Україна: принципова підтримка
Можна не сумніватися в тому, що Австралія підтримуватиме Україну у війні, що її розв’язала Росія, як це вона робить зі самого початку.
Австралія, окрім гуманітарної допомоги, вже надала Україні шість легких буксированих гаубиць M777 і боєприпаси для гаубиць калібру 155 мм, а також 40 захищених мобільних транспортних засобів Bushmaster, 14 гусеничних бронетранспортерів М113 та військове спорядження. Загальний внесок Австралії вже становить понад $170 млн.
Окрім того, Австралія заборонила продаж глинозему та алюмінієвої руди до Росії, які потрібні для створення боєприпасів – РФ 20% цієї продукції отримує з австралійської території. Канберра, за словами українського посла в Австралії Василя Мирошниченка, підвищила тарифи на імпорт з Білорусі та Росії на 35%, що робить продукцію з цих країн неконкурентоспроможною на австралійському ринку. Також влада країни підтримала повне ембарго на імпорт нафти, газу та вугілля.
Росія: руйнівник демократії
РФ ніколи не займала позицію важливого партнера для Австралії. Відносини між РФ та Австралією завжди були стабільними – як це характерно для держав, розташованих одна від одної на далекій відстані, – вони геополітично не конкурували.
Відносини дещо погіршилися після російсько-грузинської війни. Тоді Австралія подивилася на Росію як на загрозу власним національним інтересам. Не отримавши широкої міжнародної підтримки, РФ спробувала в обмін на фінансову допомогу домогтися визнання Абхазії та Південної Осетії невеликими державами, які не мають особливої ваги в міжнародних відносинах. Успіху вдалося досягти в близьких до Австралії Науру, Вануату та Тувалу, що очікувано викликало негативну реакцію Канберри.
Після анексії Криму австралійський уряд рішуче засудив дії РФ і запровадив санкції проти низки російських банків і нафтогазових компаній. Кульмінацією процесу погіршення двосторонніх відносин стала катастрофа МН-17, у результаті якої загинуло 38 австралійських громадян. Трагедія 17 липня 2014 року призвела до поглиблення антиросійських настроїв серед усіх основних політичних сил країни – як серед лібералів, так і серед лейбористів – та серед австралійської громадськості.
Новий прем’єр-міністр Австралії критикує РФ за широкомасштабне вторгнення в Україну та розглядає Росію як авторитарну державу, яка порушила чинний світопорядок, заснований на правилах. На початку квітня Альбанезе жорстко засудив воєнні злочини РФ у Бучі, закликавши уряд видворити російських дипломатів, діючи синхронно з європейськими партнерами. З огляду на ідеологічні переконання Альбанезе як поборника демократичних, республіканських цінностей, Австралія і надалі допомагатиме Україні в її боротьбі з Росією.
США: відданість союзу
Загалом, погляди на зовнішню політику як лібералів, так і лейбористів схожі. Першочергово обидві партії дотримуються думки про те, що союз зі США є наріжним каменем австралійської безпекової системи.
Два роки тому Австралія оновила оборонну стратегію, згідно з якою «гарантії безпеки, обмін розвідданими та технологічна промислова співпраця, що здійснюється Австралією та США, мають і матимуть вирішальне значення для австралійської національної безпеки», що підкреслює прихильність Канберри до альянсу з Вашингтоном.
Американо-австралійські відносини мають міцний договірно-правовий фундамент і співпрацюють у рамках кількох багатосторонніх форматах, наприклад, АНЗЮС (США, Австралія, Нова Зеландія), в рамках якого проводяться консультації щодо загроз у Тихому океані та протистояння таким загрозам. Окрім того, також AUKUS (Австралія, Велика Британія, США), створення якого Ентоні Альбанезе підтримав. Новий прем’єр також оголосив про готовність відвідати саміт QUAD (США, Індія, Японія, Австралія) 24 травня в Токіо, що підтверджує підтримку нового уряду союзницьких відносин.
Австралія та США є важливими стратегічними партнерами в Індо-Тихоокеанському регіоні й у контексті стримування зростання впливу Китаю.
Китай: суперництво за регіональне лідерство
І ліберали, і лейбористи розглядають Китай як загрозу. Водночас є відмінності в цій позиції.
Попри те, що Австралія є військово-політичним союзником Сполучених Штатів, донедавна австралійсько-китайські відносини розвивалися позитивно. Торгівля процвітала, Китай став найважливішим напрямом експорту австралійської продукції. Пізніше сторони домовилися про створення зони вільної торгівлі. Тим часом зміцнення зв’язків з КНР з кожним роком дедалі більше позначалося на зовнішній політиці Австралії, якій складно було балансувати між Китаєм і США.
Відносини зіпсувалися після того, як Австралія закликала дослідити походження коронавірусу та заборонила компанії Huawei будувати мережу 5G на австралійській території. Пекін у відповідь запровадив торговельні обмеження: призупинив постачання австралійської яловичини та ячменю, підняв мита на злакові до 80%, затримував постачання, потім підвищив мита на австралійські вина до 212%.
Риторика лейбористів щодо Китаю зазвичай більш стримана. Пенні Вонг, нова міністерка закордонних справ, заявляла про те, що ставлення до Пекіна буде зваженим, і не виключила можливої відлиги в австралійсько-китайських відносинах. Власне, це другий потенційний тренд майбутньої зовнішньої політики Канберри – коригування риторики щодо Пекіна.
Лейбористи, на відміну від лібералів, розглядають Китай не як військову, а як політичну загрозу австралійському регіональному лідерству.
Австралія стурбована зростанням впливу Китаю в зоні свого природного впливу – в південній частині Тихого океану. Прикладом цього є переговори КНР з Фіджі, Вануату і Папуа-Новою Гвінеєю щодо розміщення своїх військових баз на території цих країн. Фіджі, Вануату і Папуа-Нова Гвінея – найближчі до східних берегів П’ятого континенту великі незалежні держави, які мають першорядну стратегічну і геополітичну значущість для оборонної політики Канберри. Відтак ці бази були б китайськими форпостами неподалік австралійських берегів.
Підписання оборонного пакту між КНР і Соломоновими островами викликало паніку в австралійського уряду та критику з боку опозиції. Альбанезе назвав це найбільшим зовнішньополітичним провалом в австралійській історії. Окрім того, Китай активно використовує економічні інструменти поширення свого впливу – за останні 10 років він інвестував до країн Океанії близько $1,7 млрд, ставши третім донором після Австралії та Нової Зеландії. В обмін на інвестиції Китай отримує бонус у вигляді голосів в ООН.
Для острівних держав, до речі, важливими є екологічні питання порядку денного. У цій частині світу розташоване «тихоокеанське вулканічне вогняне кільце», внаслідок чого різні природні катаклізми, на кшталт землетрусів, цунамі – явища звичайні. Відповідно, питання зміни клімату та ліквідація наслідків природних катастроф – питання номер один для країн південної частини Тихого океану, що потребує фінансових інвестицій, які щедро пропонує Пекін. Це також приносить бали у грі проти Тайваню, який активно спонсорує острівні держави в обмін на дипломатичне визнання. КНР, надаючи фінансову допомогу, блокує дипломатичні відносини держав регіону з Тайбеєм і до того ж не вимагає звітності про витрачання наданих коштів. Тож основна мета Китаю – не військова присутність і домінування в Океанії, а політичний вплив.
Впливовість Австралії в Океанії останніми роками серйозно знизилася. Регіональні держави все менше довіряють Канберрі, розглядаючи її як «заступника шерифа» (США) у регіоні та як залежну від США державу. Тісна співпраця з Вашингтоном поступово знижувала всі ці роки авторитет Австралії як лідера.
Саме це буде основною зміною в зовнішній політиці Австралії за лейбористів – посилення регіонального впливу, інтенсифікація взаємодії в острівними державами Тихого океану та закріплення за Австралією статусу middle power.
Нова міцніша Австралія
КНР, яка сприймалась лібералами як військова загроза, спонукала Канберру нарощувати оборонний потенціал, щороку збільшуючи витрати на оборону.
Скотт Моррісон стверджував, що Австралія має бути краще підготовлена до «конфлікту високої інтенсивності» (фактично – війни). За даними SIPRI, у 2016-2020 роках Австралія перебувала в п’ятірці найбільших світових імпортерів озброєння. Ліберали планували збільшити оборонний бюджет до 2% ВВП. Витрати на оборону стабільно ростуть: на 2020-2021 рр. було виділено ~ $30 млрд; на 2021-2022 рр. ~ $ 31,4 млрд; на 2022-2023 рр. ~ $34,2 млрд.
Альбанезе заявив, що зміцнення оборонного потенціалу та спроможностей австралійських збройних сил буде одним із топпріоритетів його уряду. Окрім того, планується створити агенцію, відповідальну за розробку нових військових технологій задля подальшого розвитку вітчизняного ВПК.
У рамках AUKUS Австралія отримає від союзників технології для будівництва атомних підводних човнів і стане сьомою країною у світі, у якої з’явиться такий флот. Однак, як і раніше, Австралія не розроблятиме ядерної зброї, відповідно до Договору про її нерозповсюдження.
П’ятий континент перебуває у процесі наймасштабнішого переозброєння, розвитку та зміцнення військово-промислового потенціалу. З одного боку, цей процес потрібен з огляду на поступове зниження впливу США в Індо-Тихоокеанському регіоні та подальше зростання КНР. З іншого ж, зміцнення обороноздатності позитивно впливатиме на імідж Австралії як регіонального лідера, який відповідає за безпеку в зоні свого впливу.
***
Таким чином, суттєвих змін в австралійській зовнішній політиці очікувати не варто. Основні принципи залишаться незмінними: підтримка союзу зі США та стримування впливу КНР. Водночас зовнішньополітична активність Канберри стане інтенсивнішою, що позначиться на активізації роботи на субрегіональному напрямку в Південній частині Тихого океану, де Австралія намагатиметься утвердитися як лідер. Щодо глобального порядку денного, зокрема, російсько-української війни, новий уряд синхронізуватиме свої дії із союзниками в Європі та Індо-Тихоокеанському регіоні.
