MINNE, АБО ПАМ’ЯТЬ ПО-ШВЕДСЬКИ
Уведення в активну пам’ять
Перед тим як поринути у вивчення технологій запам’ятовування й почати тренуватися, я хочу пояснити, що таке активна пам’ять. А також часто можна зустріти людей з хорошою природною пам’яттю, яку можна назвати природною суперпам’яттю. Її мають звичайні люди, які так добре здатні запам’ятовувати інформацію, що це аж дратує. Але чому вони пам’ятають так добре? Їх відповіді на це запитання надихнули мене розпочати роботу з дітьми. Стає очевидним, що дещо незвичайне відбувається в ранньому віці.
Природна суперпам’ять
Усі ми, напевне, зустрічали або знаємо людей, що мають хорошу пам’ять. Їм диктують номер телефону, вони його запам’ятовують і в майбутньому, коли захочуть, не розшукуючи його в контактах і не записуючи номер на папірці, можуть набрати абонента. Часто ці люди мають різні види хорошої пам’яті. Хтось добре пам’ятає тільки імена й прізвища, хтось — номери телефонів, а інші — просто неймовірно ерудовані. Їх просять назвати номер телефону, історичну дату або ще якийсь факт, і вони, раз! — і відповідають. Це вражає й справді дещо дратує. Чому для них це так легко?
Як професіонал у царині пам’яті, я давно звик запитувати: як їм це вдається. Зазвичай відповідь така: «Я не знаю, просто пам’ятаю це». Якщо поставити ширше запитання: «Що ж відбувається у вашому мозку, коли я називаю номер телефону, наприклад, 0734-320010?», то можна почути цікаві пояснення. Люди раптом починають говорити: «так, я думаю в кольорах», «я сприймаю цифри як різні звуки високих і низьких тонів» або: «я бачу їх як пейзаж». Чисто професійно я одразу розумію, що у них природна суперпам’ять. Таких людей можна тільки привітати, і навіть ті, котрі мають натреновану суперпам’ять, їм заздрять. Вони від природи здатні робити те, чого ми досягаємо наполегливими тренуваннями.
Коли застосовують активні технології пам’яті, людина прагне в процесі запам’ятовування увімкнути максимально більшу частину головного мозку. Вважається, що його ліва півкуля відповідає за логіку, сприйняття деталей, мови й хотіла б навести у всьому порядок, а права — хоче бачити загальну картину, думати в кольорі, зображенні та звуці. Абсолютно ясно, що людина з природною суперпам’яттю залучає більше відділів мозку й автоматично приєднує відчуття.
Ліва півкуля детально сприймає числа і впорядковує їх, тоді як права півкуля переглядає інформацію в кольорі, звуці або як пейзаж, що розгортається перед очима. У результаті отримуємо просту й логічну картину, яку набагато простіше запам’ятати, ніж десять холодних чисел, які бачить більшість людей просто як послідовність цифр.
Ці люди автоматично застосовують активну пам’ять, часто не усвідомлюючи цього. Вони не замислюються, як це відбувається, ймовірно тому, що усвідомили свій дар у дуже юному віці й не підозрювали, що інші люди його не мають. Ніхто не спромігся їх ретельно розпитати, як вони це роблять. Коли я говорю про вік, я маю на увазі дошкільні роки.
Моя теорія полягає в тому, що чим раніше дітей навчать активних методів пам’яті й навчання, тим кращим буде результат. Люди з природною суперпам’яттю — мій доказ. Крім того, саме з цієї причини я хочу працювати з дітьми. Якщо рано навчити думати правильно, то у їх розпорядженні для тренувань буде все життя — причому безплатно! Крім того, це набагато складніше педагогічне завдання — навчити п’ятирічну дитину всього, що може дорослий, а непрості завдання викликають у мене особистий інтерес. Хоча точніше було б сказати, що ці люди нічого не вчилися. Просто в ранньому віці вони зрозуміли таке: якщо міркувати певним чином, то запам’ятати інформацію стає набагато простіше.
Немовлята і діти протягом перших років життя використовують свої відчуття, щоб розпізнати все навколо, навчитися інтерпретувати й розуміти світ. Тому вони хочуть доторкнутися і відчути все, що трапляється на їхньому шляху. Їхній мозок одразу ж береться за створення асоціацій і зв’язків. Оскільки вони користуються тільки відчуттями, вся інформація від зовнішнього світу складається зі звуків, зображень, запахів, тактильних контактів і смаків. Через враження й асоціації, які вони створюють, формується їх Я.
Діти навчаються за допомогою повторення. Батьки, які в одинадцяте підіймають скинутий кухоль із підлоги, — у розпалі процесу навчання дитини. Дитячий мозок хоче знати, що відбувається, що це за звуки, як усі навколо реагують, та й взагалі все найцікавіше. На жаль, більшість батьків реагують рефлекторно й часто повторюють дітям, щоб ті дали їм спокій. Зазвичай — твердо, голосно і чітко.
Замість цього варто пояснити, як «працюють» речі, що можна і що не можна робити. Найкраще було б просто кинути щось на підлогу, щоб дитина про все дізнавалася набагато швидше і під контролем. І добре було б зробити це у грі. Проте таких батьків, на жаль, дуже мало. У будь-якому разі я не можу втриматися, щоб не закликати виявляти трохи більше терпіння й поваги до дітей. Повторення є одним із ключових компонентів запам’ятовування, і ми ще побачимо це.
Мірою того як немовля росте, воно все краще усвідомлює навколишнє середовище. Дитина починає спілкуватися за допомогою мови й збирає інформацію, ставлячи запитання. Вона намагається робити висновки: якщо іграшка падає, то і тарілка падає, і чашка, і все, що я кидав, просто падає, а дорослі кожен раз однаково зляться. Більшості людей знайомий вік, коли діти питають про все! Навіть у самому слові «чому» вони сумніваються. «Чому все падає?», «Чому небо блакитне?», «Чому я бачу себе в дзеркалі?», «Чому ти живеш?» Однак діти змінюються. Мозок дитини стає «ледачим». Ця лінь повністю сформується в зрілому віці, і людина перестає цікавитися.
У цьому один із сенсів вислову, що ми зазвичай вживаємо: «перестав бути дитиною». Ми вже не так багато граємося, ми менше фантазуємо й мало чим цікавимося. Ми віримо — станеться ось те і те, і припускаємо, що знаємо більшу частину нам потрібного. Крім того, мірою дорослішання ми втрачаємо здатність підвищити природну суперпам’ять.
Тому стає очевидним, що потрібно більше вкладати в навчання дітей. Моя стратегія й ідея в тому, щоб якомога раніше пояснити дитині про існування активної пам’яті. Так, уже у віці трьох-чотирьох років, і тоді дитина обере той спосіб мислення, що буде з нею протягом усього життя, і насамперед — у шкільні роки. Вони можуть стати роками безплатного навчання активним методам пам’яті.
Саме з цієї причини я розробив гру «Зогай — новий спосіб мислення». У цю гру можна грати в будь-якому віці або, як я зазвичай кажу, всім людям від чотирьох до 124 років — стільки років нині найстарішій людині на планеті. Метою гри було навчити п’ятирічну дитину всього, що є в цій книзі. Я вибрав для проби мою дочку та її двоюрідну сестру, і наш успіх перевершив усі очікування. Потім я збільшив тестову групу, ввівши в неї дітей друзів, і отримав ті самі результати. Моє довгострокове завдання полягає в тому, щоб усе більше людей розвивали природну суперпам’ять саме тепер, коли я знаю її секрет.
Ви можете знайти інформацію про гру на www.zogaj.se.
Що добре для мозку?
Мозок витрачає близько 20% добового споживання енергії людини. Це дуже багато, якщо подумати, що згусток вагою 1,4 кілограма становить тільки близько 2% ваги тіла! Цілком зрозуміло, що цей маленький процесор має бути в найкращому стані. Особливо, якщо ви тренуєтеся або ж берете участь у змаганнях вищої ліги, як це роблю я.
Чим більше ви тренуватимете свою пам’ять, тим швидше зрозумієте, як важливо дбати про мозок і тіло. Велика перевага, але й недолік мозку — величезний надлишок потужності. Тому дуже часто нам здається, що ми нормально функціонуємо, навіть якщо насправді діємо тільки на половинній швидкості або навіть менше. Володіючи активованою пам’яттю, можна випробувати себе й отримати абсолютно чітку відповідь, що ви занадто легковажно ставитеся до потреб вашого мозку. Це неймовірно цінна інформація! Не більш дивовижна, ніж обізнаність олімпійця про втому своїх м’язів.
Правильно харчуйтеся
Є дві речі, які потрібні мозку, — сон і енергія. Щодо енергії, то ви повинні харчуватися регулярно і різноманітно. Хоча важко знайти будь-яку дієту з доведеною користю для мозку. Багато хто стверджує, що для пам’яті корисна риба. Проте річ у тім, що набагато важливіше дотримуватися збалансованої дієти й повністю розв’язати проблему енергопостачання традиційним правильним харчуванням, як вчили ще в школі. Багато фруктів і овочів, а також певна кількість білків і вуглеводів у правильній пропорції.
Перед чемпіонатом з пам’яті 2010 року я запитав Лейфа Маннерстрьома, чи не хоче він скласти програму харчування, яка була б спеціально розроблена для розвитку пам’яті. Він не зміг цього зробити, тому що взагалі виступає за добре харчування, та й скласти таку дієту не так-то просто. Коли ми змагаємося в запам’ятовуванні, в день конкурсу сидимо нерухомо від шести до восьми годин.
Незважаючи на те, що цей вид спорту не пов’язаний із фізичним навантаженням, витрачається багато енергії. Ніхто не хоче почуватися голодним під час змагання. Тому багато хто, як і я, беруть із собою фрукти, шоколад, воду й інші продукти, якими можна перекусити в перервах.
Обід — це окрема історія. Нікому не хочеться ризикувати, і є надто багато продуктів, від яких важкість у шлунку. Це може негативно позначитися на запам’ятовуванні, коли ви раптом відчуєте сонливість замість бадьорості й готовності до роботи. Можна взяти каву й енергетичні напої, бо вони мають доведений стимуляційний ефект, але мало хто з нас, професіоналів у царині пам’яті, їх вживає. Більшість п’ють воду.
З побічними ефектами стимуляційних напоїв, особливо з їх сечогінною дією, впоратися набагато складніше. Ви можете бути яким завгодно бадьорим, але якщо під час змагання ви весь час хотітимете до вбиральні, саме ця думка першою спаде на розум, коли ви захочете випити будь-що, крім води.
Спіть правильно і багато
Брак сну впливає на пам’ять більше, ніж неправильні дієти, і це набагато небезпечніше. Все може піти шкереберть, якщо ви не спатимете правильно. Скільки часу потрібно спати — це дуже індивідуально, але нормою для дорослого є близько семи годин. Діти, природно, потребують більше годин сну.
Один хороший друг якось мені сказав, що вирішив спати сім або більше годин щоночі. Він змінив свій розпорядок дня так, щоб завжди лягати спати вчасно, і дотримувався його протягом тривалого періоду. Поступово він позбувся багатьох проблем зі здоров’ям. Його вже не турбувала величезна кількість неприємних симптомів, і йому було дуже важко повірити, як довший на годину сон здатний позбавити головного болю, хронічної втоми й проблем із концентрацією уваги.
Важко отримати конкретну інформацію, як погіршується мозкова діяльність через брак сну. Але коли ви натренуєте свою пам’ять і зможете запам’ятовувати великі обсяги інформації, у вас з’являться відмінні інструменти, щоб побачити, як все відбувається насправді.
Можливості й потужність мозку
Часто можна почути: «Ми використовуємо тільки 10% здібностей нашого мозку». Це не так, це — поширений міф. Наш мозок споживає близько 20% щоденної витрати енергії незалежно від того, як ми її використовуємо.
Коли ми не спимо, всі органи чуття постійно готові до роботи, хочемо ми цього чи ні. Все, що впливає на нас, — звук, світло, образи, запахи, відчуття й усе інше, — мозок реєструє свідомо й несвідомо. Проводиться первинний аналіз того, що потрібно запам’ятати або забути як фоновий шум. Ближче до ночі ми добре пам’ятаємо всі події цього дня, якісь важливі зустрічі тощо, але не кількість людей у трамваї дорогою на роботу або колір їхнього одягу. Ми можемо не згадати навіть, що їли на сніданок і на обід. Мозок має тенденцію фільтрувати несуттєву інформацію, занадто загальну й неважливу, рутину, що регулярно повторюється.
Коли ми спимо, в нашому мозку відбувається ще один дуже важливий процес: ми аналізуємо, обробляємо й зберігаємо в пам’яті події. Навіть якщо тіло спить, мозок працює — сортує інформацію, а також відновлює й поповнює сили для нового дня з його новими можливостями. Протягом доби мозок споживає приблизно однакову і надивовиж велику кількість енергії, тому що він майже завжди активний.
Міф про використання всього 10% здатності мозку виник через те, що ми не знаємо його можливостей і не уявляємо, чого його можна навчити. Через своє невігластво ми не звикли думати, що мозок можна тренувати. Це подібно до того, коли б ми рухалися зі швидкістю 5 кілометрів на годину, а потім би хтось помітив, що, трохи потренувавшись, можна бігти зі швидкістю 20 кілометрів на годину. Або навіть зі швидкістю до 35 кілометрів на годину, якщо захочеться стати одним із найшвидших людей у світі. Я хочу сказати, що ми недооцінюємо свій мозок і здатність його свідомо контролювати. Під час сну і під час бадьорості процес мислення триває в основному несвідомо, за винятком активного навчання чого-небудь.
Мозок працює весь час і аналізує зовнішній світ. Навіть коли ви сидите в автобусі, слухаєте музику й уважаєте, що повністю відсторонилися, ви можете легко повернутися до реальності й мало коли пропускаєте потрібну зупинку. Хтось у цей час несвідомо стежить, щоб ви не припустилися помилок.
Є багато людей, які навчилися керувати своїм тілом так, що це здається неймовірним. Вони можуть знизити частоту серцевих скорочень майже до нуля або змусити кишківник працювати у зворотному напрямку й очистити його. Якби я сам не досяг таких дивовижних результатів після напруженого розумового тренування, я б не повірив, що таке можливе. Але за допомогою медитації, яка сама по собі є одним із видів розумового тренування, такі люди навчилися усвідомлено керувати відділами мозку, що зазвичай працюють несвідомо. Хоча багатьом легко повірити, що вони мають майже надприродні здібності або якийсь вроджений дар, якого в нас, звичайних людей, просто немає. Проведімо уявний експеримент. Уявіть собі мозок людини як звичайний м’яз — так нам буде набагато легше зрозуміти, що його можна натренувати. Сьогодні в суспільстві утвердилася ідея про пластичність мозку. А це означає, що ми можемо формувати мозок набагато більшою мірою, ніж думаємо, і частково переносити функції одних ділянок мозку на інші, наприклад, за травми голови або інсульту.
Якщо захотіти, щоб власне тіло було здатне на більше, або щоб мозок запам’ятовував швидше і краще, треба тренуватися. Як і з тілом, регулярні вправи підвищують якість пам’яті. Таким чином, надзвичайно важливо перестати недооцінювати свої можливості. Ви зможете все, якщо захочете, а особисто мої здібності — зовсім не вроджені. Мозок уміє набагато більше, ніж нам здається, і я сам постійно дивуюся моїм досягненням і рекордам інших людей. Так що будьмо, як діти, — з відкритим серцем беріться за вивчення нового і запитуйте, як це треба робити. І можете втішити себе тим, що ваш мозок використовує приблизно стільки ж енергії, скільки й тоді, коли він лінується або після тренування.
Активна пам’ять
Коли ми говоримо тут про запам’ятовування, важливо розуміти, що саме для нього вигадано активні методи пам’яті. Це означає, що слід посилено їх використовувати, і тільки тоді вони будуть ефективними. За допомогою регулярних вправ із часом усе стане цілком природним, і ви із задоволенням пожинатимете плоди своєї праці. Заучування відбуватиметься практично несвідомо. Чим раніше почати й чим більше тренуватися, тим швидше ці методи стануть частиною несвідомих способів запам’ятовування інформації.
Якщо почати в пізньому віці, як було в мене, то розвинути природну суперпам’ять найшвидше не вийде, проте вдасться створити треновану суперпам’ять. Це також зовсім непогано.
Журналісти часто хочуть зробити хорошу радіо- або телепрограму й час від часу телефонують, висипають на мене купу цифр або слів. Вони думають, що якщо я змагаюся за Швецію на чемпіонатах світу, то повинен їх легко запам’ятати. Але я завжди відповідаю, що в мене немає ні найменшого шансу запам’ятати інформацію, надану невідомою людиною.
Журналісти помиляються, що я маю вроджену природну суперпам’ять, як у Дастіна Хоффмана у фільмі «Людина дощу». Це пов’язано з нерозумінням або їхньою повною некомпетентністю, але їм про це говорити не варто, якщо хочеш зберегти нормальні відносини з журналістами. Насправді я тільки натренував активну суперпам’ять. Якщо я вирішу не запам’ятовувати щось, то воно в пам’яті й не затримається.
Коли телефонує якийсь журналіст, а ми ще не вирішили, чи проводитимемо тест, то я беру на себе сміливість і записую всі його запитання й завдання, бо безліч разів довів, що можу на конкурсах і телепередачах робити все, що демонструю на звичайних виступах.
Переважна більшість журналістів, без сумніву, дуже досвідчена, освічена. Тому вони спочатку називають себе і запитують, які випробування могли б зі мною провести. І коли я знаю, що мені потрібно буде зробити і про яку кількість інформації йдеться, то завжди активно використовую свою пам’ять. Причому неважливо, чи передача зі мною передача відбувається в прямому ефірі, чи я сиджу вдома на дивані з телефонною трубкою в руці. Тому, якщо ви почули мої неправильні відповіді, то знайте — це сталося тільки з моєї вини, а не через те, що журналіст мене приголомшив. Ні, ніхто з них у прямому ефірі так ніколи не робив. Просто мене спіткала невдача, хоча я й натренував суперпам’ять. Але вона не є абсолютною, і я цілком можу помилитися — як і рекордсмен зі стрибків у висоту може зачепити планку на змаганнях.
Я чув, як мою пам’ять називають однією з найкращих у світі, але навіть я не завжди правильно відповідаю на всі запитання. Хоча й володарі суперпам’яті не обов’язково правильно відповідають на всі запитання. Ми, як, і раніше запам’ятовуємо на значно вищому рівні, ніж звичайні люди. Згадайте, що спортсмен зі стрибків у висоту, який не взяв 2 метри 20 сантиметрів, все-таки перестрибнув планку на висоті 2 метри 15 сантиметрів.
Різні техніки — аналіз
Є багато різних методик активної пам’яті. І варіантів стає все більше, тому що з’являються все нові й нові талановиті мнемоніки. Крім того, кожен спортсмен із запам’ятовування найчастіше розробляє свою власну інтерпретацію методів, що надає їм індивідуального характеру. Але всі прагнуть досягти одного й того самого, а саме: запам’ятати якомога більше інформації, причому швидше і без проблем.
Тому я завжди намагався виявити загальні принципи тренування пам’яті, спостерігаючи за найкращими мнемоніками світу й опитуючи їх. А також самостійно експериментуючи з різними способами запам’ятовування, наприклад, усіх карт у колоді. Я прийшов до такого:
• усі методи засновано на асоціаціях, що виникають за появи інформації, яку потрібно запам’ятати;
• усі методи використовують зображення й візуалізацію;
• усі методи вміщують інформацію в ментальному просторі;
• треба практикуватися, щоб добре освоїти свій метод;
• не існує методу, який був би набагато кращим, ніж будь-який інший — усе вирішує обсяг тренувань;
• навчання метода потребує близько 3–6 місяців незалежно від того, яким складним він є. Потім приблизно стільки ж часу буде потрібно, щоб легко його застосовувати;
• тільки тоді, коли ви почнете регулярно тренуватися, ви відчуєте і дізнаєтеся всі можливості й обмеження пам’яті, про які далі йтиметься.
Слід розуміти, що у своїй книзі я не вважаю мої методи найкращими. Я й не хочу так думати. Моя мета в тому, щоб дати вам уявлення про активну роботу пам’яті. Зацікавлений читач може потім самостійно йти вперед і дізнаватися про найбільш передові методики й присвятити себе жорсткішим тренуванням. Я опишу доволі прості варіанти, що добре працюють у повсякденному житті, навчанні й інших ситуаціях.
У Додатку А ви знайдете деякі більш просунуті способи, схожі на мої, якими я користуюся для змагань. Ними також користуються одні з найкращих спортсменів у світі. Але ці рекордсмени тренувалися набагато довше за мене, часто більше захоплені нашим спортом і тому набагато сильніші. Особливо варто відзначити Домініка О’Браєна, який вигравав чемпіонат світу з пам’яті аж вісім разів! Саме після прочитання його книжки я був таким натхненним, що вирішив почати змагатися.
У моїй же книзі ставиться мета пояснити, що не буває швидких рішень. Не знаю, скільки разів я зустрічався зі сповненими очікувань школярами, журналістами, студентами, хто прийшов, сподіваючись дізнатися мої секрети й відразу стати кращим, або хотів написати статтю з простими відповідями на всі запитання. Але так не вийде — треба тренуватися. Теорії прості, їх можна засвоїти за п’ять хвилин, але тільки старанні тренування дають результати.
Я часто порівнюю — от якби я був головою Шведського футбольного союзу? Скільки людей прийшли б до мене й сказали: «Я хочу краще грати у футбол»? Вони не розуміють, що я відразу послав би їх у спортклуб, де їм доведеться тренуватися принаймні два-три рази на тиждень. А якщо потім вони захочуть перейти в професіонали, то це має стати їхнім способом життя. Ми всі знаємо, чим із дитинства займався весь свій вільний час Златан Ібрагімович. І тільки тому він став найкращим футболістом Швеції.
Хороший приклад, що ілюструє важливість різних методик, порівнюючи з кількістю тренувань, — це випадок із «Системою Бена». Цю систему винайшов британець Бен Прідмор, який тричі був чемпіоном світу з пам’яті. Він поставив кілька світових рекордів і став найпершою людиною, якій вдалося запам’ятати всю колоду карт менше ніж за 25 секунд. Він побив свій власний світовий рекорд, коли на чемпіонаті світу 2010 року за годину запам’ятав 28 колод.
Улюблені змагання Бена — ті, що пов’язані із запам’ятовуванням саме карт. Його система ідеальна для цього.
У більшості з нас, спортсменів-мнемоніків, є образ для кожної карти в колоді. Це означає, що в нас є 52 картинки, які ми повинні тримати в пам’яті, і кожна з них пов’язана з якоюсь картою в колоді. Але Бен розробив систему, у якій у нього не менше як 2704 образів для запам’ятовування колоди. Якщо він бачить сімку черв і короля пік, то це один образ. Якщо ж він бачить короля пік, а потім сімку черв — це вже інший образ. Ось так, 52 рази по 52 виходить 2704 образи! Це величезна кількість інформації, але вона дає йому велику перевагу, тому що йому треба згадати всього 26 картинок, щоб запам’ятати цілу колоду, а нам доводиться битися з 52. Саме тому Бен Прідмор став видатним переможцем у конкурсах із запам’ятовування карт.
Однак багатьом із найкращих мнемоністів набридло весь час бачити попереду спину Бена, і вони створили свою власну «Систему Бена», щоб спробувати його перемогти. Одним із них є дуже хороший німецький спортсмен, який не лише наздогнав, а й випередив Бена! Симону Райнхардові на момент видання цієї книжки належить чинний світовий рекорд зі швидкісного запам’ятовування колоди карт. Він зробив це на чемпіонаті Німеччини у 2010 році за неймовірні 21,97 секунди.
Ви можете подивитися відео, як Симону це вдалося, на www.zogaj.se. Виявилося, що не Бен найкраще за всіх використовує цю систему — він просто був першим, і тому отримав кілька років фори. Сама система давала значну перевагу, але коли інші, більш треновані спортсмени-мнемоніки, добре засвоїли методику, вони обігнали Бена, який посів «лише» третє місце на чемпіонаті світу 2010 року.
Засвоїти 2704 зображення — це, звичайно, величезна робота, і я не збираюся зараз цього навчати. Однак слід замислитися над тим, що китайська мова складається з багатьох десятків тисяч ієрогліфів. І кожен китаєць пам’ятає ці кілька десятків тисяч символів, щоб писати й говорити своєю мовою. Причому картинки, які використовує Бен Прідмор, простіші й логічніші, ніж китайські ієрогліфи, так що запам’ятати їх цілком можливо.
Я сам маю 336 різних картинок і дій, які поєдную зі способами запам’ятовування такої інформації, як цифри, колоди карт, спеціальні числа тощо. Але пам’ятайте, що постійне тренування важливіше від вибору методики. Саме воно призведе вас до результатів, яких хочеться досягти. Так само як пробіжки поліпшують фізичну форму. І які кросівки, насправді не так важливо, тому насамперед наполягайте на вправах і тренуваннях!
Стовпи активної пам’яті — шість принципів
Найважливішим є перший принцип: «Ви мусите подумки налаштуватися на те, щоб запам’ятати певну інформацію». Має бути позитивне ставлення до заучування імен людей, з якими зустрічаєтеся, або телефонного номера, який вам надиктували. Це різко збільшує ваші шанси.
Другий принцип — це концентрація уваги. Зосередьтесь і слухайте активно. Відчуйте, як мозок на 100% сконцентрувався на тому, що відбувається, що ви бачите або чуєте. Причому треба зберігати інформацію в повному обсязі, нічого не пропускаючи. На змаганнях це є найважливішим чинником, що дозволяє нам діяти на вищому рівні.
Ми відгороджуємося від усього, що могло б перешкодити. Деякі з найкращих спортсменів навіть носять спеціальні окуляри, які екранують всю непотрібну інформацію. Є тільки невеликий отвір у центрі, через який можна бачити лише те, над чим працюють у цей час мнемоніки.
Третій принцип полягає у спробі пов’язати нову інформацію з уже знайомою. Якщо ви знайомитесь із кимось на ім’я Анна, то можете «поєднати» її з подругою, яка має таке саме ім’я. Коли ви зіставляєте нову інформацію зі старою, можна використовувати що завгодно з добре знайомого. Мозку набагато простіше знайти якісь факти, якщо вони об’єднані з уже відомими. Саме так ми додаємо свіжі знання нашому мозку.
Четвертий принцип полягає в поєднанні. Це означає, що ви знаходите асоціації до тієї інформації, яку намагаєтеся запам’ятати. Якщо, приміром, на вечірці з вами знайомиться людина на ім’я Кирило, ви можете уявляти собі, що він кидає м’яч, і згадуйте «кидав — Кирило» щоразу, коли знову побачите його. Коли трапляється Анастасія, я зазвичай використовую образ ананаса. Асоціації можуть бути надуманими, але це не має ніякого значення. Вашому мозку треба знайти відповідь — решта не важлива.
П’ятий принцип — це розміщення нових даних там, де їх можна легко витягти з пам’яті. Одна з найпоширеніших проблем із «забуванням» полягає в тому, що ми не знаємо, як шукати інформацію в пам’яті. Якщо ви застосували перші чотири принципи, ви будете пам’ятати отримані дані набагато довше, ніж думаєте. А якщо не можете знайти їх, то насправді просто не знаєте, де шукати. Наприклад, ви могли б подумки помістити жінку на ім’я Анна в будинку своєї подруги Анни. Або уявити собі, що ваша подруга Анна перебуває в тій самій кімнаті, де ви зустрілися з новою знайомою. Тоді пізніше, коли ви шукаєте її ім’я, вам спаде на розум щось пов’язане з дівчиною, яку ви добре знаєте — і хто це був? — Анна!
Жоден професіонал у галузі пам’яті не може обійтися без розумного розміщення інформації в ментальному просторі. Пізніше ми побачимо, що разом зі структуруванням цей принцип стає неймовірно важливим компонентом у створенні активної пам’яті. Це буде сприйматися майже як диво.
Повторення є найкращим другом пам’яті, і нікому з тих, кого я знаю, не до снаги запам’ятати інформацію, не повторивши її. Якщо ви використовували наведені вище принципи і з вами десь познайомилися п’ятеро осіб, то ви повинні відразу ж про себе кілька разів повторити їх імена. Потім добре б вимовляти ці імена щоразу, коли хтось із них говорить із вами. Не обов’язково робити це вголос, якщо це здається дивним. А тихо, про себе — просто відмінно. Повторіть також образи, з якими ви пов’язали ці імена, якщо зробили це. Тоді ви значно підвищите ймовірність пам’ятати їх весь вечір. Може трапитися, що ви зустрінете їх у місті через тиждень й озвете на ім’я. Вони будуть дуже вражені. Повторення — це останній, але, можливо, найважливіший принцип.
Отже, ми можемо підбити підсумок, назвавши шість принципів:
1. Переконайте себе — Позитивне ставлення!
2. Налаштуйте мозок — Фокус.
3. Зв’язування інформації — Метод зв’язування.
4. Асоціюйте вільно! — Метод асоціацій.
5. Помістіть інформацію в потрібному місці — Просторовий метод.
6. Повторюйте, щоб закріпити й запам’ятати — Повторення.
Є ще один момент, який я зазвичай згадую: ви повинні дати всьому цьому якийсь час. Знайдіть кілька зайвих секунд і зупиніться, щоб активно запам’ятати інформацію. Потім, як правило, людина починає застосовувати описані вище методи несвідомо. Всі, хто ставить сам собі запитання: «Як би мені це запам’ятати?», автоматично запускає свій мозок, щоб він функціонував правильно.
Значення відчуттів
Коли хтось користується названими вище принципами, йому хочеться добре запам’ятовувати інформацію, і він активізує мозок. Кожен принцип, як пластир, приклеює ці дані у якійсь ділянці пам’яті. Можна різко посилити цей ефект, якщо під час запам’ятовування стимулювати свої відчуття. Я вже казав, що маленькі діти, коли хочуть щось зрозуміти або чогось навчитися, покладаються тільки на свої відчуття. Коли в них накопичиться достатньо знань, як усе у світі влаштоване, вони припиняють спроби й починають інтерпретувати та робити висновки, не намагаючись їх перевірити в реальності. Вони вже не використовують свої відчуття для навчання.
Я не пропонуватиму вам розкидати речі або пробувати на смак предмети, які не варто вживати в їжу. Але якщо ви реально дієте або тільки уявляєте собі таку дію, для мозку це одне й те саме — і це факт. Тому дуже важливо і неймовірно ефективно залучати всі свої відчуття для запам’ятовування.
Поставте собі ці запитання:
1. Яке це на дотик? — Дотик
2. Яке це на смак? — Смак
3. Яке це на вигляд? — Зір
4. Як це пахне? — Запах
5. Як це звучить? — Слух
6. Шосте відчуття! — Інтуїція
Не треба спеціально збуджувати органи чуття, досить уявляти собі, що відбувається. Ваш мозок не відчує жодної різниці. Коли ми запам’ятовуємо інформацію на змаганнях, багатьом із нас важко всидіти на місці. Ми можемо раптово почати посміхатися або кривити обличчя, коли повністю зосереджені, а мозок запам’ятовує. Відчуваємо запахи, чуємо звуки, відчуваємо смак тощо. Кожне відчуття згодом утворює сильний зв’язок з отриманими даними. Ми можемо побудувати до п’яти контактів, що ведуть до правильної відповіді. Часто трапляється, що я готуюся записати число або карту з колоди і думаю: «Як воно звучало?», «Який мало вигляд?», «Яким воно було на дотик?» І незабаром знаходиться правильна відповідь за допомогою тільки одного з відчуттів, пов’язаних із цією інформацією.
Шосте відчуття іноді сприймається як ненаукове. Я готовий навести визначення, яке не претендує на об’єктивність. Це не те, що часто асоціюється з паранормальними явищами, а просто знайоме всім відчуття про знання, яке не можна пояснити словами. Коли ми щось розуміємо, але не можемо пояснити.
Як людина з вищою науковою освітою я б сказав, що «шосте відчуття» — це загальновизнана нісенітниця, якби не знав іще чогось.
Для самого себе я знайшов більш ніж достатньо доказів, що це невербальне знання існує, особливо коли йдеться про пам’ять. Потрібно добре знати, як працює пам’ять, причому бути досить натренованим, щоб використовувати це відчуття й повністю йому довіряти. Якщо використовувати шість принципів запам’ятовування й долучити всі п’ять відчуттів, то інформація добре закріпиться в мозку. А коли виникне інстинктивне відчуття, що щось правильно, то це буде більше, ніж тільки здогадка.
І підсвідомість — це знання, не пояснюване словами, — надає нам відповідь і каже, що так воно і є. Це чуття — або називайте його як хочете. Статистично воно давало мені дуже багато. Часто траплялося, що я загадувався над запитанням: чи була в завченій мною колоді на певному місці сімка пік або черв. Якщо чуття підказує мені, що тут сімка черв, то я завжди йду туди, де в колоді, найшвидше, сімка пік, і дивлюся, що мені скаже інтуїція. Якщо вона мовчить, у мене є відповідь. Коли я слідую їй, то вгадую приблизно вісім разів із десяти. Це трохи краще, ніж якби я просто вгадував.
Але це працює тільки тоді, якщо запам’ятовувати інформацію відповідно до наведених вище принципів. Можуть бути й інші дані, які зберігаються в мозку з давніх часів — це не важливо. Можна й неправильно відповісти, але якщо доводиться ризикувати, то довіряйте своїй інтуїції! Це моя найкраща порада. Мабуть, найцікавіше в тому, що своє чуття для таких ситуацій вдається натренувати. Щось подібне ви, напевно, відчуєте, коли працюватимете з цією книжкою.
Сила уяви
Наш мозок хоче й любить отримувати задоволення! Умикаючи всі відчуття, зовсім не обов’язково дотримуватися нудних обмежень реальності. Слон і так великий, але у вашій уяві він може стати розміром з усю Африку. І ви уявляєте, як він не хоче впасти в річку. Немає ніяких меж для фантазій.
Наш мозок має дивну здатність віддзеркалювати інформацію за своїм бажанням. Можливо, це найголовніше, чим ми відрізняємось від тварин. Згадати щось смішне набагато простіше, ніж щось нудне. Коли я вчу дітей, вони часто підносять руку до рота, намагаючись приховати хихотіння щодо своїх вигадок. Я посміхаюся й схвально киваю. Коли їхньому мозкові весело, він стає активним, зосередженим і зацікавленим.
Мозок грає з інформацією, перекидає її туди й сюди, пробує на смак і поміщає в пам’ять, утворивши велику кількість сильних асоціацій. Вони будуть напоготові, коли захочеться знайти всі ці дані. Буває, що я сам сміюся або розтягую губи, коли запам’ятовую щось, що «лоскоче» мої відчуття.
Уяву — це свого роду пришвидшувач, який значно посилює здатність до запам’ятовування. Так що вмикайте уяву, коли заучуєте!
Створіть образ, який буде:
• живим;
• нестандартним;
• барвистим;
• повним фантазії;
• перебільшеним;
• кумедним.
Глибину уяви виміряти не можна. Але багатьом здається, що її важко запустити. Я часто чую від учнів, як нелегко вигадувати й створювати кумедні історії, до яких я сам дуже охочий. Однак й у мене спочатку це не виходило, і тільки з часом мої здібності ставали все кращими й кращими. Сьогодні це відбувається саме собою. Поступово і у вас почне відбуватися те саме, а через деякий час стане цілком природним. І тоді ви досягнете значного прогресу в запам’ятовуванні інформації, причому вкрай ефективним способом.
Коли мозок може із задоволенням провести час, йому здається, що інформація, що запам’ятовується, викликає посмішку. Якщо людина слухає про щось, підключивши всі відчуття й свою уяву, їй мимоволі стає простіше зосередитися. Це полегшує заучування.