Не менш складною є робота з дітьми, яких вдалося повернути в Україну. Вона потребує величезної відповідальності, терпіння. Тут важливо не нашкодити. Адже діти й так зазнали серйозних глибоких травм. Росіяни незаконно їх вивозили з тимчасово окупованих міст і сіл, де вони бачили смерть рідних, близьких, залишалися без світла, тепла, хліба та води.
А ті тяжкі випробування, які хлопчики та дівчатка пережили в депортації, можна лише уявити та дізнатися зі свідчень тих, хто повернувся додому. Ці діти розповідають, зокрема про постійний психологічний тиск. Їх переконували, що вони не потрібні Україні, своїм рідним, що взагалі немає такої держави як Україна, й нації такої, як українці, не існує.
Тому діти, які повертаються, потребують неабиякої уваги, турботи, підтримки, повноцінної реабілітації.
Центр захисту прав дитини став тим місцем, де команда Офісу Омбудсмана разом з іншими фахівцями працює з українськими хлопчиками та дівчатками, які зазнали депортації чи насильницького переміщення або стали свідками чи потерпілими внаслідок вчинених воєнних злочинів РФ. Їхні свідчення, розповіді, а також малюнки, які нам залишають, – жахають. Кожна історія цих маленьких героїв – це пазл, який нам, дорослим, потрібно складати максимально обережно й дбайливо.
Центр захисту прав дитини (Child Rights Protection Center) у Києві почав працювати 1 червня цього року.
Метою його роботи є створення безбар’єрного простору для координації органів державної влади для роботи з повернутими на Батьківщину дітьми-свідками або потерпілими внаслідок вчинених воєнних злочинів Росії, в тому числі тими, хто зазнав депортації до РФ, примусового переміщення на тимчасово окуповані території України.
Центр надає дітям та їхнім батькам (або іншим законним представникам) послуги з правової допомоги, соціального та психологічного супроводу для мінімізації негативного впливу російської збройної агресії, сприяє поновленню прав дітей, постраждалих внаслідок воєнних злочинів, а спільно з партнерами — забезпеченню необхідних матеріально-побутових потреб, наданню тимчасового житла.
Тут створені належні умови для проведення опитування дитини за моделлю «Барнахус», для того, щоб представникам правоохоронних органів не довелось здійснювати багаторазовий допит хлопчиків і дівчаток, аби не травмувати додатково їхню психіку.
Модель «Барнахус» передбачає спілкування психологів з дитиною, що є потерпілою та/або свідком правопорушення. Важливо, що психолог тут — посередник у комунікації між слідчим і дитиною, що дає змогу уникнути повторної травматизації дитини, врахувати її психологічний стан, потреби та наслідки процедури. Адже діти, які постраждали від різних видів насильства з боку росіян, штучної асиміляції, індоктринації, стирання своєї пам’яті й національної належності, потребують особливого спілкування й турботи.
Як відбувається спілкування психологів з дитиною?
Перед опитуванням дитина проходить медичне обстеження та психологом проводиться попередня оцінка її психологічного стану, а також з’ясовуються базові потреби дитини.
Опитування передбачає роботу в двох кімнатах. В одній перебуває слідчий, який стежить за процесом у режимі онлайн (аудіо та відео), в іншій — психолог безпосередньо опитує дитину. Слідчий готує перелік питань до дитини та передає їх психологу. Той ставить їх під час особистого спілкування з дитиною. Якщо в слідчого є додаткові запитання, він надсилає психологу повідомлення, щоб той інтерпретував питання для дитини. На всіх етапах ведеться відео- та аудіофіксація. Опитують дитину лише раз спільно зі Службою безпеки України та з Офісом Генерального прокурора. Такий підхід дозволяє менше травмувати дитячу психіку під час процесуальних дій. Усе це заради того, щоб діти могли довіритись дорослим і дозволити нам допомогти їм.
Зібрані матеріали після опитування дітей, які були свідками або потерпілими внаслідок воєнних злочинів РФ, спрямовуються до судів національної юрисдикції та/або до Міжнародного кримінального суду, у випадках, якщо:
- було порушено міжнародне гуманітарне право;
- дитину було незаконно та силоміць переміщено з тимчасово окупованих територій до Росії;
- діти постраждали внаслідок воєнних дій;
- проти дитини було вчинене фізичне насильство (катування) або інші види насильства військовослужбовцем Російської Федерації;
- дитина була відібрана в її законних представників російськими військовослужбовцями.
Наразі в Центрі вже опитали 56 дітей, яких повернули.
Серед них 6-річний Ренат та 10-річна Варвара, рідні братик і сестричка. Від початку повномасштабного вторгнення вони залишалися з дідусем неподалік Маріуполя. Окупаційна влада розлучила їх з батьками та позбавила можливості виїхати з тимчасово окупованої території. Батько дітей був військовим, загинув, обороняючи Маріуполь. Мама – бойовий медик, потрапила у ворожий полон і була звільнена під час великого обміну в жовтні 2022 року. А діти залишалися в небезпеці. Їх вона не бачила з березня 2022 року. Рената й Варвару вдалося повернути мамі 6 липня 2023 року.
Ще одна історія. Хлопець зростав без батьків у Маріуполі. До 24 лютого 2022 року навчався в професійно-технічному навчальному закладі. Вторгнення розділило його життя на «до» і «після». Росіяни затримали його, допитали, незаконно депортували, влаштували в російську сім’ю та освітній заклад, навчання в якому він ігнорував. Підлітка намагалися всіляко асимілювати. Розповідав, як щоразу казали, що його дім тепер Росія, отже, думати та мріяти доведеться «відповідно». Завдяки кмітливості й винахідливості, в липні 2022 року хлопець зміг повернутися з Росії в Маріуполь, а в липні 2023-го опинився в Києві, звернувшись по допомогу до української сторони.
Не можна не згадати й про прийомну сім’ю з Каховського району Херсонської області, яка до початку повномасштабної збройної агресії РФ взяла на виховання двох сестер-підлітків. Коли регіон окупували, прийомна мама попросила Службу в справах дітей Каховської районної державної адміністрації допомогти евакуюватися. Паралельно в Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей «Радість» Херсонської обласної ради перебували інші дві сестри. Дітей треба було негайно рятувати. Інакше — їх депортували б до Росії, влаштували б у російську сім’ю, як це вчиняють із тисячами інших українських дітей.
У червні 2023 року цим дівчатам був призначений тимчасовий опікун в особі прийомної мами, яка вже виховувала двох сестричок з іншої родини. Таким чином, на підконтрольну Україні територію прийомна мама повернулась разом з усіма дітьми – двома прийомними та двома взятими під опіку.
Усі почуті історії сповнені болю й трагічних спогадів. Дружнє середовище в Центрі захисту прав дитини сприяє тому, щоб хлопчики та дівчатка могли відкритися та поділитися відчаєм і тривогами, які їм довелось пережити в складні хвилини свого життя.
Наразі 517 дітей удома, в Україні. Наше завдання — повернути кожного й кожну. Вдячні всім, хто допомагає нашій державі в цьому, а також у питанні притягнення Росії до відповідальності в міжнародних судах за воєнні злочини проти українських дітей.