Synevo подало на державу до суду. Що відбувається
Synevo — це величезна мережа, законтрактована з державою, аби безоплатно робити для нас різні аналізи. І разом з лабораторією CSD вона подала до суду й Антимонопольного комітету, бо в держави нібито непрозорі правила фінансування. Що відбувається?
Ми теж знаємо виключно по заяві. Знаю, що 7 липня буде попередній розгляд, тоді вже наші юристи більше зможуть включитися.
Ми будемо захищати нашу позицію, тому що, здається, маємо різне розуміння підходів закупівлі медичних послуг, ніж наші партнери Synevo і CSD.
Колеги виходять з своїх інтересів, а наші інтереси - забезпечити в рамках обмеженого фінансового ресурсу українців меддопомогою в рамках їхнього попиту на медичну послугу і в рамках наших пріоритетів, бо фінансовий ресурс обмежений і ми маємо ефективно використати його.
Порівняно з іншими країнами, обсяг фінансування далеко не такий привабливий, як в інших моїх колег, які закуповують медичні послуги. Тому ми йдемо шляхом пріоритетності. І чесно говоримо, які пріоритети зараз в країні:
-
серцево-судинні захворювання, здорове серце — ми наскрізно дивимося, де що можемо посилити;
-
пріоритетом є травма війни — наскрізно дивимося, де ми що можемо покрити, щоб захистити пацієнта;
-
демографічна ситуація, яка стосується дітей, теж вимагає від нас переглянути підходи.
«Вийшла щаслива, не заплатила ні гривні»
Що це означає? Я, як звичайна українка, отримала скерування від своєї сімейної лікарки на певний перелік аналізів. Вибрала сама Sinevo. Прийшла, отримала приємний досвід, за 5 хв. без черг, вийшла щаслива, не заплатила ні гривні.
Держава не може собі дозволити закуповувати в такій кількості легку лабораторну діагностику, яка не має клінічної ефективності й не відстежується.
З огляду на культуру самолікування, культуру гіпердіагностики, яка працює ще в як в сімейних, так і в лікуючих лікарів-спеціалістів, ми розуміємо, що цей сегмент безмежний в країні.
Якщо ви хочете просто прийти комфортно, піти в приватний центр і щоб держава покрила се, що ви бажаєте там, вітамін D3 аналізи, загальний аналіз крові декілька разів в місяць і загалом все, то тоді треба чесно сказати, від чого ми відмовляємося як країна: від обсягу реабілітації? від покриття витрат на хірургію? відщеплюємо від сімейних лікарів і обмежуємо доступ до сімейної медицини? Тому що ми хочемо покрити усе бажання пацієнта мати зручний, комфортний механізм отримання лабораторних послуг.
Безумовно, вони ризикнули увійти в програму медичних гарантій, розуміючи, що програма медичних гарантій навіть невелику частину їхнього обсягу послуг, які вони отримують від пацієнтів, не покриє.
Ми подивилися у 2023-му році, що в мережі залишається багато монопрофільних [медзакладів] комунального сектору: ендокринологічні диспансери, шкірвендиспансери, фізкультурні диспансери і ряд інших. Пройшло декілька років їхньої роботи в програмі медичних гарантій, а вони ніякої додаткової цілі для нас, окрім розпорошення коштів, не формують.
При цьому ці диспансери знаходяться здебільшого в обласних центрах, де ми маємо доступність до амбулаторного пакету в ряду інших надавачів.
Тоді ми вирішили використати фінансові інструменти, щоб працювати над ефективністю мережі. Що ми спробуємо мотивувати засновників об'єднувати ці центри до багатопрофільних лікарень, виставимо вимогу, що готові закуповувати дев'ятий пакет виключно в сукупності з іншими пакетами.
Півтора мільярда на вітамін D?
Тобто мова йде про те, що амбулаторний пакет – це консультації, по суті, амбулаторна допомога. Людською дуже мовою.
Synevo – це лабораторія, яка робить аналізи. Їм не потрібні сімейні лікарі, щоб підписували з вами договори, чи хірургія, яка буде оперувати після цих аналізів. Вони просто виконують послугу аналізів. Де ви не можете домовитись?
Ми не можемо домовитися в кількості послуг, яку ми готові закуповувати для пацієнта, не обмежуючи його в інших послугах.
Для нас важливо, до прикладу, щоб ми дали пацієнту, якому справді необхідно, дорогу лабораторну діагностику – це для онкопацієнтів, для орфанних. Ми готові розвивати лабораторний сегмент, готові закуповувати дорогу лабораторну діагностику, але готові перевести суму грошей, яку витрачаємо на дуже лайтові аналізи, як вітамін D3. Я називаю цей приклад, який на 1,5 млрд готова продати одна з клінік, яка подала позов.
От з цих 1,5 млрд ми готові покрити складну лабораторну діагностику для пацієнтів, які мають онкологічне захворювання. Це чесно з точки зору людей, чесно з точки зору системи і чесно з точки зору надавачів, тому що ми їм даємо можливості. Ми кажемо: "Колеги, ми не готові у вас закуповувати таку кількість вітаміну D3, але готові цей обсяг фінансування надати вам, якщо ви надасте послуги імуногістохімії, інших складних лабораторних".
З іншої сторони, колеги-приватники кажуть: "Дивіться, ви ж могли б досягнути більшої економічної ефективності, якби лабораторний сегмент акумулювати в невеликої кількості надавачів, при цьому не створюючи лабораторії в комунальному секторі".
Якщо б років п'ять назад була така їхня пропозиція до держави: нам цікава участь у держфінансуванні, тому, будь ласка, не вкладайте фінансовий ресурс у розвиток лабораторій, які роблять як складну діагностику, так і іншу. Ми готові забрати і бути надійними партнерами. Але ж цього не було сказано п'ять років.
Комунальний сектор розвивав у цей час свою лабораторну діагностику.
І коли ми купляємо комплексну послугу з амбулаторної допомоги, це означає, що коли ви приходите на консультацію до свого кардіолога, або до онколога в поліклініку, онколог або кардіолог виписує направлення і ви в цій же клініці маєте можливість зробити цю діагностику.
Так, ви можете піти і в Synevo чи CSD, але ви маєте можливість зробити і в цій клініці діагностику. Для нас цікаво розвивати саме таких надавачів, які дадуть можливість комплексно пацієнту надати амбулаторну допомогу, щоб пацієнт не був залежний від того, чи має дійти ще 20-30 км до найближчого Synevo чи CSD, а в тому, що він може прямо, коли онколог призначив, отримати цю послугу, тому що лабораторна послуга сама по собі не має окремої цінності для пацієнта.
Цінність мають результати лабораторного дослідження саме для лікаря у взаємовідносинах з пацієнтом. Тобто пацієнту необхідно буде ще повернутися до лікаря і отримати на основі цих лабораторних обстежень консультацію або направлення далі на те, що необхідно діагностувати.
Чи я правильно розумію, що є якийсь дедлайн, якщо умовне Synevo чи CSD не буде мати в штаті лікарів аби надавати цю комплексну амбулаторну допомогу, вони не зможуть мати контракт із державою і проводити ці аналізи?
Ми ще у 2025 році внесли вимогу, щоб були окремі сервіси і класи. Ми говоримо, що має бути сервіс консультацій і лабораторної діагностики. Колеги виконують вимогу.
Мені здається, хтось взяв гінеколога, хтось терапевта, і так через один клас консультацій формально виконують вимогу.Формально виконана вимога, можливо, в рамках норм договору це ОК, але, якщо бути чесним один з одним, вони точно розуміють, що загалом такий підхід точно не про зміни в системі охорони здоров'я.
Три шляхи для лабораторій
Фіналізуючи, тобто мова йде про фактично три шляхи:
-
Лабораторії не готові комплексно працювати, додаючи те, що їм не характерне, і, наприклад, взагалі виходять з програми медгарантій.
-
Вони готові, наймають фахівців, надають комплексну амбулаторну допомогу і тоді залишаються на таких умовах.
-
Вони стають підрядниками, скажімо, у великих клінічних лікарнях, і тоді, по контракту підрядника, отримують так контракт з державою.
Ми декілька років поспіль з ними обговорюємо, що шлях підрядника і виконання договірних відносин в рамках інших надавачів – хороше рішення для такого приватного сектору.
Рано чи пізно всі надавачі навіть комунальної сфери власності зрозуміють, що виконання договору з НСЗУ – їхня тема номер один для відповідальності керівників. Тому ви можете формувати зв'язки якраз такі, які б говорили, щоб субпідряд був реальним субпідрядом, а не просто галочкою для виконання умов договору.
І, зараз, коли ми розкриваємо на основі даних кожен маршрут пацієнта, бачимо, де в нас не виконується повноцінно договір з НСЗУ. Ми показували, наприклад, керівникам онкоцентрів, що гістологія – ось тут, тут немає жодних інтервенцій. Це вказує, що пацієнт зробив її десь в платному сегменті. Для нас це не ОК, бо це є частиною обсягу послуги.
Амбулаторна допомога для нас є буфер між госпітальною частиною і сімейною медициною. І для нас важливо, щоб поліклінічний прийом не замінював собою сімейних лікарів і брав на себе більше ту історію, яку можна було б покрити не госпіталізуючи пацієнта.
Чи може держава чітко сказати, що і де вона кому оплатила?
Чи може держава на восьмий рік програми медичних гарантій чітко сказати, що і де вона мені оплатила і за якими правилами? Я поясню, про що мова. Ми робили матеріал про гістологічні дослідження.
У мене був цей кейс із татом, треба було з'ясувати, чи мав лікар скерувати на це дослідження, чи не мав, якщо мав, то за якими показниками, хто це і як оплачує, щоб я могла це прояснити, ми цього не змогли зробити. Принаймні на той період, коли це в тата було. Ми тут можемо, як держава, сказати чітко? Чи це ще досі в стадії якогось виписування, пропрацьовування?
Я буду недостатньо чесна, якщо скажу, що точно можемо. Велику кількість медичних послуг ми ще описуємо. Особливо проактивно зараз це йде в онкології. Я б тут хотіла подякувати. Якщо згадати перші зустрічі з онкологами і з пацієнтськими організаціями, то їх важко було назвати конструктивними. Наразі можу сказати, що, напевно, з усіх секторів маємо тут найбільш конструктивну позицію, пункт за пунктом вдосконалюємо, виписуємо і дивимося по маршрутах, що має відбуватися насправді. Дослідження, які з'явилися в амбулаторному пакеті, які можуть виконувати референс-центри саме для онкопацієнтів – спільне напрацювання, там вже маршрут готовий, яку лабораторку, за яким направленням, якого лікаря, з якого закладу можна отримати по онкології безоплатно.
Тому, до прикладу, гістологія з'явилася окремим пунктом в амбулаторному пакеті. Тому, до прикладу, КТ-МРТ окремим пунктом з окремими тарифами.
Я знаю, що це складно, особливо коли десятиліттями маршрут вибудовувався від фінансових можливостей пацієнта і від бажання пацієнта знайти щось краще, достатньо складно переконати, що є вже діючий маршрут і ви по ньому дієте. Але ми на цьому шляху.
Тобто зараз у нас з точки зору аналізів ми рухаємося по онко, щоб це виписати, а решта? Зараз немає обмеженої кількості скерувань від одного сімейного лікаря, тобто скільки разів він може на аналіз крові скерувати, чи на умовний вітамін Д…
Навіть тут уже є правила. Минулого року ми почали і це внормовувати.
Сімейний лікар не може скеровувати на аналізи, які входить в базовий пакет первинної медичної допомоги. На загальний аналіз крові, можна було раніше, сімейний лікар виписує направлення і пацієнт йде в поліклініку і вимушений чекати. Ні, це [має бути] в рамках первинної медичної допомоги.
Одночасно з цим бачимо, що дороговартісна лабораторка: пацієнт приходив, а лікуючий лікар-онколог: “Чому це я маю вам виписувати? От ідіть до свого сімейного лікаря і нехай він направить”.
Ми вирощуємо цю культуру взаємовідносин між ланками, що за направлення відповідає той лікар, який їх виписує. Наприклад, ми сказали, що є перелік лабораторної інструментальної діагностики, яка не входять в повноваження і обсяг сімейного лікаря. Сімейний лікар не може виписати направлення на КТ, МРТ. Одночасно для амбулаторної допомоги теж є виписані правила. Вони є на сайті НСЗУ.
Ці правила стосуються оплат – що ми готові платити. Це не означає, що ми обмежуємо чи втручаємося в професійну діяльність лікаря, тому що іноді може бути так, що ми вважаємо, що не потрібно такої кількості КТ-діагностики для пацієнта, виходячи з наших даних, аналізу даних і протоколів. А лікар вважає, що потрібно, домовляється з пацієнтом, що йому необхідно зробити додаткову діагностику і тоді це може йти без направлення як платна послуга, але держава тут не прогарантує.
Чи витісняє держава приватників?
Коли ми говоримо про аналізи: в державі є кошик грошей на закуповування послуг. Коли пацієнт отримує скерування від сімейного або лікуючого лікаря, чи може бути, що він в липні прийде і йому скажуть: "Вибачте, весь кошик ми вибрали, який держава прогарантувала на аналізи, ми вам більше безоплатно не зробимо, далі тільки там за платний кошт"?
Ми розглядали стосовно нормування кількості помісячної або на надавача тої чи іншої кількості послуг за рахунок аргументів на користь того, щоб не застосовувати поки що, бо розуміємо, що можуть обмежувати пацієнта в отриманні тих чи інших послуг.
Глобальний бюджет по дев'ятому пакету дає можливість, якщо є направлення в пацієнта, отримати цю послугу у закладу, який законтрактований. І якщо заклад каже «вичерпали», а я знаю, що по скаргах пацієнта, що так робить приватний сектор лабораторної діагностики, це порушення умов договору. Це правила, вибудовані на сьогодні, при закупівлі послуг.
Ну, люди рахують гроші, їх десь можна зрозуміти…
Тоді вони мають сказати: “Нам такі правила не підходять”, і, напевно, не подавати свою пропозицію при контрактуванні з Національною службою здоров'я.
Керівники, і менеджери медзакладів, мусять рахувати гроші, бо інакше не зможуть існувати, їм треба заплатити від зарплат до розхідних матеріалів і так далі. Як тут держава працює?
Я, напевно, процитую позицію Асоціації приватних медичних закладів, яка все гучнішою стає у своїй комунікації про те, що приватний сектор витісняє держава з рівних правил гри. Місяць тому була їхня заява, боюся помилитися, що державними і комунальними медзакладами можна легше вертикально управляти, нагинати. Ви зараз дасте свою оцінку, але з точки зору звичайної людини справді так виглядає.
У комунальному і державному секторі завжди було – зверху спустили, до низу потекло. Умовно кажучи, коли приватники кажуть: "Ні, нас не влаштовують гроші, ми про це гучно говоримо", то державні / комунальні ніби не мають куди дітися, тому погоджуються навіть на ситуацію браку коштів, навіть на ту ж кількість аналізів, яка не підходить приватним закладам в межах контракту, наприклад.
Де загалом приватний сектор і його взаємодія з програмою медичних гарантій? Бо Асоціація приватних медичних закладів каже, що скорочується кількість приватників у взаємодії з державою.
Та ні, на дашборді НСЗУ можна побачити, що приватний сектор має свій розвиток в програмі медичних гарантій по кількох напрямках. Це і первинна меддопомога, де ми вже третій рік поспіль по кількості договорів бачимо, що приватний сектор переважає і зростає відсоток і обсяг фінансування, по спеціалізованій тут можна говорити більше про амбулаторний сектор: різні діагностики, онкодіагностика, гемодіаліз окремо, який теж досить цікавий для приватного сектору.
Ми останні роки спостерігаємо, що реабілітація теж достатньо популярна в приватного сектору. Маємо декількох надавачів і в секторі спеціалізованої госпітальної частини.
Підходи однакові для всіх, але ми на основі даних починаємо зважувати на доступність, якість медичних послуг і на те, що ми насправді можемо покрити загалом програмою медичних гарантій.
Чи витісняємо ми? Та ні, я б не сказала.
Наприклад, по реабілітації ми не контрактуємо тих, які не мали договору в минулий рік, чи по паліативній допомозі.
Бачимо недостатньо фахівців за окремими напрямками, щоб сформувати сильні мультидисциплінарні команди. Маємо сформувати політику так, щоб не розпорошувати ці команди на різні заклади, для нас важливо забезпечити територіальну доступність. Територіальну доступність наразі можна накласти на мережу закладів, яка затверджена МОЗ, і ми готові рухатися поетапно і забезпечити спочатку послугами стаціонарної амбулаторної реабілітації, наприклад, в кластерних-надкластерних закладах, потім йти в загальні, а потім дивитися, як ми можемо ще забезпечити цю послугу за іншими закладами. Тому тут це не про суто приватний сектор.
Що стосується “легше керувати” – я більше ніж переконана, скільки зараз спілкуюся в регіонах з засновниками медзакладів, що ми стоїмо твердо на позиції про автономність закладів охорони здоров'я; іноді наші правила складніше через політичну ситуацію і неможливість прийняття якихось складних рішень, важче пояснити комунальному сектору, і їхнім засновникам, ніж приватному сектору. З приватним сектором (вони розуміють більше, що в державі скільки-то коштів, як формується маршрут) навіть іноді легше розмовляти, ніж з комунальним сектором. Тому в НСЗУ точно немає позиції витісняти чи щось контролювати більше.
Якщо б ми закупили всю ту кількість послуг, яка з точки зору аналізу всіх даних електронної системи охорони здоров'я викликає подив…
У нас є ряд надавачів, які суттєво більшу кількість лабораторки показують на одного пацієнта, ніж в середньому по країні. Ми розуміємо, що це вже не просто про порушений маршрут пацієнта, скоріш за все, збільшують кількість послуг на одного пацієнта, дроблять.
Аналогічно консультації. У нас були кумедні історії, коли стоматолог до гінеколога давав скерування, гінеколог до стоматолога. І так рухався пацієнт.
Якщо сімейний лікар може впоратись самостійно, він працює самостійно з пацієнтом. Коли він бачить, що необхідні додаткові консультації колег, направляє. Але коли цей пацієнт заходить в поліклініку і починає просто ходити по всіх лікарях і направлення відбуваються, це вже не про маршрут пацієнта, не про клінічну логіку. Це більше про збільшення кількості послуг.
Коли ми використовуємо понижувальні коефіцієнти, які стосуються закупівлі послуг в рамках кількості послуг, ми завжди дивимося аномалію. І ті заклади, які не входять у відсоток послуг до аномальних, до них нічого не застосовується. Ми завжди залишаємо можливість індивідуальних підходу.
70 обшуків: шахрайство чи виживання лікарні?
Що відбувається зараз, коли ми говоримо про ці аномалії? Якраз час проапдейтити історію березневу, коли було 70 обшуків у певній кількості медзакладів, тоді вибухнула вся країна інформаційно.
У мене не було після цього можливості розказати позицію, я прочитала багато негативу на Національну службу здоров'я, що ми, починаючи від карального органу, що руйнується вся концепція закупівлі, що тепер це точно не та історія, яка дизайнувалася.
Якщо хтось би хотів знати, як почуваюся від цієї ситуації: людиною, яка зробила все, щоб попередити надавачів. З першого дня був пункт у договорі моніторингу, що ми платимо за реальні послуги.
Не проблема в усій системі, це проблема окремих надавачів. І коли вона виходять не з позиції договору з НСЗУ, тоді наші повноваження завершуються, починаються повноваження правоохоронних органів. Ми – як центральний орган виконавчої влади: у нас з першого дня визначено в нашому положенні, що ми взаємодіємо, як і будь-хто з моїх колег в будь-яких європейських інших країнах, взаємодіють при таких речах, які називають в світі шахрайством в системі охорони здоров'я. Немає серед тих випадків, обшуків, які тоді прозвучали, вирваних з контексту або незрозумілих надавачів, для яких це була несвідома помилка – принаймні з того, що мені відомо. Ми співпрацюємо далі з правоохоронними органами. До нас заходять запити, ми є потерпілою стороною в більшості випадків. І ця робота проводиться постійно.
Коли ми говоримо про систему і реакцію системи, де межа між шахрайством і шкодою, і – давайте я це назву намаганням лікарні вижити і забезпечити своє мінімальне фінансування? Думаю, ви теж бачите багато історій, коли кажуть: "Ми не виживемо інакше, якщо не придумаємо якісь ускладнення послуг. А в нас же люди є, а наші люди не можуть поїхати, бо немає доріг, а їм до допомоги їхати тоді умовно 40 км. Ми мусимо придумувати, щоб цей медичний заклад тут існував”.
Хороше питання, але я б спочатку пояснила цю історію по конкретних кейсах, чи це на виживання лікарні. Я лише назву декілька з тих обшуків, не називаючи надавачів.
Перше - ФОП, яка впродовж трьох років отримувала кошти за декларації неіснуючих пацієнтів. Це про виживання, про доступ пацієнтів, про що це?
Друге - про паліативну допомогу, приватний надавач. Це не про виживання клініки, а про організовану схему, де вносили послуги, які не надавали пацієнтам. Третій – історія ШВЛ, де кожному пацієнту в комунальному секторі надавач, який госпіталізовувся, вводив дорожчі інтервенції, щоб здорожчити випадок.
Тут керівник каже: "Ну я ж хотів розвитку закладу". Показувалось, скільки ремонтів, що ці гроші не виносили.
Але цей розвиток закладу з перших днів трансформації мав би взяти на себе засновник. І якщо він дбає про людей, які живуть в громаді, хоче свою сильну лікарню, то має чесно сказати, що ми готові сформувати пул грошей на розвиток з місцевого бюджету, а не підставляти весь колектив, керівника закладу, щоб утримувати цю лікарню.
І з кожного кейсу, які ми пропрацьовуємо з правоохоронними органами. Більшість з них, 90% – це організована історія про те, як отримати більше коштів. І це не завжди про зарплату або інші речі.
Ми бачимо, що окремі надавачі збільшують кількість послуг або здорожчують кількість послуг, щоб вберегти свою лікарню.
Я б діяла більш радикально. Ми, як НСЗУ, багато проводимо і комунікацій, і коли формуємо свої пропозиції до політики, необхідно вже чесно говорити, що ми не готові закуповувати в цих лікарнях і повертати в реальність надавачів, говорити про те, що там, де в нас є перетинається інтерес пацієнта стосовно доступності послуг територіальної, ми готові використати інструменти територіальної доступності.
Але там, де кількості послуг недостатньо для безпеки пацієнта, для якості надання допомоги, треба говорити правду, що тут в такій-то перспективі ці сервіси будуть недоступні і тому надавачу треба приймати рішення не про те, щоб збільшувати кількість послуг і тримати на плаву своє фінансування, а про те, як перепрофілювати ту чи іншу команду на сервіси, які будуть затребуваними в лікарні.
Мені здається, що ми дуже м'яко останніх декілька років говоримо про відповідальність засновників і органів місцевого самоврядування. Якщо у вас недостатньо фінансового ресурсу, який заробляє заклад при тій кількості послуг, але ви хочете зберегти цей сервіс, то маєте зібрати збір громади і сказати: "Дивіться, ресурсу недостатньо, але в нас є, не знаю, виробники, податки, щоб ми покрили роботу цього закладу".
Питання здоров'я стосується не тільки скорочення або не скорочення якихось медичних закладів. А якщо скорочення, то з плануванням інфраструктури навколо.
Якщо, наприклад, цей медзаклад неспроможний залишати ці послуги собі, то треба дороги, маршрутки, автобуси, мобільні бригади з цих медзакладів. Коли ми боїмося, що закриється приміщення, не говоримо: ми тут не стягнемо, але запускаємо автобус комунальний, який тричі на день буде вас возити туди, де буде там потрібна кількість послуг.
Ви коли спілкуєтеся з громадами, є розуміння, що це не тільки питання медичного бюджету, що це питання соціальних послуг, маршруток… Що це щось значно ширше, ніж просто лікар, який сидить в кабінеті?
Хороше питання, особливо зараз, коли проактивніше почали спілкуватися з громадами. У нас була нещодавно велика конференція, де я показувала в розрізі різних напрямків серцево-судинної патології, діабет, онкологія, що насправді маємо від вкладених фінансових ресурсів і де втрачаємо людину.
Ми втрачаємо людину саме через такі речі. Виявляється, що причиною може бути дорога, страх, чи що вона не може залишити в цей час дітей, бо нема дитсадочку, і поїхати, приділити собі день по лікарях, чи має маломобільну людину вдома. Ми це бачимо.
Це не про фінансування і навіть не про політику. Це про організацію процесу на місцях. Виключно. Тому що кожен такий показник має різне значення в різних громадах і в різних областях. Якщо в когось 56% жінок отримали направлення на мамографію, з них 40 з чимось пройшли. То в когось навіть 5% немає.
Я насправді в захваті від Звягельського міського голови, який сам мені перетелефонував: "Я подивився на свої показники. Попри те, що я вклав в інвестиції в добудову хірургічного відділення, попри те, що в мене є італійський мамограф, багатопрофільна лікарня і ЦПМСД (центр сімейної медицини – LB.ua), бачу, що в мене там погані показники по тому, як люди доходять до сервісів, в які я вклав стільки ресурсу.
І це була його пропозиція - приїхати і подивитися. І він каже: "Чому ви мені не кажете, що можу поставити білети проїзні, щоб коли ви даєте направлення, людина безоплатно отримала білети, приїхала з села на італійський мамограф, який закупили за кошти громади і отримала цю мамографію. Чому я не знав, що є якісь бар'єри?”. На жаль, такого комплексного бачення, не тільки медицини, а й здоров'я в громадах дуже мало.
Я маю відгуки від чотирьох голів територіальних громад на сьогодні. Попри те, що з багатьма дружу і кажу: "Вам же ж, напевно, було б цікаво подивитися, що ви могли би зробити в громаді для своїх людей".
Я не знаю, де і коли ми втратили або не вибудували оцю зацікавленість людьми, які живуть в громадах. Попри те, що людей, які мають додаткові потреби в здоров'ї, під час війни в громадах стає все більше. А зацікавленості попри інфраструктуру і сервіс… Подивіться, чого в нас в громадах вже тільки немає, якої інфраструктури? Попри сімейних лікарів, є фахівці супроводу ветеранів, соціальні фахівці, кейс-менеджери, але розуміння того, що система має приносити якийсь результат, я поки що в громадах, боюся помилитися…
Байдужість як інфекція?
В мене є гіпотеза, що це не тільки через загальну втому, вона у всіх нас є, але це іще відчуття, що з нами постійно говорять мовою батога. І я зараз не конкретно про НСЗУ, а про загальний фльор навколо. Коли з медицини говориш з людьми, в них постійно є відчуття не співдії, а вертикального нагинання.
Цитуючи Марину Стародубську, професорку, яка досліджує менталітети: люди готові щось впроваджувати і міняти, коли відчувають себе співпричетними, що вони теж формують зміни. А коли їм просто спускають згори, що тепер ви робите так, результату не буде. Згадаю скринінг 40+, який найбільш на слуху в людей.
Бачила багато відгуків, відгукнувся Наталії Ольберт-Сінько. Вона пішла в звичайний комунальний заклад на скринінг 40+, не відчула зацікавленості, що дійсно хтось хоче про неї подбати, хоче дати оцю профілактичну послугу. А в коментарях бачила, що приватний сектор – набагато проактивніша позиція, і інший був досвід в людей. Не беруся висновувати це як аналітичне дослідження, але здається, тут є значна частка правди.
Ми знаємо, що комунальним закладам спускали вказівку долучатися до скринінгу 40+, це не була прям ініціатива сімейних лікарів – дбати так про своїх пацієнтів, то й результат бачимо відповідний, де люди заохочені проводити скринінг і допомагати людям, так от як закладений сенс цієї програми, а де це формальна історія для галочки.
Ми занадто очікуємо швидкого результату і швидкої зміни поведінки і культури. І в скринінгу 40+, і в розвитку первинної меддопомоги, і в розвитку управлінських компетенцій в рамках автономних медзакладів. Є ті, для яких правила зрозумілі, вони взаємодіють із МОЗ, з НСЗУ.
Аналогічно по скринінгу: я була на цих зустрічах, там вся проактивна первинка була, яку можна в соцмережах, по різних заходах і які були на початку трансформації системи охорони здоров'я. На зустрічах з міністром, на яких я теж була присутня, на яких обговорювали обсяг допомоги, маршрут, де говорили, що можна ще врахувати, щоб скринінг запрацював.
Але це не критична маса тих людей, більша частина ще живе по тому, щоб їм написали чітко і адміністративними методами довели, що мають зробити. Просто ми чуємо голос тих, для кого це неприємливо. Ось ця байдужість до загального результату – як інфекційне захворювання. Ми її поки в тому числі в системі охорони здоров'я, в органах місцевого самоврядування, навіть в державній службі ще не викорінили, тому маємо такий результат.
Пройшло вже скільки років від початку трансформації. Я бачу, що про активної кількості людей, які проформували цю систему, не зростає. Одночасно вигорають ті, які з самого початку все підтримували, вони теж хотіли бачити швидший результат. Але країна велика, у нас сотні тисяч лікарів, медичних працівників в системі і треба, напевно, більше часу, щоб до всіх достукатися.