Під час навчання в Кракові разом зі своїми приятелями та земляками Левом-Денисом Іванцевим, Михайлом Зорієм та поетом Богданом Лепким в 1933 році утворили мистецький гурток «Зарево», котрий влаштовував виставки, поетичні вечори та інші культурологічні заходи української громади Кракова.
У 1936 році Ярослав Лукавецький повернувся на батьківщину і відкрив власну приватну мистецьку школу в Коломиї, яка діяла до 1940 року. У 1947—1951 роках працював головним художником обласного драматичного театру ім. І. Франка в Івано-Франківську.
Лукавецького називали портретистом української еліти, у його доробку - більше ста портретів: Богдана Лепкого, Амвросія Бучми, Наталі Ужвій, Володимира Кубійовича, вдови Марка Черемшини – Наталії Семанюк, Михайла Драгоманова, Володимира Кобринського, Василя Стефаника, Богдана Хмельницького, багато автопортретів, також він писав пейзажі, натюрморти.
До кола його зацікавлень належали графіка і сценографія («Назар Стодоля», «У пущі», «Украдене щастя»). У 1951 році за доносом його заарештували за антирадянську агітацію, судили закритим судом, вирок – 10 років тюремного ув’язнення. У 1956 році він потрапив під амністію, повернувся у Снятин, але працював переважно як архітектор, в 1991 році – за два роки до смерті - художника реабілітували. Лукавецький написав спогади «Знівечені сподівання».
У 2002 році засновано обласну премію в галузі образотворчого мистецтва й архітектури імені Ярослава Лукавецького.
29 березня
29 березня 1893 року помер Костянтин Трутовський, майстер побутового, жанрового живопису, прихильник модного у ХІХ столітті українського етнографізму. Випусник Петербурзської Академії мистецтв, він багато часу проводив в родинному маєтку на Слобожанщині.
Пізніше художник згадував: «Село оточене садами, за садами – ставки, за ставками ліс – все потопає в зелені. Біля самого будинку ростуть дерева, і гілки їх лежать на даху, заглядають у вікна. Усі дні бував я з батьком, який займався садами, – сади були його пристрастю. Дуже любив я ходити до селян у гості, де мене завжди лагідно зустрічали. Добрі господарі пригощали і кислим молоком, і паляницями, і медом. Чиста побілена хата для мене мала велику принадність – мені вона подобалася більше нашого будинку. З раннього віку я полюбив українське село з його добрими жителями, з його садами».
Трутовського-художника цікавлять народні костюми, обряди, побут, в академічній манері він творить ідилічний світ українського села. У 1861 році за картину "Хоровод у Малоросії" Академія мистецтв надала художнику звання академіка. Костянтин Трутовський багато уваги приділяв ілюструванню творів української літератури: оповідання «Сестра», «Чумак» Марка Вовчка, «Наймичка», «Гайдамаки», «Невольник» Тараса Шевченка, «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Страшна помста», «Сорочинський ярмарок», «Вечір на Івана Купала» Миколи Гоголя.
Трутовського поховали в в Обоянському Богородицько-Знаменському чоловічому монастирі, який зруйнували більшовики у 1924 році.
