Офіційні представники США і НАТО заявляють, що ймовірні зловживання не пов’язані з мільярдними обсягами прямих поставок зброї і боєприпасів, які Україна отримала від Заходу. Дійсно, найкращий доказ ефективного використання західної військової допомоги є ситуація на полі бою, де українські війська досягли успіху.
Крім того, реакція української влади на звинувачення в шахрайстві та можливій корупції була дуже розсудливою. Особи, які були безпосередньо відповідальними за підозрілі контракти, подали у відставку. Також були розпочаті кримінальні провадження. Більше того, Міністерство оборони і Парламент швидко знайшли золоту середину між секретністю та підзвітністю у сфері закупівель під час війни.
Втім, попри всі ці факти, невелика група завзятих антикорупційних активістів і журналістів – жоден із яких не має безпосереднього досвіду роботи у секторі національної безпеки чи військово-промисловому комплексі – закликала до відставки чи звільнення репутабельного Резнікова.
Звичайно, будь-яка корупція і завищення цін заслуговує на розслідування і покарання – особливо в країні, де кожен вкрадений долар послаблює військові спроможності. Проте, враховуючи масштаби бюджету воєнного часу, де витрати на війну складають левову частку, важливо усвідомлювати, що подібні інциденти швидше за все є неминучими – навіть за наявності найкращих систем контролю і аудиту.
Це твердження є тим більш актуальним з огляду на ситуацію, в якій опинилась Україна в перші місяці року, коли російські війська стрімко просувались вперед, оскільки у той небезпечний час пріоритетом була швидка закупівля доступних запасів на тлі збільшення кількості бійців ЗСУ, Нацгвардії та тероборони.
У 1982 році, на початку президентства Рональда Рейгана і нарощування військової потуги США на противагу радянській загрозі, відомий мислитель-стратег Едвард Люттвак (чиї нещодавно озвучені погляди на війну з Росією не були добре сприйняті українцями) опублікував важливу статтю під назвою "Чому нам потрібно більше марнотратства, шахрайства і зловживань у Пентагоні".
За провокативною назвою статті Люттвака стояла досить прозаїчна думка: США потребують набагато більшого оборонного бюджету, і в такому збільшеному бюджеті неминуче виникатиме марнотратство, періодичне шахрайство і неефективне управління. Люттвак також стверджував, що важливо навчитись реагувати на подібні системні збої та мінімізувати їх, розуміючи при цьому, що вони неминучі і не повинні заважати створенню потужної армії, побудованої на інноваціях.
Він також застеріг від надмірного цивільного мікроменеджменту і контролю: "Якщо ціною мудрої стратегії, кращих підходів до роботи і більш винахідливої тактики є нехтування мікроменеджметном, то так тому і бути".
Аргумент Люттвака має важливе значення для України, яка зараз перебуває у стані екзистенціальної війни з Росією президента Володимира Путіна.
На тлі нинішніх звинувачень як українське суспільство, так і західні друзі України мають усвідомлювати, що в військових системах контролю час від часу відбуватимуться збої. І ці збої слід розглядати як нормальне явище для будь-якої армії, що швидко розбудовується і намагається впоратись з викликами воєнного часу.
Безумовно, подібні збої повинні мати наслідком вдосконалення систем контролю і покарання винних у корупції. Однак вони не повинні призводити до полювання на відьом, яке може змарнувати вкрай ефективне керівництво українського безпекового сектору.
Епізодичні невдачі Міністерства оборони слід розсудливо зіставити з вражаючим списком досягнень Резнікова. За винятком Президента України Володимира Зеленського, Резніков став найефективнішим переговорником щодо отримання західної військової допомоги, а його переконливі аргументи завоювали довіру західних союзників.
Україні слід змінювати коней на переправі лише за дуже виняткових обставин. Наскільки нам відомо, такі обставини наразі відсутні.