ГоловнаБлогиБлог Богдана Тищенка

Навіщо Тягнибоку ставати на чолі розколу правих сил?

Раптовий кандидат

14 жовтня в столиці України відбувався вже традиційний марш націоналістів до дня створення УПА, організований підписантами Маніфесту правих сил 2017 року, тобто Нацкорпусом, Свободою, Правим Сектором та іншими.

Родзинкою маршу мало стати встановлення рекорду наймасовішого виконання гімну ОУН, що віднедавна офіційно став маршем нової української армії. Але статус «роздзинки» швидко втратив сенс для ЗМІ після заяви голови ВО «Свободи» Олега Тягнибока. Це сталось перед початком маршу: на імпровізованому віче Олег Ярославович заявив, що не буде балотуватись в президенти і запропонував єдиного кандидата від об’єднаних націоналістів — свого заступника Руслана Кошулинського. Це стало несподіванкою для всіх присутніх. Питання, хто ж очолить об’єднанні сили націоналістів на майбутніх президентських виборах постало давно, але відповідь мали надати після консолідованого обговорення.

Фото: Макс Требухов

Читаючи офіційні джерела Нацкорпусу стає зрозуміло, що рішення Тягнибока не було погоджено із жодним із підписантів Маніфесту. Більшість членів НК взагалі дізнались про заяву зі ЗМІ, оскільки організоване віче навіть не було в планах заходу. І якщо ще у вечір 14 жовтня «свободівці» вдавали здивування, то ранок 15 жовтня дав розуміння, що все було заздалегідь організовано та сплановано. Соціальні мережі вибухнули однотипними заготовками про президенство Кошулинського, опитуваннями, де Руслан Володимирович подається як перший суперник Порошенка. Поширення стетей дрібних інтернет-ЗМІ про перспективність і великі шанси Кошулинського, тощо. Очевидно, що коштів вистачило купити лише дрібні ЗМІ, з яких намагалися витягнути максимум ефекту.

Хто такий Руслан Кошулинський?

Таке питання випливало на офіційних сторінках керівників регіональних осередків Нацкорпусу.

Біографія Кошулинського насправді не має жодних лідерських ознак за свої майже 50 років. Після строкової служби в лавах радянських окупаційних військ він завідував виробництвом в ресторані «Беркут». Інженер-технолог, кухар в російській золотовидобувній компанії. З 1996 член СНПУ. У 2012 став нардепом від «Свободи». В 2015 зголосився на мобілізацію в ЗСУ, брав участь в бойових діях. В 2014 році після втечі Януковича керував державою протягом 2-х днів. У 2015 балотувався як кандидат у мери Львова, вийшов у другий тур з результатом 12,25 % голосів, де програв чинному меру Садовому. Кошулинський, безумовно, інтелектуал і має хороший досвід керівництва, але, при всій повазі, назвати його харизматичним лідером важко, чи й зовсім неможливо. Яким чином «свободівці» сподіваються на підтримку від членів та прихильників Національного Корпусу – невідомо. Останні утворили свою партійну організацію під проводом бойового-командира, із яскраво вираженими лідерськими якостями. Під керівництвом Білецького «Азов» звільнив Маріуполь. З його ініціативи відбулось безліч силових радикальних акцій та утворились сучасні соціальні проекти. В той час як, на думку багатьох, Свобода живе 1918 роком, організація Білецького інтегрувалась в сучасний світ. Чисельність Нацкорпусу швидко зростає не дивлячись на те, що партія існує всього два роки. Активна радикальна молодь, що не сприймала законсервовану на минулому столітті «Свободу», та не знайшла розвитку в ПС, масово долучається до «Національного Корпусу» та «Національних дружин» Білецького, які за декілька років активної діяльності утворили найбільшу громадсько-політичну структуру за часів незалежної України.

На марші

Тридцятитисячна колона рухалась Хрещатиком, заполонивши його. Очільники «Свободи» — Тягнибок, Ільєнко, Кошулинський — йшли попереду у звичному стилі «надважливих персон». Чи знали вони, що йдуть на чолі розколу правих сил? Лідер Нацкорпусу Андрій Білецький компанії їм не склав, а йшов пліч-о-пліч із бійцями «Ветеранського братерства». Вже на майдані «Свобода» продовжила дивувати. Її активісти згорнули прапори, зібрали своїх людей та покинули колону, попри анонсоване встановлення рекорду України у виконанні гімну українських націоналістів, тобто офіційного славню їх ідеології. Нацкорпус, С14 та ОУН попри такі дії «свободівців» рушили далі до Європейської площі, де таки встановили офіційний рекорд.

Після витівки Тягнибока виступу Андрія Білецького чекали як учасники маршу, так і ЗМІ. Але лідер Нацкорпусу, виступаючи зі сцени, не говорив про політику і про жодні власні амбіції. Висловив подяку військовим, вшанував хвилиною мовчання загиблих та відмітив, що сьогоднішнє свято не варто використовувати для політичних ігор.

Під різними прапорами

Чи означає це, що «Свобода», сама того не розуміючи, остаточно звертає прапори та сходить з політичної арени, а динамічно зростаючий Нацкорпус продовжує рух вперед та вступить в боротьбу на майбутніх виборах зі своїм кандидатом та одноосібною партією? Невідомо. З різних джерел з’являється інформація, що проведення переговорів стосовно єдиного кандидата все ще продовжується. Якщо об’єднанню прийшов кінець, Нацкорпус навряд зазнає будь яких втрат, а от «Свобода», хоч і маючи значно більший рейтинг через свій вік існування, може недорахуватись як власного активу, так і виборців, що симпатизують більш молодому та сучасному політику.

Богдан Тищенко Богдан Тищенко , Політконсультант, Партнер "Київської школи ораторського мистецтва"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram