Дискусія продемонструвала загальну підтримку більшістю виступаючих так присутніх України у конфлікті з Росією. При цьому підкреслювалося, що конфлікт не має ознак громадянської війни, а спровокований з Росією, яка підтримує штучні режими на окупованих територіях. Участь Росії є доведеною.
Зокрема, основний доповідач Александр Хуг під час свого виступу наголосив на таких основних аспектах.
Так, говорячи про нинішню ситуацію в Україні він закликав не забувати проте те, як це все почалося – це важливо, щоб знайти відповідні рішення та підтримати процеси у напрямку вирішення конфлікту. В географічному виміри регіон конфлікту займає на 10 тис. км2 більше, аніж європейська Швейцарія.
За його словами, Україна змогла, незважаючи на конфлікт, досягти значних успіхів у розвитку суспільства та продовжити реформи, які також досягли певних успіхів.
Початок конфлікту ОБСЄ розглядає як «в та навколо України» - що означає, що конфлікт не є внутрішнім. Для опису поточної ситуації в Україні використовуються терміни - війна, агресія, тероризм, гібриді методи війни, окупація, анексія.
У Кремлі ж говорять про «внутрішній конфлікт» - при цьому 408 км неконтрольованої ділянки російсько-українського кордону постійно пересікають озброєні підрозділи, постачається, озброєння, боєприпаси та паливо-мастильні матеріалі. Спостерігачами ОБСЄ зафіксовано перебування новітньої техніки виробництва Росії у зоні конфлікту, у т.ч. новітніх засобів радіоелектронної розвідки (РЕР) та радіоактивної боротьби (РЕБ).
В ОБСЄ вважають, що у цій війні з Україною немає ані етнічного, ані конфесійного, ані інших видів протистояння, одні і ті ж українці живуть по обидві сторони лінії розмежування, 40 тис. з яких щоденно пересікають контактну лінію (яка становить майже 500 км.). Тобто ніякої “громадянської війни” не має.
Після окупації Криму Росією озброєні формування на сході України отримали відповідну організаційну побудову, озброєння та всебічне забезпечення від РФ. Українська армія захопила в полон багато з них, де виявились представники ЗС Росії – що також прямо говорить про міждержавний конфлікт.
Українці на захоплених територіях ставлять спостерігачам питання – «коли це все закінчиться, коли ми зможемо повернутися назад?». Натомість українців. що проживають на території контрольованій урядом, цікавить відповідальність за ситуацію та необхідність притягнення винних до відповідальності.
Українці на окупованій частині перебувають у зовсім іншій реальності: інша валюта, ЗМІ, новини та перспективи розвитку. Усе створене на окупованих територіях немає ніякої правової основи, від бізнесу до документів. У той же час підростає нове покоління, настрій якого визначає триваюча війна – а це все заважатиме відновити нормальність у відносинах.
СММ ОБСЄ зафіксувала у 2018 році більше 310 тис. порушень режиму припинення вогню. Протягом останнього року зафіксовано застосування важких систем озброєння у більше ніж 3200 випадках: з них 43% відбувались з підконтрольної Україні території, а 67% - з підконтрольної бойовикам території.
Це вказує на те, що системи озброєнь перебувають у заборонених Мінськими домовленостями районах. Більша частина вказаного озброєння не є високоточним, тому його використання веде до враження як військових, так і цивільних осіб. Так, у 2018 році були вбиті та поранені більше 220 цивільних осі.
Перетин контактної лінії є небезпечним, оскільки обидві сторони мінують підступи до неї, що також призводить до підриву цивільних. По обидві сторони від контактної лінії інфраструктура є вщент зруйнованою, не існує можливості отримати будь-яку роботу.
Рішення конфлікту неможливо знайти на сході України, оскільки це не внутрішньодержавний конфлікт, це не конфлікт між українцями.
І чим довше триватиме конфлікт, тим складніше буде його припинити. А щоб завершити конфлікт потрібна воля щодо виконання Мінських домовленостей: це означає припинення вогню, відведення важкого озброєння, розведення військ; проведення розмінування територій і т.п.
Тому проблема не в Мінських домовленостях, а у тому, що немає для їх виконання політичної волі.
Представник ОБЄ повідомив, що за минулі п’ять років не вдалося створити умови, щоб утримати режим припинення вогню та припинити постачання озброєнь з боку Росії на неконтрольовані урядом України території. Важко також уявити, як може виглядати входження українських державних органів та органів безпеки на окуповані території, якщо б вдалося досягти таких домовленостей. У цьому сенсі ідея миротворчої місії ООН на Донбасі є більш життєдіяльною, щоб допомогти провести зворотну реінтеграцію окупованих територій. Мандат такої місії має бути визначений досить чітко та визнаний сторонами конфлікту.
Путін у вересні 2017 року, після того як раніше президент України Порошенко навесні 2015 року вийшов з пропозицією проведення миротворчої місії ООН, запропонував проведення Миротворчої місії у форматі захисту СММ ОБСЄ – але така його позиція, на переконання ОБСЄ, не спрямована на вирішення конфлікту.
Нормандський формат можливо вже виконав свою роль, а тому потрібно думати про його розширення за рахунок інших потужних гравців. У цьому сенсі є різні підходи та погляди як у бік країн-підписантів Будапештського меморандуму, так і можливо залучення до переговорів й інших країн. Наразі Хуг не бачить поки готовності партнерів об’єднатися для вирішення конфлікту у новому форматі.
У контексті розвитку України за останні п’ять років Хуг також вказав, що українська держава сильно змінилася у позитивну сторону, зокрема, в аспекті економічної та людської свободи, що надає оптимізму вважати, що українці на вірному шляху.
В цілому цей захід продемонстрував, що російська пропаганда щодо ситуації в Україні вже не є настільки дієвою в Німеччині, якою вона була ще рік чи два тому.
У той же час, віддаленість німецького суспільства від українського конфлікту є також значною, що і надає можливості розглядати стосунки з російським режимом у контексті економічного співробітництва, у т.ч. за рахунок інтересів України (як у питанні реалізації газопроводу “Північний потік-2”).