Відповідь проста. Кіно – це бізнес. А бізнес – це гроші. У випадку якісної кінострічки – десятки й сотні мільйонів доларів. Звісно ж, бізнес йде туди, де витрати нижчі.
В багатьох країнах існує механізм державної компенсації частини витрат на кінозйомки – так звані rebates. Іноземна знімальна група приїздить до вашої країни, знімає кіно, а потім подає звіт про понесені витрати до уповноваженого органу. Якщо всі умови виконано – кіновиробникові повертають з держбюджету певний відсоток від його витрат.
Закон «Про державну підтримку кінематографії в Україні» набрав чинності ще 26 квітня 2017 року. Він передбачає ставку rebates для іноземців на рівні 16,6%. На жаль, жоден іноземець не отримав цих rebates, оскільки Рада своєчасно не ухвалила відповідні зміни до Бюджетного кодексу.
Але навіть якщо б закон запрацював, Україна все одно залишилася б поза кадром: ставка 16,6% – неконкурентна. В європейських країнах вона коливається від 20% у Чехії, Словаччині та Іспанії до 40% у Швейцарії. Помножте різницю на мільйонні бюджети кіношників – отримаєте відповідь, чому «Чорнобиль не наш».
Законопроектом 1058 «Слуга Народу» пропонує не лише остаточно запровадити rebates, а й збільшити розмір такого відшкодування до 25%. Крім того, в законопроекті пропонується надавати державну підтримку у формі rebates тільки іноземним виробникам.
Не поспішайте кричати «зрада»! Ми не відбираємо кошти у вітчизняних кінематографістів. Навпаки, ми надаємо їм можливості.
Вищезгаданий закон передбачає 10 форм державної підтримки кінематографії. Останнім часом за державної підтримки з’являється все більше українських фільмів. Але чи багато з них хоча б наблизились за популярністю до того ж «Чорнобиля»? Я не є професійним кінокритиком, але ви можете самі прочитати рецензії фахівців на українські фільми останніх 2-3 років.
Українському кіновиробництву не допоможеш одними лише грошима. Йому потрібні сучасні технології, міжнародний досвід, навчання у світових грандів. Наш закон вже у 2020 році дасть залучити в Україну 2-3 проекти з бюджетом від $10 млн та 5-10 менших за масштабом. Ми створимо сприятливі умови для ефективної співпраці з міжнародними партнерами – це той самий досвід, який неможливо отримати з держбюджету.
Наголошую: rebates – це не витрати, а прибуток держави. Адже бюджетна компенсація – це лише один бік справи. На другому боці – гроші, які отримують українські готелі, ресторани, перевізники та інший бізнес, задіяний у проекті. Зрештою, це надходження до бюджету у вигляді податків. І робочі місця, пов’язані зі зйомками. Не забуваємо й про туризм по місцях зйомок – а це теж гроші. Якщо потік туристів в зону відчуження після виходу серіалу «Чорнобиль» виріс уп’ятеро, то що було б, якби весь серіал знімали в нас? В місця зйомок, напевно, довелося б організовувати окремі тури.
Але гроші – не єдиний зиск від rebates. Ми отримаємо ефект популяризації України, нашої культурної спадщини, літератури. До речі, законом передбачається, що інвестор отримає додаткові 5% відшкодування, якщо фільм базується на українському літературному творі.
Окрім раціональних аргументів, наведу один емоційний. Мешканці спального району Вільнюса, де знімали «Чорнобиль» досі розповідають гостям про свої зустрічі з голлівудськими акторами. Буде дуже круто, якщо українці з карпатських гір або херсонських степів відчують себе не задвірками цивілізації, а зірками світового кіно.
Головне – потрапити в кадр. Сподіваюся, наш закон стане першим дублем не однієї кінострічки.