Можна було б гадати, що парламент країни, яка зазнає військової агресії з боку іншої держави, розумів би важливість досвіду компетентної управлінської діяльності та сильних лідерських якостей. Це було б очевидно для країни, частина території якої перебуває під окупацією, в політиці якої дедалі більшої сили набувають реваншистські політичні сили, в ефірі якої помітну присутність мають прокремлівські олігархи, економіка якої похитується від ваги наслідків епідемії ковіду і корумпована судова система якої підриває зусилля з реформування.
Незважаючи на всі ці чинники, 28 січня у Верховній Раді не вистачило двадцяти двох голосів за призначення Вітренка. Це голосування виявило слабкість та брак єдності всередині “Слуги народу”, партії Президента України Володимира Зеленського, яка спромоглася дати за кандидатуру Вітренка лише 177 голосів з загалом 246, що їх має партія в парламенті, попри те, що за нього інтенсивно лобіював власне Зеленський.
Але це голосування також продемонструвало і знову підтвердило надзвичайну короткозорість та вузький фокус лише на власній вигоді з боку олігархічних інтересів країни. Для українських олігархів, які в кінцевому рахунку представляють великий бізнес, в якому працюють сотні тисяч українців і який створює значну частину українського ВВП, призначення реформатора, який володіє повною палітрою інструментів, що можуть повернути до життя і з часом посилити українську економіку, не є важливим.
З повторного відхилення кандидатури Вітренка вбачається, що олігархічний клас віддає перевагу призначенню слабких міністрів, які можуть захистити їхні вузькі короткострокові інтереси, поки економіка країни падає у провалля. Схоже, безцільність та нерішучість привабливіша за лідерські якості, компетентність і відчуття політичного напряму. Такі короткострокові підходи зрештою шкодять інтересам самих олігархів, залишаючи їм більший шматок меншого пирога, тоді як можна було б мати менший шматок економіки, яка постійно зростає.
Не менш прикрою була відсутність підтримки з боку українських політичних партій, які позиціонують себе як проєвропейські, патріотичні та реформістські. Жодного голосу за Вітренка не дала ані партія колишнього Президента Петра Порошенка “Європейська солідарність”, ані “Голос”, ліберальна реформістська партія, заснована 2019 року.
Український парламент може отримати ще один шанс призначити Вітренка, а може його і не отримати. Вітренко заявив, що відкритий до третього голосування, але також сигналізував, що не залишатиметься на посаді з приставкою “в. о.”, оскільки повноваження, які надаються разом з таким тимчасовим статусом, дуже обмежені.
Кожна з двох основних сил в Україні — тобто і великі групи бізнес-інтересів, і прозахідні реформатори — має достатньо сил, щоб проштовхнути Вітренка і забезпечити голоси, необхідні для його повноцінного призначення. В ідеалі, якби обидві ці сили проголосували “за”, вони б гарантували переконливе обрання сильного і кваліфікованого лідера до адміністрації, яка, схоже, дедалі більше впадає у стан безцільного політичного дрейфу. Такий поворот подій продемонстрував би зрілість еліт України — зрілість, якої так не вистачало протягом перших тридцяти років крихкої української державності.