Держава має наздоганяти бізнес. Не бездумно й декларативно очолювати процес чи приписувати собі чужі досягнення, а вчитись на успішних кейсах і допомагати створювати нові. Бути в авангарді та прокладати нові маршрути для українських бізнесменів. Йти разом і сприяти. Демонструвати потенціал тим, хто ще його для себе не відкрив. Проста прикладна хімія сучасного міжнародного бізнесу виглядає наступним чином: G2G (Government to Government) стає каталізатором B2B (Business to Business).
По суті Україна зараз навіть не робить вибір щодо активізації азійської політики. Бо немає тут жодного вибору. Є глобальний запит, відповідь на який вже давно мала бути дана.
Після кризи 2008 року Азія впевнено повернула своє місце за столом світових переговорів та ухвалення глобальних рішень. Зіткнення цивілізацій відбулося. На уламках землетрусу складається новий унікальний пазл.
Першим неамериканським фільмом, який взяв головного, до цього виключно американського Оскара, стала південнокорейська стрічка «Паразити». Мільйони людей в Старому світі не сплять ночами, щоб провести телефонні розмови з бізнес-партнерами з Азії. На йогу, здається, записуються більше людей, ніж на марафони містами.
Поки ми спали, світ отримав новий орієнтир. Орієнтальний.
І пандемія тільки пришвидшує зростання ролі Азії у світовій політиці, економіці та технологічній конкуренції.
Для нас простих рішень тут бути не може. Я особисто не дуже вірю в множення робочих груп та комісій. Але вірю, що наша зазвичай неповоротка бюрократична машина має зібрати всі сили і перевершити себе. Україна повинна розробити державну довготермінову стратегію взаємодії з Азією. Ми маємо бути готові до системного і комплексного руху з урахуванням усієї неоднорідності та багатовимірності азійського регіону. Десь – довгим поважним діалогом, десь – мистецтвом дипломатичної війни у стилі Сунь-Цзи.
Навіть в умовах відсутності чіткої стратегії Китай як окрема держава минулого року став нашим найбільшим торговельним партнером. Однією з найвизначніших «тусовок» та нетворкінгів 2019 року в міжнародних відносинах стала інтронізація імператора Нарухіто в Японії. А Індія вже давно не світовий колл-центр і не Боллівуд, а áктор світового масштабу і країна, з якою ми, наприклад, тісно співпрацюємо в фармацевтичній галузі.
Додайте сюди несправедливо забуті нами держави, які ми вважали чи то нецікавими, чи то неважливими. А вони зростали, попри на наш скепсис. Наведу лише для прикладу Монголію, М`янму, Лаос, Камбоджу та Бруней. Насправді їх значно більше. Але будемо оптимістами та розглядатимемо їх як країни високого потенціалу. Який ми маємо реалізувати.
Західно-східна вулиця
Існує такий вислів, що ХХ сторіччя було сторіччям Європи, а ХХІ стане сторіччям Азії. Для нас, звичайно, це в жодному разі не означає ніяку зміну вектору. Досить вже, зрештою, Україні смикатися на мапі світу. Наш Рубікон давно позаду. Україна твердо стоїть на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції. Наповнення цього процесу – наш ключовий пріоритет. Був, є і буде. Карти в руках. Козир – Угода про асоціацію. Правила – європейські та натівські стандарти.
Але ж поганий той гравець, який сідає грати без джокера. Наш джокер, наше унікальне доповнення нашої європейської стратегії – це відносини з Азією. В певному сенсі ми всі тепер «Один пояс, один шлях» на одному глобалізованому материку Євразія.
Трикутник «США – Росія – Євросоюз», яким ми блукали понад 20 років, на жаль, виявився для нас бермудським. Лиш варто нам було нарешті визначитись у 2014-му з кутом тяжіння, як виявилось, що вибратися з нього не те що непросто, а узагалі на грані можливого.
Світ ХХІ століття постійно ускладнюється та стає більш мобільним. Глобальна архітектура сучасності уникає простих геометричних фігур. Тим паче, їх уникатиме той довгобуд, який розпочнеться після пандемії, в зведенні якого азійські будівельники будуть на передових позиціях. Щоб стати співтворцями майбутнього, ми маємо вже зараз думати об`ємно. Від двовимірного трикутника, в якому «Ліворуч підеш – …, а праворуч Росія нападе», ми маємо рухатись до складної 3D системи, яка стане неможливою без нас.
А тепер добра новина.
Одним із наслідків технологічної революції та пандемії є трансформація ланцюгів виробництва і постачання товарів. Роботизація, 3D-принтинг та страхування ризиків штовхатимуть виробництво дедалі ближче до ринків збуту та високотехнологічної робочої сили.
Це наш шанс, який дається раз на століття. Україна повинна скористатися цією тенденцією як можливістю. Ряд переваг вже на нашому боці: географічне розташування, високоосвічена робоча сила, поглиблена та всеосяжна зона вільної торгівлі з ЄС. Налагодження виробництва високотехнологічних товарів в Україні та їх експорт на найбільший ринок світу (ЄС) – це мегапроєкт нашої держави на найближчі роки.
Україна має бути не просто сусідом ЄС із сильною аграрною, ІТ та металургійною складовою, а стати високотехнологічним хабом для налагодження спільного виробництва і спрощеного транзиту товарів. Головне – правильно скористатися своїми можливостями.
Зав`язати на собі економічні відносини Заходу та Азії – наша стратегія. Західно-східна вулиця має бути прокладена в Україні.
Азійська стратегія покроково
Українська дипломатія вже почала реалізовувати цю ідею.
Крок 1. Очевидний. Проводимо комплексний аудит наших стосунків з країнами Азії та регіональними структурами. Ідентифікуємо проблеми і розгрібаємо накопичені завали. Паралельно шукаємо нові можливості та розробляємо ініціативи та спільні проєкти.
Крок 2. Аналітичний. Визначаємо пріоритетні напрямки та оптимальні підходи. Враховуємо суспільний устрій, ідеологію, релігію, політичні позиції, рівень економічного розвитку державами.
Крок 3. Інтенсивний. Розвиваємо особисті контакти на різних рівнях, обмінюємося експертним досвідом. Демонструємо готовність до постійного пошуку додаткових точок дотику. Активно використовуємо можливості транснаціональних ініціатив, які пропонуються ключовими азійськими державами. Беремо участь у форумах, самітах та ключових регіональних заходах.
Крок 1-3. Комунікаційний та іміджевий. Використовуємо інструмент публічної дипломатії. Ми не просто «пункт прийому азійських товарів», ми – партнер. Проактивно комунікуємо свої сильні сторони. Збільшуємо уявлення середньостатистичних в`єтнамців чи сінгапурців про Україну. Часто починаємо з фактологічного нуля: «Існує така держава…». Але нам не звикати.
До речі. На понятійному рівні «Один пояс, один шлях» – це дорога з двостороннім рухом. Ми й самі на побутовому рівні маємо почати сприймати Азію як свого партнера. Від «відпустка в Таїланді» та всіх видів драконів з суші-барів перейти до іншого підходу. Заглибитись та відкритись. Я не кажу про східні практики в кабінетах чиновників, але кажу про зміну ставлення. Читати не лише фахову літературу, але й художню, філософську.
Нам критично важливо бути не лише черговим сучасним бізнесменом зі Східної Європи чи успішним айтішником, з яким можна вибудувати красивий аутсорс, але надійним партнером в усіх сферах. Наша сьогоднішня солідарність під час пандемії – це вже фундамент завтрашнього дня.Колись перехід від формули «Україна - не Росія» до формули «Україна – це Європа» відійняв у нас непробачно багато часу і ресурсів. Затягувати з формулою «Україна – це Європа. Розширення: Азія» ми не маємо права.