Правду кажучи, Росія не має жодного права займати місце члена ООН, оскільки вона не тільки не є державою-продовжувачем (континуатором) СРСР (вона є лише одним із правонаступників СРСР разом з іншими колишніми радянськими республіками, які входили до складу СРСР на момент припинення його існування), але й також тому, що вона не виконує зобов’язань за Статутом ООН і є терористичним режимом, що було визнано в резолюції ПАРЄ і низкою парламентів.
У зв’язку з офіційною заявою України скептики можуть спробувати використати аргумент, що буцімто питання нелегітимного перебування Росії в ООН не порушувалося протягом десятків років, а відтак не можна повертатися до нього, якщо стільки років Україна й інші члени ООН погоджувалися з таким станом справ (у праві цей аргумент пов’язаний з таким поняттям, як естопель).
Однак насправді питання про істотне порушення Статуту ООН, яке сталося в результаті протиправного захоплення Росією місця СРСР у Раді Безпеки ООН, можна актуалізувати будь-коли. Порушення Статуту ООН, який є основоположним документом усієї системи сучасного міжнародного права, є настільки серйозним міжнародним порушенням, що фактор часу тут не відіграє вирішальної ролі. Крім того, Росія не може апелювати до принципу естопель, який пов’язаний з принципом добросовісності, оскільки сама діє недобросовісно.
Нині перед нами постає два ключових питання: по-перше, які політичні і правові наслідки матиме офіційна заява України щодо нелегітимності перебування Росії в ООН, і по-друге, хто саме має зайняти місце в Раді Безпеки ООН, яке, за статутом цієї організації, належало СРСР?
Стосовно першого питання, внаслідок заяви України світове співтовариство та держави-члени ООН вже не можуть заплющувати очі на кричущий факт нелегітимності перебування Росії в ООН, і це вже само по собі є потужним політичним ударом по статусу та іміджу Росії в очах міжнародної спільноти.
Тож зараз перед нашою дипломатією виникає завдання, спрямоване на те, щоб переконати максимальну кількість держав-членів ООН не визнавати Росію як члена ООН і підтримати позицію України в цьому питанні. Очевидно, що у просуванні цього питання Україна може розраховувати насамперед на підтримку таких наших надійних друзів і союзників, як Польща і держави Балтії. Була б також важлива підтримка Конгресу США, в якому вже зареєстровано проєкт відповідного звернення до президента США про виключення Росії з Ради Безпеки ООН.
Доволі цікавим є також питання про те, хто міг би зайняти місце СРСР у Раді Безпеки ООН, яке з юридичного погляду є вакантним.
Сам розгляд цього питання і його публічне обговорення мають велике значення. Одним з варіантів його вирішення є радикальна реформа Ради Безпеки ООН, яка назріла давно. На сьогодні склад Радбезу не віддзеркалює реальний розклад сил у світі, а відображає ту ситуацію, яка склалася наприкінці Другої світової війни. Так, серед постійних членів Радбезу немає жодної країни Африки та Латинської Америки, немає такого потужного лідера Європи, як Німеччина. Можливо, слід було б подумати, щоб місце СРСР отримав ЄС або навіть Україна.
До речі, Україна цілком може претендувати на місце СРСР як одна з держав-засновниць ООН і як правонаступник зобов’язань СРСР згідно з міжнародним правом. Крім того, це було б справедливо з огляду на ту роль, яку відіграє Україна зараз у боротьбі за міжнародний правопорядок і світову безпеку.
Таким чином, після офіційної заяви України ООН і світ змінилися ще більше і вже не можна ігнорувати нагальні потреби реформування світової системи безпеки та ООН як одного з ключових компонентів цієї системи.
