З Михайлом Романчуком ми зустрілись в останній день Чемпіонату України з плавання, що проходив у Броварах. Він прогнозовано переміг. Романчук — один з чотирьох українських плавців, які виконали нормативи для участі в Олімпіаді-2024. Крім Михайла, це вдалося Олександрові Желтякову, Денисові Кесілю та Владиславу Бухову.
Саме володар «бронзи» й «срібла» Олімпійських ігор у Токіо буде одним з лідерів національної збірної в Парижі. Він найстарший і найдосвідченіший серед вітчизняних плавців, які завоювали олімпійську ліцензію.
У розмові з LB.ua Михайло Романчук розповів, як готуються до Олімпіади в Парижі, про нейтральних атлетів з Росії та Білорусі, провальну першість світу і стосунки з Мариною Бех-Романчук.
Завершився Чемпіонат України з плавання. Ці змагання для вас підготовка до Олімпіади в Парижі?
Так, це етап підготовки до Олімпійських ігор. Якщо я не виграю Чемпіонату України на своїх дистанціях, то мені нічого робити на Олімпійських іграх. Свої тренувально-змагальні задачі я виконую, тому рухаємося далі.
Складне питання, тому що зараз через війну дуже багато молодих, талановитих спортсменів виїхали за кордон, вони тренуються там. На жаль, не всі можуть повернутися в Україну та виступати, показувати хороші результати саме на Чемпіонаті України. Такі реалії сучасного спорту. Мені здається, така проблема не тільки в плаванні, але наша федерація намагається викрутитися із цього всього. Хоч які проблеми є, але основний склад представить Україну на Олімпійських іграх і Чемпіонаті Європи. Постараємося зробити це якомога краще.
Ви готуєтеся до всіх змагань, зокрема до Олімпіади-2024, в Україні. Наскільки якісна підготовка в умовах війни?
Я повернувся в Україну, щоб показати приклад нашій молоді. Так би мовити, намагаюся закликати їх теж повернутися, адже саме нам відбудовувати цю країну. Після того як я оголосив, що повертаюся в Україну, мені написало дуже багато молодих спортсменів. Вони казали, що дуже сумують, хочуть повернутися сюди, але в кожного свої причини, чому вони не можуть зробити це. У когось, до прикладу, там уже школа, навчання.
Після Чемпіонату України ви повертаєтесь у Хмельницький. Основна підготовка буде там чи будуть закордонні збори?
Після Чемпіонату України буквально декілька днів відпочинку. Усі роз'їжджаються хто куди, а потім знову повертаємося до Броварів. Тут десятиденний збір. Потім вирушимо на тренувальний збір до Франції. Він буде високогірним, щоб збадьорити організм. Потім Чемпіонат Європи в Сербії. Лише після цього поїдемо на ще один закордонний підсумковий збір перед Олімпійськими іграми.
Чемпіонат світу був важливим змаганням, але все-таки це етап підготовки до Олімпійських ігор. Тому не скажу, що дуже засмучений або задоволений результатом. Я поставився до нього як до прохідного етапу перед Олімпійськими іграми. Чемпіонат Європи, до речі, теж буде ще одним етапом підготовки. На Олімпійських іграх уже постараємося показати свій рівень і зробити щось дійсно особливе.
Олімпіада в Парижі стане другою для вас. Якими були емоції від виступу в Токіо три роки тому?
Насправді це була суміш емоцій. З одного боку, коли приплив, то дуже засмутився, тому що «бронза» — це не та медаль, за якою я їхав. Ставив перед собою зовсім інші цілі. Потім ці емоції змінилися на позитивні, коли я ступив на п'єдестал. Медалі Олімпійських ігор мають свою вагу. І «бронза», і «срібло» сильно вплинули на мій емоційний стан.
Те, що вони зробили фінали змагань зранку, а не ввечері, як зазвичай. Це вплинуло. Я впевнений, якби фінали були ввечері, я мав би два «золота» Олімпіади. Після бою кулаками не махають. Це було три роки тому.
Що допомогло здобути дві медалі Олімпійських ігор?
Робота, віра і характер — саме в такій послідовності.
Наскільки ви змінилися з того часу?
Зараз я більш спокійний, більш врівноважений.
Які ваші очікування від Олімпіади в Парижі?
Хочу отримати насолоду. Першочергово насолодитися атмосферою змагань. Олімпіада — це про мир, тому дуже хочеться, щоб на той момент ми здобули перемогу, на яку всі сильно чекаємо. Зараз плавання для мене — один із засобів доносити всьому світу, що відбувається в нашій країні. Моя першочергова місія — розповідати іноземним ЗМІ, що в нашій країні триває війна, що гинуть наші люди, зокрема спортсмени, відбувається руйнація інфраструктури.
На Олімпіаду допустили спортсменів з Росії та Білорусі, які виступатимуть у статусі нейтральних. Чи вважаєте, що вони повністю відмовляться від змагань і не поїдуть у Париж?
Я знаю, що президент World Athletics повністю заборонив виступати росіянам і білорусам на будь-яких змаганнях, поки в Україні війна. Плавцям дозволили виступати в нейтральному статусі, але практично всі вони заявили, що не змагатимуться в нейтральному статусі.
Усе може змінитися в будь-який момент. Змагання відбудуться на Сені. З одного боку, дуже хочеться виступити. Я думаю, що буде шанс гарно пропливти. З іншого боку, хвилююся за своє здоров’я. Минулого року в нас мав бути етап Кубка світу на Сені, але за три дні до старту пройшли сильні дощі. Усе, що вони чистили, повернулося. Як наслідок, рівень бактерій перевищував норму в декілька тисяч разів. Тому хочеться, але хвилююся за здоров’я.
На Олімпіаду також поїде ваша дружина, легкоатлетка Марина Бех-Романчук. Наскільки важлива її присутність на змаганнях?
Марина — частинка мене, яка завжди підтримує. Я думаю, що без неї, можливо, й не було б таких високих досягнень. Так само це стосується і її. Ми намагаємося тягнути вгору одне одного: підправляти, надихати, підтримувати. Ми розуміємо одне одного, як ніхто інший, тому тільки нам зрозуміло, через що доводиться проходити.
Більше хвилюєтеся, коли Марина стрибає чи коли змагаєтеся ви?
Звісно, коли вона стрибає. На рахунок мене, то щойно я торкаюся води, хвилювання переростає в енергію. Я роблю все, що можу, і покладаюся лише на себе. Коли виступає Марина, то від мене не залежить нічого. Вона стрибає протягом години-півтори, а я весь цей час стресую і хвилююся за неї.
Стати олімпійськими чемпіонами або ж призерами разом з Мариною на Іграх у Парижі — це велика спортивна мрія вашої родини?
Про медалі я взагалі не люблю говорити. Усі спортсмени світу тренуються і готуються до цієї Олімпіади. Це такі змагання, коли може статися все, що завгодно. Може з’явитися хтось новий і показати якийсь нереальний результат, як це було з американцем у мене. Не хочу загадувати. Ми робимо все, на що спроможні. Розмовляємо по телефону три-чотири рази на день, а бачимося рідко. Такі реалії нашого спортивного сімейного життя. Ми обоє тренуємося на виснаження для того, щоб показати свій максимум у найважливіший момент. Цього разу буде так само.