Шановні панове!
По-перше, хотів би підтримати позицію Державного агентства України з питань кіно, яку воно висловило у своєму Зверненні, що було опубліковано на сайті Держкіно 4.09.2020 року.
Вважаю, що лише Зверненням справа не має закінчитися. Тому прошу голову Держкіно запропонувати, а членам ради підтримати рішення про участь у ІІ етапі Чотирнадцятого конкурсного відбору всіх проектів, що брали участь у І етапі Чотирнадцятого відбору. Лише таке рішення дозволить зняти питання щодо непрозорості, упередженості чи, можливо, корупційних чинників при прийняті рішення деякими членами експертних комісій, при проведенні оцінки проектів у І турі і штучному включенні/виключенні деяких проектів з ІІ туру.
Вважаю так, тому що інакше зрозуміти ситуацію щодо оцінок, які отримали проекти, що були підготовлені ТОВ «Ан Велім студія» просто неможливо. Нижче надаю мотиваційну частину своєї пропозиції і прошу, за можливості, її все ж таки прийняти до уваги.
Хочу відмітити відразу. Я не є людиною, бізнес якої побудований на отриманні державних коштів на фінансування тих чи інших кінопроектів. Але у той же час я є досвідченою людиною яка, користуючись мовою кіновиробництва, писала сценарії, продюсовала, режисувала, а інколи грала і головну роль у значній кількості політичних, PR, іміджевих, маркетингових та суспільних проектів. Абсолютна більшість з яких успішні. Можна загуглити.
Проблемою вітчизняного кінематографу я зацікавився півтори роки тому, коли в мене народилася ідея створення фільму, який у цьому році потрапив до Чотирнадцятого конкурсного відбору під робочою назвою «Залік на долю».
Дуже коротко про цей фільм. Це ігрове кіно, максимально наближене до жанру документалістики. Головна героїня – волонтер, добробатівець, снайпер добровольчого батальйону «Айдар». Вона ж грає саму себе у фільмі.
Сценарій цього фільму – це не сценарій про війну. Це – військово-психологічна драма, де війна – фон, на якому проходить життя молодої жінки.
Зазначу, що розуміючи рівень комерційної збитковості навіть кращих вітчизняних фільмів про війну, цей проект з самого початку був націлений на європейського глядача. Саме тому в ньому менше війни і геройства, а більше проблем гендерності, побутового насилля, долі жінки у чоловічому світі.
Це не 90 хвилин кінострічки. Це – життя конкретної, дуже непростої жінки з дуже не простою долею. Саме на тому, що головна героїня кіносповіді грає саму себе, базується маркетингова стратегія фільму. Її особливістю є те, що просувається реальна людина, а не історія, що зіграна акторами. І саме у цьому підході я вбачаю успішність проекту з комерційної точки зору. Саме у цьому підході я бачу можливість донесення позиції України по війні на сході західному глядачеві та істеблішменту. Скажу більше, саме заради цієї, останньої ідеї я і взявся за реалізацію проекту.
Я не буду задаватися риторичним питанням, чи багато подібних фільмів створювалося у світі та чи створювалось щось подібне в Україні. Я про реальну дівчину-снайпера у головній ролі фільму про саму себе.
У 2015 році на екрани вийшов українсько-російський (!!!) фільм «Незламна». До речі, цей фільм також знімався за фінансової участі Держкіно. В цьому фільмі розповідається про українську дівчину-снайпера, яка стала чи не головним суб’єктом, що переломив ставлення американців до відкриття другого фронту у Другій світовій війні. А її слова, сказані в США, ввійшли до анналів світових мотиваційних фраз:
«Мені двадцять п'ять років. На фронті я вже встигла знищити триста дев'ять фашистських загарбників. Чи не здається вам, джентльмени, що ви занадто довго ховаєтеся за моєю спиною?!»
Ту поїздку радянських військових в США організували дипломати і Міністерство державної безпеки СРСР. І вона була більш, ніж успішною.
Чи організували державні служби України подібні поїздки представників громадськості у західні країни? Чи профінансувало Держкіно хоч один проект, ціллю якого стало формування у західного глядача розуміння та співчуття до українських воїнів? Не через гарну режисуру чи гру акторів, а через реальну дівчину, яка і на екрані, і на прес-конференції зможе донести свою позицію, і позицію країни щодо війни на сході.
А тепер нериторичне питання. Є проект ігрового фільму. Цікавий, такий, що має перспективи. У чомусь непересічний. Яким чином проект цього фільму не отримав навіть можливості бути представленим у ІІ етапі конкурсного відбору, під час якого автори проекту зможуть захистити свій проект, надавши відповідний робочий кіноматеріал?
Безвідносно до експертів, я впевнений, що всі вони гарні люди і прекрасні фахівці. Але питання оцінки такого проекту лежить не тільки у площині кінокритики. Це питання державницької політики, і рішення щодо фінансування чи нефінансування подібних проектів повинні приймати державні інституції, що мають на це відповідні повноваження, закріплені на законодавчому рівні.
Чи може експерт Держкіно оцінити задум авторів по включенню значної кількості пісень українських рок-гуртів, як спробу відповіді на російський «Брат-2»? Чи робив щось подібне український кінематограф? Чи ставив хоч приблизно подібні завдання? Знову питання риторичні.
До речі, сценарій фільму отримав схвальні відгуки серед вітчизняних критиків. Але не серед експертів Держкіно у номінації, в якій цей проект висувався.
Ще раз, безвідносно…
Тоді вибачаюсь. Ми про що, панове? Про інтереси держави і її громадян, на податки яких створюються українські фільми? Чи про сімку людей, які можуть оцінювати кінопроект лише на рівні особистого суб’єктивного ставлення?
Добре, я готовий допустити, що експерти могли не зрозуміти задум такого фільму. Буває. Але ми подали ще один проект, у вихід якого у другий тур я зовсім не сумнівався. Тому що він, по-перше, – якісний, по друге – таке в Україні ще не робили. Розповідаю.
Проект сучасного вітчизняного мюзиклу. З оригінальною музикою. З назвою «Я кохаю тебе, як життя».
Скільки Держкіно профінансувало подібних сучасних мюзиклів? Знову питання риторичне. Добре. А скільки з фільмів, які були зняті за кошти платників податків, окупилися? Хоча й не нуль, але лише одиниці змогли повернути кошти до бюджету.
І ось ми викладаємо на експертну раду Держкіно проект вітчизняного мюзиклу, де в головній ролі має зіграти Олег Винник. Копія протоколу про наміри з співаком була надана в пакеті документів до конкурсу.
Хтось сумнівається, що цей фільм окупиться у вітчизняних кінотеатрах? Незалежно від особистого ставлення до тих чи інших етапів у творчості Винника. Додам. Мюзикл буде голосовим, навіть в чомусь оперним з відповідною музикою і роботою співаків.
Тим не менше експерти вирішили, що мюзиклу за участю Винника за рахунок співфінансування бюджету не бувати…
Як в принципі можна дати оцінку мюзиклу без заслуховування музичних фрагментів, над якими працює нині знімальна група? Як можна виставляти оцінки сценарію мюзиклу, який виходячи з жанру є максимально простим. «Принцеса цирку» чи «Летюча миша» – старі, гарні оперети. В них дуже складний сценарій? Із останнього, американський «Ла-ла-ленд» – більше мільярду доларів зборів у світі – оцініть складність сценарію!
Як можна було не допустити проект мюзиклу з Винником у головній ролі до другого туру відбору? Хто всі ці люди, що виносили таке рішення?
Ок. Експерти. Тоді скажіть будь ласка, яким чином експертна думка може знищити шанси проекту фільму на бюджетне співфінансування? Не забагато для статусу експерта? Так, експерт може поставити оцінку. Так, ця оцінка має бути врахована комісією, яка, згідно законодавства виносить рішення щодо фінансування/нефінансування того чи іншого проекту.
Але жоден експерт не має право звести нанівець результат роботи значної кількості людей, що вклали в проекти свій інтелект, час і душу. Гроші в кінці кінців. Може бути так, що в дійсно талановитих проектах рівень експертної оцінки може просто не дотягувати до рівня їх авторів. Це не в негатив до експертів. Просто створювати проекти і їх аналізувати – різна робота.
Пройшли би через вітчизняних експертів сценарії таких неординарних фільмів як, наприклад, «Кримінальне чтиво» чи «Матриця»? Чомусь мені здається, що вкрай малоймовірно. Це доводить дивна історія зі сценарієм короткометражки по оповіданню Стівена Кінга, що також не пройшов до ІІ етапу вітчизняного конкурсу, що сталася на початку року,.
Тому, шановні панове, дуже прошу вас прийняти рішення, суть якого я описав ще у другому абзаці цього листа. Допустити до ІІ етапу Чотирнадцятого конкурсу всі проекти, що були на нього подані. Це, звісно, займе деякий час, але нівелює всі ризики суб’єктивності та упередженості.
З повагою.