Всі попередні представники влади постійно хотіли бачити столицю аналогом якогось Європейського міста, витрачаючись більше на іміджеві проекти, ніж на раціональні відповідно до потреб жителів, не розвиваючи те, чим Київ вже має пишатися.
Звісно розвиток міста залежить від багатьох факторів, від привабливості проживання та безпеки і рентабельності залучення інвестицій, але не менш важливим є фактор того, чим насправді живе місто? Які правила в ньому існують? Та хто в ньому головний - людина чи автомобіль? Відповідь на останнє питання можна дати після простої прогулянки столицею.
Хоча важко сказати, що в Києві комфортно пересуватись на автомобілі. Власники авто хоч і відчувають себе господарями в просторі столиці, але зручності в пересуванні також не мають. Кілометрові затори стали звичним явищем не тільки зранку чи ввечері, а й протягом всього дня і вже нікого дивують. Година пік все далі втрачає свої межі і в часі і в локаціях. Ситуація погіршується з кожним роком, влада її не аналізує і не робить висновків, хоча має можливості і могла б мати якісну підтримку з боку громадськості.
Сьогодні, як наслідок заміщення культурного простору для людей автомобілями та химерними забудовами виникають та розширюється урбаністичні рухи, що створюють цікаві концепції розвитку міста та надають ефективні ідеї щодо вирішення тих чи інших проблемних питань. Завдання влади дати можливість втілювати в життя найкращі концепції, організувати ефективну комунікацію між організаціями урбаністів та киянами, щоб останні могли зрозуміти та усвідомити користь від запропонованих проектів. Адже жодна концепція не зможе працювати без підтримки громадян.
Міські площі, зелені зони, тротуари - все більше окуповують припарковані авто. Натомість людей свідомо заганяють в підземні та надземні пішохідні переходи, часто не пристосовані для людей з обмеженими можливостями, не говорячи про велосипедний транспорт. Обличчя міста швидко змінюється. Площі перетворюється в паркувальні майданчики, Місця, де колись приємно було гуляти бруківкою витісняють автомобільні магістралі. Велика кількість переходів під землею створює складнощі в пересуванні. Проектувальники міста все більше диктують як жити людям, куди ходити і на чому пересуватись, абсолютно не враховуючи потреб людини.
Перекрита у вихідні дні частина Хрещатику не говорить про людиноцентричність, а радше існує як іміджевий проект, подібний до скляного мосту.
Публічний простір має бути гарним візуально, екологічним з середини та забезпечувати базові людські потреби, бути комфортним та безпечним для кожного - пішохода та водія, місцем гри для батьків та дітей, забезпечувати приємну комунікацію між жителями міста та зручним для людей з обмеженими можливостями. Там де люди прагнуть після робочого дня або в перерві між роботою виходити на вулицю заради спілкування та відпочинку - такий простір можна назвати людиноцентричним.
Глобалізація невпинно поглинає планету, люди зазвичай намагаються втекти від технократичного вуличного середовища до природних екологічних зон, парків чи набережних. Київ переживає таку ж хвилю глобалізації як і вся планета. Столиця продовжуємо зростати чисельно і більше не може розширюватись географічно. Міста, що межують з Києвом мають жити своїм життя, в той же час, ми маємо забезпечити якісну та швидку комунікацію з ближніми містами. В таких умовах ми повинні орієнтуватись на забезпечення фундаментальних людських потреб. Потрібно зрозуміти, що місто - це перш за все люди і їх цінності.
Одна з найбільших проблем Києва це трафік. Дорожня мережа не розрахована на таку кількість авто, що в свою чергу концентрують надмірну кількість вуглецю, викиди в повітря якого впливають на здоров’я та продуктивність кожного з нас.
Разом з тис близько 70 % поїздок в столиці відбувається з допомогою громадського транспорту. Маршрути якого далекі від ідеальних, як і сам транспорт. Автобуси, тролейбуси чи трамваї сильно відрізняються від тих, якими користуються пасажири в наприклад в Амстердамі. Створення та наведення порядку на спеціальних смугах руху для громадського транспорту забезпечить швидке і безперебійне курсування з точки А до точки Б. Дозволить мешканцям діставатись безпечніше і без зайвих заторів.
Пріоритет користування громадським транспортом та менше приватним - завдання не з легких, та все ж досяжне. Тут потрібні інвестиції, чимало інвестицій та окрім створення належної інфраструктури і забезпечення транспортом існує й інша сторона цього процесу. Люди мають повірити і впевнитись в оновленому комфорі та безпеці, що нові умови дійсно виграють конкуренцію в користуванні приватним авто, оскільки громадський транспорт потребує постійного догляду та оновлення, і кошти на це мають йти з прибутку за користування ним, а не постійних інвестицій, оскільки без самоокупності й вони закінчаться і ситуація, яку ми маємо сьогодні - повториться. Щоб цього не сталося, міські органи влади мають першочергово займатись розвитком громадського транспорту, велосипедної та пішохідної інфраструктури, а не постійним розширення простору лише для автомобілів та заміщенням культурного простору людини.
Хочемо ми того чи ні, усвідомлюємо чи ні, але кожен із нас впливає на середовище, що нас оточує. Ініціативи людини не мають конфліктувати із природою. Сьогодні Київ та Київська область має негативну славу щодо знищення лісів, природно-екологічних зон, що відбувається під прикриттям місцевої влади. Можна згадати ситуацію, що триває вже декілька років навколо озер в районі Осокорків чи наприклад масове знищення лісів забудовниками в Ірпені. Дерева, це не лише чисте повітря, це природний захист від теплового навантаження влітку та місця для відпочинку, спокою, яких не вистачає в гучному місті, яких потребує людина. Успішні міста завжди розвиваються в межах орієнтування на людину та екологію. Знищення таких зон, лісових масивів, тощо потребує не лише зупинення. В тих місцях, де відсутні зелені насадження ми повинні створювати нові парки та сквери, а не чергові багатоповерхівки. Місцева влада має контролювати дотримання закону забудовниками.
Столиця “багата” на велику кількість занедбаних об’єктів промисловості, на основі яких потрібно сміливо створювати соціальні Хаби, спрямовані на доступний інтелектуальний розвиток або місця культурного відпочинку, які генеруватимуть прогрес цілий мікрорайонів міста, головне, повторюсь, будуть доступними кожному.
Ще одна з проблем Києва, на яку варто звернути увагу, це сміття. Дійсно, за останні роки ми трішки просунулись вперед в вирішенні цієї проблеми. На вулицях міста можна помітити спеціальні контейнери для сортування сміття. Але не регулярний вивіз, неякісне прибирання комунальними службами, відсутність сміттєпереробних заводів та елементарної громадянської освіти щодо цього питання призводить до засмічення міських вулиць, природних зон, річок та озер, що вмирають. Сьогоднішній стан головної артерії України річки Дніпро - яскравий цьому приклад. Дніпро цвіте вже на початку літа і стає небезпечним для купання, а це на секунду щей головний постачальник питної води для міста і для країни. Проблема сміття не є прихованою, з нею стикається кожен мешканець столиці, і потребує негайного вирішення.
Ми повинні усвідомити і почати нарешті працювати не на власний імідж і репутацію влади. Ми маємо усвідомити і працювати на благо всього Києва, столиця має стати містом світого значення з першими місцями в позитивних рейтингах Європи та світу.
Київ унікальний, не варто порівнювати його з Парижем, Берліном чи будь якими іншими містами. Ми різні. Але ми маємо величезний історичний та культурний потенціал, якому можуть позаздрити всі ті міста, на які нас постійно змушують рівнятись. Все, що потрібно зробити, це об'єднатися і почати працювати. Люди, ідеї, ресурси, можливості - ми маємо. Україна зараз має напевно останній шанс якісно змінитись і зрости як успішна держава, цей шанс має й столиця. Використаємо ми його чи ні - залежить від кожного з нас.