Інтервенції АПК

«Щоб збільшити фінансування донорів, нам потрібні три складові, розробку яких я вже доручив опрацювати команді реформ. Перша — нова редакція закону про підтримку сільського господарства, який суттєво не переглядався останні 11 років. Друга складова — створити спеціальні інституції. Третя — офіційно, на рівні закону, затвердити погоджену з донорами стратегію розвитку АПК», — міністр АПК Тарас Кутовий.

Андрій Вігірінський Андрій Вігірінський , Правник, аналітик

Перша, базова, зі слів Міністра, складова, нова редакція закону «Про підтримку сільгоспвиробників», новаторства та конструктиву, відверто кажучи, несе вкрай мало. Втім, її основна мета вбачається у зовсім інших намірах сьогоднішнього керівництва профільного Міністерства, а саме створенні та підпорядкувати собі гравця аграрного ринку з набором функціоналу, притаманному відразу трьом невдалим, з точки зору інтересів держави, однак успішними, з точки зору особистої вигоди його «покровителів» та менеджменту, проектам «папередників», що загалом, зважаючи на, що «це Україна, детка», не дивно.

У розділі проекту Закону, присвяченому інструментам розвитку АПК, одним з них визначено державні аграрні інтервенції, тобто механізм регулювання ринку, спрямований на цінову стабільність, шляхом формування попиту та пропозиції продукції сільського господарства. Тобто, наче на користь нам з Вами, адже, наче цей гравець дозволить сплачувати нам ситуативно в магазинах справедливу і ненадвисоку ціну на продукцію АПК, в моменти досягнення нею пікових значень. І чому нема оптимізму з даного приводу? Банально тому, що ресурс на фінансування суб’єкту інтервенцій, з повітря не беруться, а закладаються до Державного бюджету, а отже його діяльність, у випадку збитковості, так чи інакше оплачуватиметься нами, тобто спативши за булку менше, різницю з нас стягнуть з часом у вигляді інших платежів, позик під держгарантії, іншого інструментарію, за який однаково розраховується платник податків, і це точно не буде представник аграрного лобі у Парламенті. Але все по порядку.

Планується, що реалізація інтервенцій здійснюватиметься через спотову та форвардні закупівлі, через уповноваженого Кабміном державного інтервенційного агента, у формі суб’єкту господарювання державного сектору економіки. Фінансування цього підприємства здійснюватиметься шляхом наповнення статутного капіталу. В межах зазначеної суми відбуватиметься регулювання цінової ситуації. Управлятиме агентом — Мінагрополітики.

Обсяг фонду, що напряму впливає на суму, яка повинна бути закладеною в якості його статутного капіталу: 20% від внутрішнього споживання зернових, а для інших видів сільськогосподарської продукції — не менше місячного фонду споживання за попередній маркетинговий рік, за такими культурами: пшениця тверда, м’яка; зерно суміші пшениці та жита; кукурудза; ячмінь; жито; гречка; цукор-білий; борошно пшеничне; борошно житнє; молоко сухе; масло вершкове.

На кожен вид продукції встановлюватимуться мінімальні та максимальні інтервенційні ціни, які не можуть змінюватись протягом періоду застосування заходів по тій чи іншій культурі (від одного календарного місяця до 1 маркетингового періоду).

Мінімальна ціна, буде ціновим індикатором для спотових закупівель (поставка протягом 5 днів з моменту укладення) та для укладення форвардних контрактів (поставка у майбутньому)

Досягнення ж максимальної ціни, буде підставою для продажу об’єкту.

Інтервенції здійснюватимуться тільки щодо продукції країною походження якої є Україна, втім, можливість закупки в інших країн може мати місце за рішенням Кабміну. Продаж тільки вітчизняним суб’єктам господарювання, загалом як і закупівлі тільки у національних виробників.

Розрахунок за форвардними контрактами передбачає: аванс 50%, який розраховується на підставі мінімальної інтервенційної ціни на момент укладення. Решта суми доплачується вже за середніми ринковими цінами на момент поставки, за мінусом середнього відсотку за надання строком до 12 місяців кредиту, визначеної за данами НБУ.

Тобто, перші 50% від кінцевої вартості виробники отримуватимуть за мінімальними цінами, які встановлять Урядовці, а не за ринковими, що здавалося б логічнішим, адже мова йде про підтримку АПК, а не про лихварство.

А ось вже за фактом поставки їм платитимуть ринкові 50 відсотків, тільки «коміснуть» відсоток за користування кредитом, при чому за середніми ринковими ставками, що не надто вигідно (з огляду на прогнози НБУ, щодо відновлення банківського кредитування). Втім в умовах сьогодення, необізнаності в специфіці інших фінансових інструментах, для фермерів, цілком вірогідно, такий варіант буде безальтернативниим.

Подальший продаж може здійснюватись як за ринковими цінами, так і за цінами менше ринкових, однак, при цьому, основна вимога до таких випадків, — забезпечувати беззбитковість агента (ціна продажу повинна бути не меншою за ціну закупівлі, з урахуванням вартості зберігання, перевезення, тощо).

У цьому механізмі, начебто, все логічно та послідовно, купити коли дешево, продати тоді коли ціни зростають, не дешевше ніж купили, от вам і беззбитковість.

Однак, завжди є вагоме «АЛЕ», Україна - суб’єкт міжнародної торгівлі продукцією сільського господарства, а це — волатильність ринків, не враховувати фактор цін за межами нашої держави неможливо.

Припустимо, на момент укладення угод постачання, ціни характеризувались одним рівнем, однак урожай тієї чи іншої культури у світі надлишковий відносно попиту, відповідно, ціни на неї не демонструють зростання, а навпаки характеризуватимуться спадом відносно базового періоду накопичення. Плюс, до цього потрібно додати уже понесені витрати, зі страхування, зберігання, логістики. У такому випадку бізнес-модель беззбиткового державного суб’єкту господарювання стає вкрай сумнівною, якщо не сказати нежиттєздатною.

Подряд з цим, пригадаймо, що аналогічний за суттю механізм та суб’єкти вже існували на ринку України. Зокрема мова йде про Державну спеціалізовану аграрну установу Аргарний фонд, яку було створено у 2005 році та основними завданнями якої також були: формування державного інтервенційного фонду; виконання від імені держави функції кредитора на період дії режиму заставних закупівель окремих об’єктів державного цінового регулювання. Начебто нагадує дослівно, те, що пропонує міністерство.

Для розуміння концепції діяльності підприємства, приведу витяг з інтерв’ю Андрія Радченка, який з 2015 року призначений головою правління також «Аграрного фонду», однак у формі Публічного акціонерного товариства. Підприємства, яке в силу суті своєї організаційно-правової форми не може виконувати роль інтервенційного агента, оскільки основним його завданням є отримання прибутку, а це за змістом не збігається з соціальною роллю агента:

«У державних інтервенціях жодної економічної доцільності немає. АФ, у період зниження цін має виходити на ринок і скуповувати продукцію за привабливою для сільгоспвиробника — тобто завищеною — ціною. Зворотна ситуація також позбавлена економічної логіки — ринок іде нагору, ціни зростають, Аграрний фонд має забезпечити продукт за доступними — тобто заниженими — цінами. Спроба інтервенціями вплинути на ціну всупереч світовій кон'юнктурі — це просто витрачання грошей. І якщо держава це розуміє, то вона має ставитися до Аграрного фонду як до дотаційного напряму та від початку закладати до держбюджету той мінус, який неминуче формуватиметься в компанії в результаті такої політики.…. ».

У той самий час, говорячи про очолюване ним ПАТ «Аграрний фонд» він зазначає: «підтримку виробникам потрібно надавати непрямими методами, не витрачаючи мільярдів із бюджету. І тут ми переходимо до ПАТ "Аграрний фонд". Держава створила цю компанію у 2013 р., наповнила статутний фонд близько 5 млрд грн. Цих коштів вистачає, щоб дозволити собі купувати зерно, чекаючи найбільш привабливих цін. Навесні, у період найбільшої потреби сільгоспвиробників в обігових коштах, ми виходимо з форвардними закупівлями та контрактуємо пшеницю. Це вже є підтримкою для аграріїв».

Здавалося б чому потрібен окремий, додатковий суб’єкт аграрних інтервенцій, якщо є ПАТ «Аграрний фонд»? Більше того, саме створивши ПАТ «Аграрний фонд», Уряд передав функцію форвадних закупівель від ДСБУ до ПАТ, тим самим, припинив існування інтервенційного агента, який не мав на меті отримання прибутку, адже не купуючи, на ринок виходити ні з чим, а у ПАТ, у свою чергу, відсутній обов’язок вирівняння цін та попиту, виходячи з організаційно-правової форми, вони націлені на отримання прибутку, а не на беззбитковість.

Тобто, за суттю, вбачається, що нам пропонують знову створити те, що апріорі приречене на фінансове фіаско, просто у перспективі декількох років, втім, за цей час можна на бюджетному мільярдному фінансуванні непогано заробити, при цьому, говорячи про підтримку сільськогосподарських виробників та захист споживачів.

Серед інших цікавих функцій цього інтерверційного агента слід відзначити можливість продажу чи закупівлю матеріально-технічних ресурсів для потреб сільсько-господарських товаровиробників, за рішенням міністерства.

Такий собі агролізинг, який, також, мав місце у новітній історії України. Знову ж таки, завершився махінаціями, збитками, придбанням техніки за завищеними цінами, подальшою її недостачею, прорахунками на етапі відбору лізингоодержувачів, а як наслідок відсутністю можливості стягнення платежів та повернення предмету договору.

Поряд з цим Закон не конкретизує, за рахунок якого ресурсу новий інтервенційний агент буде здійснювати таке кредитування сільськогосподарських виробників, адже його мета не генерувати прибуток, а забезпечувати беззбитковість, це принципово різні речі.

Отже, ресурсом будуть не власні надходження підприємства, а вливання у статутний капітал з бюджету. Якщо ж матиме місце аналогічна практика як і з Украгролізингом, то і на цьому напрямі бузнес-діяльності будуть суцільні мінуси.

І останній спірний момент щодо концепції діяльності та функціонування інтервенційного агента. Здавалося б, держава має намір створити суб’єкта, якому не притаманні комерційні функції адже це інструмент підтримки, а не отримання прибутку. Його ж основне завдання вирівнювання внутрішнього попиту та пропозиції, цінова стабілізація, надання фінансового ресурсу виробникам в момент, коли він їм необхідний. Втім, у проекті Закону зазначається, що для того, щоб не не накопичувати запаси, за рішенням Кабміну дозволяється експортувати частину продукції, з якої зформовано фонди.

Знову ж таки, у структурі державного господарства вже є компанія, діяльність котрої всеціло направлена на експорт сільськогосподарської продукції, мова йде про Державну продовольчо-зернову корпорацію України.

Щоб коротко охарактеризувати діяльність цього підприємства знову звернімось до слів Андрія Радченка: «китайський контракт передбачає поставку 5 млн т зерна, а вони ледь експортували 3,5 млн т. … ми (ПАТ «Аграрний фонд») купуємо на форварді, доплачуючи в період збирання врожаю виробнику тільки різницю з ринковою ціною. А ДПЗКУ, над якою висить китайський контракт, виходить на споті і змушена скуповувати зерно з премією 200–300 грн, тим самим перегріваючи ринок і для нас».

Щодо ДПЗКУ написано достатньо, нагадаю, що кошти китайської сторони, які було отримано підприємством фатично привласнено, поставки документально відбулись в інші країни, однак розрахунок проведено не було, як наслідок відсутні і кошти, і товар, а, на додачу до цього, ДПЗКУ сьогодні сплачує ще й штрафні санкції за неповернення валютної виручки.

Таким чином і державного експортера продукції сільсько-господарської продукції Україна вже мала та має досі, правда прибутку ця компанія не принесла, натомість на сьогодні намагається залатати дірки, які виникли у наслідок зловживань її управлінців.

Можливо, необхідність у створнні додаткового суб’єкту, який об’єднає у собі всі три історично-збиткові функції державних господарюючих форм підтримки АПК (інтервенції, лізинг, експорт) криється у дещо інших цілях, тих, які пов’язані з ідеєю, яку почергово вже декілька років укорінюють у думках українців керівники профільного міністерства, а саме: держава неефективний управлінець, єдиний шлях приватизація.

У одному з останніх інтерв’ю Тарас Кутовий, на запитання щодо предмету зацікавленості іноземних інвесторів в українському АПК, зазначив, що безперечний інтерес викликає приватизація ДПЗКУ.

А вже за декілька днів після цього, з’явилось повідомлення про те, що 5 грудня 2016 року Фондом держмайна було прийнято рішення про приватизацію належних державі пакетів акцій ПАТ «Аграрний фонд» і ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (станом на момент оприлюднення статті повідомлення видалене).

Як бачимо, ідеї щодо приватизації, продажу, відчудження усього того, що існує сьогодні чітко корелюються із намірами створити аналогічного за суттю діяльності та функціями суб’єкту.

Доцільність сумнівна, оскільки матеріально-технічну базу, яка уже у наявності в ДПЗКУ та ПАТ «Аграрний фонд», як то елеватори, транспорт, складські/виробничі приміщення та засоби, з під’їздними та інфраструктурними об’єктами, доведеться передати новому власнику.

Щодо нового суб’єкту інтервенцій, він вимушений буде їх орендувати, чи закуповувати відповідні послуги, така можливість серед іншого передбачена у проекті закону, що явно не надає оптимізму з приводу його самоокупності, вірогідніше усього, таке підприємство дійсно буде збитковим та щорічно-дотаційним для державного бюджету.

Можливо, керівництво міністерства має віру в ефективний менеджмент, який управлятиме новоствореним інтервенційним агентом та, на ряду із наглядовою радою, забезпечить його беззбиткову діяльність? Досі, практика, як наведено вище, свідчить про те, що такі суб’єкти скоріше стають хорошою годівницею, ніж інструментом вирівнювання, підтримки ринку та його учасників чи споживачів.

Андрій Вігірінський Андрій Вігірінський , Правник, аналітик