Південна Корея
Південна Корея має економічний і науково-промисловий потенціал, щоб у стислі терміни здійснити розробку ядерної зброї. З весни 2022 року у країні почалися дискусії стосовно виходу із договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) і розробки ядерної програми. Вирішальну роль відіграли три чинники: вторгнення Росії в Україну, зміни в північнокорейській ядерній політиці та зрушення в американській внутрішній політиці.
На думку Сеула (як і Пхеньяна, до речі), напад Росії на Україну став можливим через рішення України відмовитися від ядерної зброї. У корейській пресі наголошують, що саме наявність у Росії ядерного озброєння сформувало в Кремлі помилкове уявлення про безкарність агресії і змушує Захід поводитися в цій ситуації обережно.
Другим чинником є зміни в північнокорейській ядерній програмі, яка до 2015-2016 років мала оборонний характер. Останніми роками Пхеньян активно працює над створенням тактичної ядерної зброї, при тому що Північна Корея вже має міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), здатні вражати об’єкти на території США.
По-третє, даються взнаки роки правління Трампа, коли з Вашингтона лунали заяви про можливе виведення американського контингенту з Корейського півострова. Це підірвало віру громадян Кореї в Америку. Водночас чинна американська адміністрація намагається повернути довіру до США. Утім наявність у КНДР ядерного арсеналу практично нівелює перевагу Південної Кореї в конвенційних озброєннях. Лише ядерна зброя є гарантованим захистом від можливої агресії з боку КНДР проти Півдня.
Ключовою проблемою на шляху до створення ядерного арсеналу Південною Кореєю буде реакція Китаю і США. Навряд чи в Пекіні або у Вашингтоні підтримають таку ініціативу. Китай однозначно розгляне ядерну зброю Південної Кореї як загрозу своїй національній безпеці. США ж не зацікавлені в подальшій дискредитації режиму ядерного нерозповсюдження та ядерній мілітаризації Східної Азії. Сеул також боїться застосування проти себе санкцій. Усе це стримує Сеул, доки у світі діють чинні правила гри.
Місцева ж громадськість створення ядерної зброї оцінює позитивно: опитування показують, що упродовж останніх 15 років рівень підтримки серед південнокорейських громадян сягав 60-75%.
Японія
Японія, як і Південна Корея, перебуває під ядерною парасолькою США, відповідно до двосторонніх домовленостей. Зараз японська політична еліта знову замислюється про власний ядерний потенціал. Деякі політики відкрито заявляють, що з «трьох неядерних принципів» настав час залишити два, офіційно дозволивши розміщення американських ядерних озброєнь на території Японії. При цьому держава готова до створення ядерної зброї з огляду на науково-технічний і промисловий потенціал.
У 2020 році японський уряд повідомив, що має близько 45 тонн плутонію, з нього понад 30 тонн придатні для використання в ядерних зарядах. Такий солідний запас накопичився внаслідок багаторічної переробки відходів діяльності японських АЕС. До аварії на АЕС «Фукусіма-1» у 2011 році працювало понад 50 енергетичних атомних реакторів. Основна частина цих запасів поки що зберігається не на японській території, а за кордоном, там, де їх і переробляли – переважно у Великобританії та Франції.
Гіпотетично на створення готової ядерної боєголовки для ракет Токіо знадобиться десь 2-2,5 роки. Крім того, Японія має засоби доставки – ракети, здатні транспортувати боєзаряди на великі відстані.
Серед стримувальних факторів перегляду без’ядерних принципів: сильні антиядерні настрої суспільства; негативна реакцію Китаю на можливі спроби Токіо розпочати розробку ядерної зброї – це призведе до загострення територіального конфлікту за острови Сенкаку/Дяоюйдао, що створює ризик збройного зіткнення. Японська програма спровокує інші країни регіону на створення відповідного озброєння.
Уряд Фуміо Кісіди активно просуває концепцію «глобального нуля», що підтверджує відсутність у Токіо наміру розробляти власний ядерний потенціал. У всякому разі в коротко- та середньостроковій перспективі. Водночас у зв’язку з вторгненням Росії в Україну в Японії спостерігається сплеск інтересу до концепції «ядерного шерингу» – коли США могли б поставити свої ядерні заряди на відповідні японські носії, до прикладу, літаки.
Австралія
1972 року в результаті внутрішньополітичних дебатів Австралія ухвалила рішення відмовитися від планів придбати ядерну зброю та забезпечити технологічний потенціал для її створення. Причин було дві: ризик втратити підтримку США, а також спровокувати ядерну мілітаризацію у Східній та Південно-Східній Азії. Та й не було гарантій, що обмежений ядерний арсенал виявиться достатнім засобом для стримування агресії.
Після цього Австралія підписала договір про нерозповсюдження та договір про без’ядерну зону в південній частині Тихого океану. Згідно з цим документом, Австралія відмовилася володіти ядерними вибуховими пристроями та зобов'язалася не допускати на своїй території ядерних випробувань.
Одначе після створення союзу AUKUS (Австралія, Великобританія, США) минулого року Китай і РФ почали активно критикувати Австралію, звинувачуючи в порушеннях ДНЯЗ. Австралійці та їхні партнери поставили за мету створити атомний підводний флот з неядерним озброєнням. Було наголошено, що Австралії не передадуть технології ядерної зброї та мирного атому. Проте висловлювались побоювання, що майбутні атомні підводні човни Австралії потенційно будуть оснащені ядерною зброєю США та Великобританії.
Австралія – ключовий союзник США, а Вашингтон навряд чи схвалить відновлення австралійцями ядерної програми. До того ж Канберра не має необхідних потужностей для збагачення урану.
Ядерна програма завадила б австралійцям утримати позиції регіонального лідера в Океанії – менші держави хвилює питання екології та зміни клімату, а ядерна програма заледве чи допоможе завоювати довіру сусідніх країн.
А втім, посилення загрози з боку Китаю в регіоні чи зміна світового устрою в разі ядерної атаки Росії можуть змусити австралійців знову задуматися про доцільність ядерної програми.
Бразилія та Аргентина
Під час воєнних диктаторських режимів Аргентина та Бразилія активно розробляли ядерні програми та вели неоголошену ядерну гонку в 1970-1980 роках. Але з приходом до влади цивільних адміністрацій розвиток ядерної програми згорнули. У 1991 році було підписано Гвадалахарську угоду про використання атомної енергії виключно в мирних цілях, яка передбачала створення Бразильсько-аргентинського агентства з обліку та контролю ядерних матеріалів, що дозволяє МАГАТЕ контролювати ядерні установки цих держав.
Обидві країни також приєдналися до договору Тлателолько про без’ядерну зону в регіоні Латинської Америки та Карибського басейну. Це передбачає, що всі латиноамериканські держави відмовляються від випробування, використання, виробництва або придбання будь-якої ядерної зброї. Отримання, зберігання, встановлення та розміщення також під забороною. Режим нерозповсюдження остаточно сформований і включає всі 33 країни регіону.
За нинішніх обставин, коли діє договір про нерозповсюдження, коли працюють програми скорочення наступального озброєння, коли існують ядерний клуб і глобальні правила гри, загроза придбання однією країною регіону ядерної зброї є малоймовірною. Проте якщо виникне нова, вже ядерна реальність, а автократичні настрої запанують у котрійсь із цих країн, знову виникнуть дискусії про необхідність ядерних потужностей задля власної безпеки.
Туреччина
Анкара докладає значних зусиль, щоб підвищити міжнародний престиж країни, у чому теоретично може допомогти ядерний статус. Але поки що всередині турецького істеблішменту не видно консенсусу і конструктивної дискусії про необхідність власної ядерної зброї.
Розвинена дослідницька база робить Туреччину провідною країною з ядерних технологій на Близькому Сході. Якщо не брати до уваги Ізраїль, то напрацювання порівнянного рівня є лише в Ірану.
Головна перешкода – це ДНЯЗ, а також інші угоди у цій сфері, які Туреччина підписала та виконує. Розвиток ядерної програми без перегляду договору неможливий. А перегляд або вихід з угоди принесе Туреччині колосальні проблеми. У разі невиконання ДНЯЗ Анкара неминуче зіткнеться з хвилею санкцій, масованим зовнішнім тиском і навіть ізоляцією. Адже проти країни виступлять не лише американці, а й Європа і навіть багато нинішніх «партнерів» – наприклад, Росія. Нікому з учасників ядерного клубу не потрібні нові гравці цього поля.
Водночас на авіабазі Інджирлік на південному сході Туреччини розташоване найбільше в НАТО сховище ядерної зброї, де зберігають 50 американських ядерних бомб B61. Саме через це озброєння між США та Туреччиною у 2019 році розгорівся справжній скандал – на тлі чергового загострення між країнами постало питання: а чи можливо вберегти на турецькій території ці снаряди?
Водночас президент Туреччини Реджеп Ердоган неодноразово заявляв, що вважає несправедливим те, що Анкара не має права володіти власною ядерною зброєю. Він зазначав: «Немає жодної розвиненої країни у світі, яка не мала б ядерних зарядів». Тому все ж думки про формування ядерної потуги в керівництва Туреччини є. Вірогідно, якщо Росія завдасть удару і змінить правила гри, турки цим швидко скористаються і спробують започаткувати власну ядерну програму.
Саудівська Аравія
Саудівська Аравія вважається ядерним новачком, попри те, що ядерна програма королівства сягає 1960-х років. Утім значний інтерес до ядерної енергетики Саудівська Аравія виявила лише протягом останнього десятиліття.
Наразі королівство не має достатньої інфраструктури для розвитку ядерного арсеналу. Однак припускають, що королівство робило спроби придбати ядерну зброю через взаємодію з іншими країнами – з Іраком та Пакистаном.
Саудівська Аравія є державою-учасницею ДНЯЗ і підтримує ідею створення без’ядерної зони на Близькому Сході. Проте в умовах конфронтації з Іраном, діяльність якого в атомній сфері викликає особливе занепокоєння в Саудівській Аравії, Ер-Ріяд може розпочати розробку ядерної зброї. У серпні 2020 року видання "The Wall Street Journal" заявило, що неподалік міста Аль-Ула саудити за допомогою Китаю побудували завод з виробництва жовтого кеку. Якщо ця інформація буде підтверджена, це свідчитиме про прогрес Саудівської Аравії у створенні власної програми збагачення урану, оскільки виробництво жовтого кеку є ключовим кроком у переробці урану для мирних чи воєнних цілей.
До слова, раніше принц Саудівської Аравії Мухаммед ібн Салман заявив: «Якщо Іран створить ядерну бомбу, ми вчинимо за його прикладом».
Іран
Іран уже кілька десятиліть поступово розвиває воєнну ядерну програму. У разі прецеденту – застосування ядерної зброї (чи то з боку РФ, чи то з боку КНДР) проти неядерної держави – останній шанс на досягнення ядерної угоди між Заходом та Іраном буде змарновано. Крім того, Тегеран може вийти з ДНЯЗ і тоді режим нерозповсюдження буде остаточно зруйновано. Вихід Ірану з договору підштовхне Саудівську Аравію до аналогічних дій. Усе це призведе до ядерного доміно.