадоксом, публічне виявлення якого, формує неспростовні аргументи для зовнішнього втручання - перевірку усіх суддів та ліквідацію судових установ.
Описана бізнес-модель потребує комунікаційного супроводу через замовчування системних недоліків, контроль внутрішніх комунікацій, закритості організаційних рішень, а також формування системи підпорядкування на підтримання культу особистості.
Таким чином ієрархія, як корупціогенний ризик, залишилась, а демократична мережа не була розбудована, оскільки судова спільнота не прийняла на себе відповідальність за управління системою, впроваджений реформою інститут демократичного лідерства трансформувався в парадокс беззмінного «червоного директорства».
Існування вертикалі, корупція, непрозорість організаційних та кадрових рішень складає зміст критичних зауважень громадськості, які відображаються на рівні суспільної довіри (до 15.05.2023 – 2%).
Визначити причини великої відстані між суддівськими «Бути» та суспільним «Здаватись» можна через аналіз інформації у відкритих джерелах, традицій та організаційних процедур, за законами взаємодії в середні соціальної групи.
В середині соціальної групи створюються неформальні правила поведінки - системі зв'язків і відносин між людьми, що підтримує її рівновагу. Така система проявляється у процедурах, ритуалах, традиціях та обрядах, виражається поведінковими реакціями, які визначають структуру взаємовідносини між людьми на підсвідомому рівні та вибудовують відносини підпорядкування.
Відносини в судових установах можна поділити на дві категорії. Перша - це правосуддя, яке внормовано законодавством і знаходиться під наглядом професійного середовища. Друга – закриті організаційні відносини, якими забезпечуються можливість відправляти правосуддя –інформація, ресурси, безпека, апарат, кабінет, допуск до зовнішніх комунікацій (відрядження) та відпустки, тощо.
Система організації судових установ вибудовує відносини підпорядкування між суддями, через надмірну концентрацію повноважень у адміністративних посад (голів судів), що зберігає ризики непублічного впливу на суддю під час відправлення правосуддя.
Концентрація повноважень обумовлена, зовнішніми та внутрішніми факторами. Зовнішні - обмеженість фінансування та незахищеність від втручання потребує перевищення представницького мандату. Внутрішні - організаційна документація, практика ВРП та РСУ спрямована на підтримання ієрархії.
Підтримання ієрархії потребує персональної лояльністі органів управління, і це може впливати на демократичні процедури - висування та обрання членів органів суддівського врядування та самоврядування, що, своєю чергою, додає можливості впливу на дисциплінарні та кадрові процедури.
Це звужує інституційну спроможність органів управління впливати на зовнішні процеси, приймати стратегічні рішення та представляти судову владу в державній системі стримувань та противаги.
Так замикається порочне коло, яке впливає на рівень довіри, та запускає порочне коло в середині спільноти.
Суддя - це жива людина. Десь сумна, оскільки юридично обізнана, десь сувора, через те що досвідчена, але жива людина. В умовах зовнішнього тиску відбувається психологічний вплив, який психологи називають когнітивним дисонансом. В стані когнітивного дисонансу людина жити не може і завжди підсвідомо шукає з нього вихід, адаптуючи свою особистість - відстороненість і відчуження, маргінальність і депривація, конформізм і ескапізм, індолентність і байдужість, аномія, конфлікт ролей, насильство, дисидентство тощо.
Випадки конфлікту ролей – героїзують антикорупційну вертикаль і нищать публічну репутацію всіх суддів. Випадки дисидентства - героїзують суддю в очах громадськості, але так само нищать авторитет та репутацію судової влади.
Це підсилює тиск громадськості, що замикає ще одне порочне коло, яке на тлі недовіри, призводить до змішення акценту судової реформи до ускладнення процедур оцінювання, ліквідації судових установ та звільнення усіх суддів.
Таким чином, відновлення довіри, зміна внутрішньої системи організації та нова парадигма стосунків з громадськістю – це паралельні процеси за якими успіх реформи.
Адже, саме скорочення відстані між «бути» та «здаватись» і є системним індикатором суддівської доброчесності.
Психологи стверджують, що вихід із трикутника страждань починається з оцінки власного стану, прийняття відповідальності за своє життя на себе, та пошук власних шляхів та планів.
Для судової системи – це аналіз внутрішніх процесів, розробка стратегії розвитку та «дорожньої карти» реформи.
І, як кажуть психологи, це буде успішним виходом з трикутника страждання у трикутник творіння ролями – Переможець, Споглядач та Стратег, що стане міцним фундаментом для повоєнної відбудови України.
Вірю в України!
Честь маю бути суддею!