Як минула ніч у Києві для вас? Чи вдалося хоч трішки поспати?
Як і для кожного киянина, кожного українця, ніч була жахливою, але ми звикли.
У Міжнародній федерації боротьби триває історія з поверненням росіян до змагань. Ви змушені спочатку рятувати свою сім’ю від російських ракет, а потім – виходити проти росіян на килим. Що думаєте з цього приводу?
Мені дуже неприємно бачити, що у греко-римській боротьбі у росіян є допуск до змагань міжнародного рівня. Водночас їх не було на Олімпійських іграх-2024 у Парижі, тому сподіваюся, що те ж саме буде і на наступній Олімпіаді. Ситуація з допуском росіян до змагань – це дуже погана історія. Ставлення до них максимально негативне. У мене вже були сутички з представниками країн-агресорів Білорусі й Росії… У нашій команді чітко визначили, що ми не тиснемо їм руки, жодної комунікації взагалі. Чому вони є? Як ми знаємо, одним з членів Міжнародної федерації боротьби є представник Росії Міхаіл Маміашвілі. Він давно очолює федерацію в Росії і має великий вплив.
Як росіянам вдалося захопити владу у Міжнародній федерації боротьби? Справа у грошах, чи зв’язках?
Я вважаю, що це все в сукупності: і гроші, і зв’язки. Цей вид спорту у країні-агресорці розвинутий, тому у них є ці можливості.
Які емоції ви відчуваєте, коли доводиться виходити на килим проти представника Росії й Білорусі?
Це мене заряджає, адже я розумію, що за мною ціла нація. Мої друзі, які спостерігають за сутичкою фактично з окопів… Тому у мене шалена мотивація доводити, що Україна є кращою, що вона загалом була, є і буде. Кожна така сутичка є вкрай принциповою для мене. Важко, але я знаходжу ключ, щоб перемагати їх.
На вашу думку, що повинна робити Україна, українські спортсмени, щоб не допустити росіян і білорусів до Олімпійських ігор?
Я вважаю, що потрібно більше розповідати, більше показувати все те, що відбувається у нас через Росію. Я вважаю, що бойкот – це не завжди добре, адже таким чином ми дозволимо виступати їм на змаганнях. Ми маємо не те що говорити, а кричати про те, що робить Росія. У нас дуже багато закордонних друзів, які не бачать всього. Упродовж кожного збору ми розповідаємо їм, ким насправді є Росія.
Чи говорили ви з колегами про війну, про російські злочини? Яка була їхня реакція на ваші слова?
Ми часто проводимо збори в Хорватії. Туди фактично з усього світу приїжджають спортсмени. Кожного разу, коли є можливість, я їм розповідаю про все, показую. Я запрошую своїх друзів в Україну, приїхати й на власні очі побачити, що відбувається. Роблю все, щоб весь світ знав, що робить країна-агресорка Росія.
Ви сказали, що вас підтримують хлопці з окопів. Знаю, що ви товаришуєте з бійцями з «Вовків Да Вінчі». Як розпочалися ваші теплі відносини і наскільки вони є важливими для вас?
Це дуже потужні хлопці з легендарного підрозділу «Вовки Да Вінчі», це мої друзі з «Гонору»: Сергій «Філя» Філімонов, Ігор Маляр. Вони теж є представниками греко-римської боротьби. У нас склалися гарні відносини. Кожен раз, коли бачу їх, то дякую, адже фактично завдяки їм маю змогу виїжджати за кордон і представляти Україну на міжнародній арені.
Чи тренувалися з ними, показували їм рівень срібного призера Олімпійських ігор?
Ми домовилися, що обов'язково зустрінемося на килимі, потренуємося, коли у них буде вільний час. Зі свого боку намагаюся долучатися до зборів, допомагати. До прикладу, нещодавно розігрували трико, в якому я виступав на Олімпійських іграх. Усі розіграші, донати спрямовані на допомогу їхньому підрозділу. З великою повагою і вдячністю ставлюся до них.
Не шкода було віддавати трико?
Це те трико, в якому я пройшов два олімпійських цикли. Однак думаю, що воно принесе більше користі так, ніж якби воно просто стояло у мене вдома. Як буде можливість, зроблю ще не один такий крок.
На противагу вам в Україні є спортсмени, які не висловлюють свою позицію, якщо не сказати більше. Мова про Василя Ломаченка. Що про нього думають військові, думаю, всі розуміють. Чи подали б ви йому руку при зустрічі?
За своїх друзів я говорити не можу, адже це у них потрібно запитувати. Знаю багатьох наших військових, які негативно ставляться до нього і його дій. Поділяю їхню думку. У такий важкий час кожен українець повинен робити все заради нашої спільної перемоги.
Яка роль українських спортсменів під час війни?
У мене є змога представити нашу державу на міжнародній арені, перемогти, щоб лунав наш гімн, щоб здіймався наш прапор. Вважаю, що кожен спортсмен збірної повинен їхати й прославляти країну.
Ви – українець азербайджанського походження. На вашу думку, чи достатньо Азербайджан підтримує Україну у війні проти Росії?
Думаю, що так. Бачу, що є школи в Бучі й Ірпені, за відновленням яких стоїть Азербайджан, азербайджанська діаспора. Навіть вулиці названі представниками нашої діаспори. Знаю також, що кожен азербайджанець, з яким я спілкуюся, одноголосно підтримує Україну.
В одному зі своїх інтерв’ю ви говорили, що ваш батько давно розумів, хто така Росія. Чому вона постійно зазіхає на ваші рідні держави?
У нас навіть удома часто звучить вислів «Там, де ми є, там війна». Мій батько бачив війну в Азербайджані… Де є Росія, там війна, сльози матерів, кров… Моє ставлення до Росії на все життя залишиться негативним. Російські танки в Баку – це все теж було…
Що для вас Україна?
Знаєте, у мене було багато пропозицій змінити громадянство і виступати на іншу країну на кращих умовах. Але в Україні я відчуваю любов і підтримку, які нічим не замінити. У цій країні я виріс… Швидше за все, Україна – це любов, тому я нізащо не проміняю її.
Про які фінансові умови йшла мова?
Вдвічі більше, ніж в Україні. Для мене фінансові питання – це не головне, адже є речі важливіші.
Ви створили фонд підтримки дітей. Можете, будь ласка, розповісти про це детальніше?
Ми вирішили відкрити благодійний фонд, щоб реалізовувати проєкти для української молоді, для наших дітей. Робота фонду буде спрямована на популяризацію нашого спорту і допомозі людям, для яких це важливо.
Чи встигли відновитися після Олімпіади у Парижі? Ви розраховували на інший результат?
Звісно. У Токіо-2021 я був задоволений срібною медаллю, а у Парижі-2024 – розчарованим. Я хотів більшого… У мене залишилася мрія і мотивація кожного дня працювати на килимі. Я працюю, у вересні представлю Україну на чемпіонаті світу в Хорватії.
Скільки часу на день ви приділяєте тренуванням?
Дуже багато. Коли на зборах, то фактично цілодобово. Єдиний день, коли можу дозволити собі відпочити, – це субота. У звичайному режимі тренуюся з 11-ї до 15-16 години.
Звідки черпаєте мотивацію?
Є мрія, яку я хочу здійснити. Швидше за все тієї б мотивацію не було, якби я виграв золоту медаль Олімпійських ігор. Поки не виконаю її, працюватиму.
Парвізе, як можна боротися, коли ви фактично не бачите на одне око? Ваша травма, яку ви зазнали у півфінальній сутичці на Іграх у Парижі, виглядала жахливо.
Я настільки звик, що, думаю, зможу боротися навіть із зав’язаними очима. Протягом 20 років займаюся цією справою. Око було фактично зруйнованим… Я найбільше хвилювався, що мене не допустять до фінальної сутички. Боротьба – це жорсткий вид спорту. Боровся і робив усе, що було в моїх силах.
Ваша мета – виграти Олімпіаду-2028. Що потрібно змінити, щоб покращити результат?
Я вже знаю, яким є цей шлях. У мене дуже класний тренер – Шацьких Володимир Володимирович. Потрібно прислуховуватися до нього і робити те, що він каже. Зазвичай я так і роблю.
Зазвичай Олімпіаду виграють люди, які підходять до справи прагматично. Ваші виступи – це буря. Чи реально з таким стилем досягнути мети?
Мені складно, адже у моєму доробку немає великої кількості прийомів. У мене є головне – воля до перемоги й бажання йти до кінця. Я був за крок до олімпійського «золота». Подобається боротися до останнього.
Ваша дружина Олена – це теж борчиня. Ви казали, що говорите з нею про боротьбу ледь не 24/7. Яка її роль у ваших результатах?
Думаю, що на 70 відсотків мої результати – це заслуга дружини. Вона займається моєю дієтою. Вона була зі мною на Олімпіаді, коли сину було 2 місяці. Вона мене розуміє, адже вона теж проходила цей шлях. Дякую, Олено!
Як там ваш синочок Алі? Здалося, що після Олімпіади у Парижі він став не менш популярним, ніж ви.
Нещодавно я був на чемпіонаті Європи, він теж був зі мною. Бачу, що уваги до нього явно більше (сміється). Кожен підходить і хоче познайомитися з ним.
Не сумно, що маленький Алі став популярним швидше за вас?
Я працюю для своєї країни та своєї сім’ї.
Чому ви настільки імпульсивно боретеся? У чому причина?
Мене ніхто не вчив цьому. Це моя внутрішня енергія. Люблю ставити на карту все і боротися з тими, хто робить так само. У мене є тренер, який завжди каже боротися до кінця.
Після здобуття срібної медалі Олімпіади ви стали медійним. Чи не заважає увага збоку вболівальників?
Мені насправді дуже приємно, коли люди підходять. Був з мамою в місті, і незнайомі люди підходили, дякували за сина. Любов від народу – це дуже приємно.
Що важливіше: виграти золоту медаль Олімпіади, чи здобути любов уболівальників.
Важке питання. Люблю уболівальників, але оберу свою мрію.
Які плани після здійснення мрії?
Займатимуся своїм фондом, допомагатиму людям. Хочу передати свої знання і вміння молоді, популяризувати свій вид спорту.
У вас прекрасна українська мова. Здається, що раніше ви гірше говорили. У чому секрет?
Я вважаю, що кожен, хто живе в Україні в такий важкий час, повинен розмовляти українською мовою. Самому дуже приємно, що можу вільно говорити українською мовою. Працюємо не тільки на килимі.
Хто не згоден з цим, вийде на килим проти Парвіза Насібова довести свою думку. У вас є можливість звернутися до вболівальників, до українців, до українських воїнів, які захищають нас.
По-перше, хочу подякувати всім нашим воїнам, усім захисникам і захисницям за все, що вони роблять для нас, за те, що захищають. Завдяки вам у нас є змога прославляти нашу країну. Хочу звернутися і до спортсменів. Кожен з нас повинен їхати на змагання та робити все, щоб люди якомога більше знали про нашу країну! Українці – це дуже сильна нація, тому перемога буде за нами.
Слава Україні!
Героям слава!