Сценарій перший: “Кандидатський мінімум”
Статут «кандидата» в члени ЄС — статус для держави, яка прагне стати повноцінним членом європейської спільноти, що має свої політичні та економічні переваги. Наразі, окрім України, на отримання тотожного статусу чекають Боснія і Герцеговина та Косово, а також Грузія та Молдова.
Перше, на чому нам потрібно буде фокусуватися – приведення власного законодавства у відповідність до законодавства ЄС; та не словом, а ділом довести, що верховенство права таки не просто слова. На практиці це означатиме іще й імплементацію купи реформ.
Водночас Україна отримує доступ до фінансових інструментів ЄС, які допомагають ці реформи провести. Один із них – це IPA «інструмент передвступної допомоги». Це спеціальна програма ЄС для країн-кандидатів яка має бюджет у 14.1 млрд євро, розрахований на період 2021-2027 рр. У своїй «третій» ітерації та в межах цих коштів окрема увага приділяється аграрному сектору, інвестування в який складає близько мільярда євро, а сукупно із індивідуальними внесками держав-членів ЄС ця сума подвоюється.
Кандидати також залучаються до роботи ЄС в межах “спільної політики безпеки та оборони”, але до програми “Постійного структурованого співробітництва” (PESCO), де є бюджет на реформи у секторах безпеки та оборони, кандидати не входять.
Крім того, Україна може претендувати й на отримання допомоги в межах індивідуальних програм чи проєктів економічної допомоги ЄС або ж отримати довгострокові кредити й гранти від Євросоюзу для реформування освіти, культури, охорони здоров'я та інших сфер. Це позитивно відобразиться на ВВП за паритетом купівельної спроможності, а також привабить більшу кількість прямих іноземних інвестицій.
За останні вісім років Україна отримала 17 млрд євро, які були виділені саме на здійснення структурних змін – це і судова, і адміністративна, економічна реформи. Після отримання статусу кандидата на членство в ЄС Україна може розраховувати на те, що такі надходження будуть тільки збільшуватися, особливо беручи до уваги те, що зруйновані міста та селища, інфраструктура і транспорт цього точно потребуватимуть.
Після отримання статусу кандидата Єврокомісія визначить основні пропозиції для перемовин, які також мають бути одноголосно схвалені Європейською Радою. Базисом для цього є шість головних кластерів: основоположні принципи; внутрішній ринок; конкурентоспроможність; зелений порядок денний; ресурси, сільське господарство, єдність; зовнішні зв'язки.
Основоположні принципи, які охоплюють такі питання, як правосуддя, права людини та громадські інститути, є першим розділом, який відкривається та останнім, що закривається, підкреслюючи значення, яке ЄС надає основним демократичним цінностям. Скоріш за все, Україні буде запропоновано розпочати реформи ще до того, як розпочнуться переговори про самий вступ до Євросоюзу.
Сценарій другий: «Обумовлений кандидат»
Ще у вересні 2019-го Дмитро Кулеба, у своїй попередній віце-прем'єрський каденції, зробив досить однозначну заяву, що «будь-яка ідея, яка створює альтернативу членству, має відкидатися з порога». Через рік після тієї заяви Єврокомісія запропонувала економічний та інвестиційний план для підтримки та наближення Західних Балкан до ЄС. Це подарувало новий імпульс ідеї «диференційованої інтеграції», яка надає державам-членам право маневрувати, приймаючи рішення щодо інтеграції на вибіркових засадах.
Яскравий приклад модернізованого варіанту цього механізму – нещодавня пропозиція лідерів Франції та Німеччини щодо поступової модернізації України, її інтеграції до тіла Європи без очевидної можливості вступу до Євросоюзу.
В Європі є проблемні країни та країни-території, які хочуть до ЄС, але для цього не існує навіть гіпотетичного політичного рішення – це Боснія і Герцеговина (БіГ) та Косово. Обидві держави мають статус потенційного кандидата на членство.
Цей статус дозволяє Єврокомісії визначати купу пріоритетів, які держава – заявник має виконати перед тим, як отримати статус «кандидата». Як ви розумієте, така держава, як Боснія та Герцеговина, яка має територіальні проблеми та постійно живе у політичному хаосі, майже жодному критерію досі не відповідає. І це при тому, що вона подала заявку на членство ще у лютому 2016 року.
Косово – невизнана на міжнародному рівні держава, що саме по собі блокує для неї будь-яку європейську перспективу.
Разом з цим потрібно визнати, що переважна більшість держав – кандидатів, які подавали заявки на вступ після 1993 року, коли з’явилися Копенгагенські критерії, відповідали їм меншою мірою, ніж Україна, що вже понад сім років виконує Угоду про асоціацію (імплементовано 70%). Наша держава уже близька до ЄС у низці секторів – від електроенергетики до зовнішньої політики. Жодна країна Балкан на момент отримання цього статусу не відповідала стандартам ЄС настільки, як Україна сьогодні.
Сценарій третій: «Вільне плавання»
Ще в далекому 2009 році тодішня канцлерка Німеччини Ангела Меркель заявляла, що «завдяки своєму географічному розташуванню Україна просто змушена перебувати між ЄС та Росією у всіх сенсах цього вислову». Злякавшись вщерть після російсько-грузинської війни, Німеччина почала думати про “Північний потік”, зайнялася політичною економією, та запропонувала Україні займати позаблоковий статус.
Війна усе змінила, та не усіх. Правлячі еліти деяких європейських країн, і та ж Німеччина тут не є виключенням, попри війну, прагнуть відновити з Росією стабільні бізнес-відносини. Ці «діячі – умиротворювачі» не хочуть, щоби Україна наблизилася бодай до якоїсь перспективи стати членом ЄС.
Втім, війна, може, їх і не змінила, а от їхні суспільства так. Більшість жителів великих країн – скептиків, Німеччини, Франції, Нідерландів та інших, виступають за те, щоби Україна стала частиною європейської родини. І з цим повинні рахуватися європейські можновладці.
Чи існує вірогідність того, що нині Україні скажуть «ні» та відправлять у вільне плавання? Вона є зовсім мінімальною.
***
Наразі існує висока вірогідність того, що Україна все ж отримає позитивний висновок. Однак в будь-якому разі, чим би ця історія не завершилася, Україна встоїть і стане сильнішою. Бо ми готові до змін – ми і є та сама нова Європа.
