Яка зараз ситуація з вашою тренерською кар’єрою?
Ситуація непогана, працюю у ФК «Рух», треную команду 2009 року. Умови дуже комфортні, тому мене тут усе влаштовує.
До початку війни ви тренували дитячу команду "Динамо", що змусило вас покинути клуб?
Бувають такі моменти, коли дороги розходяться.
Це якось пов’язано з фінансовими питаннями?
Ні, ніяких фінансових проблем не було, дороги розійшлися – у мене з керівництвом футбольної школи "Динамо" різні погляди.
Фанати "Динамо" останнім часом сильно незадоволені тим, як Суркіс керує клубом. На вашу думку, ці претензії обґрунтовані?
Я думаю, що так.
Що, на вашу думку, потрібно міняти?
Я вважаю, треба змінювати підхід загалом, бо якщо порівнювати з тим самим "Шахтарем", то вони зіштовхуються з більш серйозними труднощами, але за рівнем менеджменту, організації, умов для тренерів там усе набагато стабільніше і краще. Тому багато моментів усередині клубу потрібно змінювати. І це одна з причин, чому я пішов з "Динамо"… Показати, що не все так гладко у данському королівстві.
А ситуація з Луческу також показник? Більшість фанів "Динамо" вже кілька років вимагають звільнити його. Хіба керівництво клубу не має прислухатися до фанатів, якщо питання стоїть настільки гостро?
Щодо Луческу, я вважаю, що він робить усе можливе. Він великий професіонал, я зараз не можу уявити іншу людину на його місці, когось, хто краще виконував би свою роботу. Тому в цьому питанні я з фанатами не згоден.
Тобто претензії мають бути саме менеджменту через керівництво клубом?
Звичайно, і багато розмов про постійні переїзди. Коли хлопці приїжджали з першої команди і U-19 у Львів, то я з багатьма зустрічався. Усі говорять – валізний настрій, увесь час у роз’їздах, ніякого відновлення, але, з іншого боку, і "Шахтар" у такій самій ситуації. Тому всередині не все правильно організовано, а от гравці і тренер роблять усе можливе. Це моя особиста думка.
Ігрова криза, у якій зараз перебуває "Динамо", також спричинена проблемами з керівництвом?
Звісно, футболіст має виходити на гру із задоволенням, бо матч для нього свято. А коли дивишся на гравців "Динамо", вони наче виходять на важку роботу, яку потрібно виконати, немає полум’я в очах. Можливо, усередині колективу щось не так.
Можливий варіант, що почалися фінансові проблеми – зарплати, премії?
Футболісти і тренери досить сильно фінансово захищені. Вони небідні люди і можуть потерпіти, якщо є заборгованість. Якщо якісь такі моменти і є, то це точно не основна причина.
В одному зі своїх інтерв’ю, у травні, ви казали, що за таких важких умов "Динамо" буде беззаперечним фаворитом Чемпіонату України. Чому цей прогноз не спрацював, ви недооцінили молодняк "Шахтаря" чи, навпаки, переоцінили "динамівців"?
Я тоді так припустив, зважаючи на склад, який залишився в "Динамо" і "Шахтаря". Але "Шахтар" зробив дуже грамотні придбання: повернули українських легіонерів – і вони заграли. Однак я не кажу, що це єдина причина. Там також дуже талановита молодь. Утім усе одно вважаю "динамівську" молодь більш талановитою, тому зробив такий висновок. Я ж не знав, що всередині команди так усе складається. Та думаю, що "Динамо" має воскреснути, чорна смуга рано чи пізно повинна закінчитися.
А по грі ви зараз бачите передумови для того, щоб ця чорна смуга закінчилася?
Поки що ні. Але я зараз не в клубі, я дивлюся як уболівальник. Хоч іноді і спілкуюся з деякими гравцями, але усіх подробиць усе одно не знаю. Якщо вони не пройдуть у Лігу конференцій, чого дуже не хотілося б, вони сконцентруються на внутрішньому чемпіонаті і не будуть так багато їздити. Настрій Луческу також не дуже хороший, я взагалі прогнозував, що він до нового року піде з клубу.
Піде через тиск фанатів чи через результати?
Річ у тому, що він уже людина у віці. І ці постійні переїзди даються важко. Тренер, як і футболіст, має бути зі свіжою головою. А коли людині вже за 70, а він більшу частину часу проводить в автобусі, накопичується втома. Тренер також має відновлюватися, нерви ж не безмежні.
У нашому футболі завжди був стереотип серед уболівальників, що "Шахтар" – це суто бразильці. Чому зараз "Шахтар", навіть утративши своїх легіонерів, у Європі виглядає гідно?
По-перше, ті хлопці, які грали разом з бразильцями, перейняли щось. Команда - це як родина: вчишся у старших, вчишся у кращих, намагаєшся бути схожим, якщо це дійсно сильний гравець. А в "Шахтарі" були дуже серйозні футболісти, тому наші українські хлопці підтягнулися. І ще, напевно, атмосфера в команді хороша, зараз у всіх є шанс закріпитися у складі, тому вони користуються цим шансом. І плюс вони більш адаптовані до таких умов. Вони з 2014 року без місця прописки.
Можливо, що через війну і погіршення умов в українському футболі європейські клуби, навіть не з топліг, зможуть легко і дешево переманювати українських перспективних гравців?
Легше і дешевше не вийде, бо кожен клуб знає ціну своєму футболісту. У багатьох гравців є відповідальність перед клубом. Вони ж не повії, вони не кинуть рідний клуб через додаткову тисячу доларів на місяць, а пограти у європейських чемпіонатах вони і так устигнуть, якщо будуть на рівні.
А якщо будуть непогані пропозиції, нашим клубам краще зберегти топгравців чи не втрачати гроші?
Ну, якщо непогані пропозиції, як, скажімо, по Мудрику, то звичайно. Я думаю, що найближчим часом, коли клуб і він відчують, що час прощатися, бо йому треба рости, то чому б і ні. Ще й клуб отримає хороші фінансові вливання. От Циганкова, наприклад, пропустили, йому треба було давно їхати, а зараз ціна на нього буде спадати.
Хто з молодих гравців "Динамо" і "Шахтаря" готовий зараз перейди до топ-5 ліг?
З "Динамо" – Забарний, з "Шахтаря" – Мудрик і Судаков, це саме і молодих хлопців.
Як вплинуть на загальний рівень нашого футболу спад "Динамо" і вимушена перебудова "Шахтаря"?
Зараз багато команд, які раніше навіть не думали потрапити у верхню частину таблиці, перебувають там. Тому чемпіонат став більш рівним, але, звичайно, рівень знизився.
Хто в такій турбулентній ситуації може замахнутися на те, щоб перервати гегемонію "Динамо" та "Шахтаря"?
"Дніпро-1" показує це зараз. Вони на цей момент узагалі не втрачали очок, приємно дивитися на їхню гру. Якщо так продовжать і далі, то "Динамо" і "Шахтарю" доведеться поборотися за чемпіонство з ними.
Як ви оцінюєте організацію та формат проведення цього сезону УПЛ? Це найкращий з можливих варіантів чи ви щось змінили б?
Не бачу інших варіантів через війну. Не думаю, що є сенс переносити чемпіонат в іншу країну, тому це оптимальний розклад.
Збірна України не змогла кваліфікуватися на ЧС і піднятися в групу А Ліги націй, такі результати можна виправдовувати ситуацією в країні чи ви бачите інші причини?
Звичайно, підготовка була пропущена. Ми не дограли УПЛ, футболісти не були в такому тонусі, як інші команди. Ну і психологічний стан, коли підсвідомо тримаєш у голові війну, не можеш повністю зосередитися на футболі. І не варто забувати, що ми грали проти серйозних суперників, тому все закономірно.
Петраков має продовжити працювати у збірній, чи варто задумуватися про заміну тренера?
Я не знаю про його стосунки з Федерацією футболу, що думає федерація про нього. На це питання мають відповісти ті, хто сидить нагорі.
Якщо оцінювати суто як тренера?
Моя думка, що збірна Шевченка була сильнішою, хоча гравці ті самі.
Як складається ситуація з поновленням дитячих і юніорських чемпіонатів?
Ми зараз граємо турнір, майже як ДЮФЛ, команди західних регіонів – 8 команд. Ми граємо щотижня. Так, рівень не такий високий, не вистачає "Динамо", "Шахтаря". Але це однаково ігровий процес, не можна постійно грати товариські ігри, а не грати взагалі – нецікаво тренуватися. Молодші їздять на Інтер-лігу в Польщу і Чехію.
Як вам варіант, щоб дитячі чемпіонати розпочати наприкінці осені і провести перше коло взимку?
Я думаю, це абсурд. Де грати? Є тільки два місця, де можна грати: манеж у Києві і Дніпрі. Не знаю, що вони з цим можуть придумати.
Тобто розпочати до весни не вдасться?
Можна, звичайно, розпочати, але в яких умовах? Буде сніг, погана погода. Якщо в них є конкретний план, то нехай проводять, але з огляду на те, що зараз відбувається, я вважаю, це нереально.
Як боротися з тим, що коли настане час для зміни поколінь, не буде достатньо кадрів, бо діти через війну не отримують належних умов для тренування та гри?
У деяких містах умови є, але нереально привести туди всі команди. Зрозуміло, що «Рух» надає, «Мункач» надає свої поля і свої бази, але так, це серйозна проблема зі зміною поколінь, бо ми вже втрачаємо серйозну кількість часу.
Чи бачите ви проблему для українських клубів у тому, що багато талановитих, неповнолітніх футболістів виїхали за кордон і можуть там будувати свою кар’єру?
Звичайно, для клубів це велика втрата. Я знаю по своєму 2008 року, з яким я працював у "Динамо", що дуже багато хлопців закріпилися в Європі, грають і перебувають там на високих ролях. Але для збірної це втратою не буде.
Після закінчення війни тих грошей, які будуть готові вкладати власники, вистачить, щоб відновити прогрес українського футболу, чи знадобляться спеціальні державні чи міжнародні програми?
Ні, цих грошей стовідсотково не вистачить. Власники зараз також втрачають великі кошти, бо бізнес зупиняється – не ті об’єми, не ті прибутки, і як результат – не ті вливання грошей будуть у футбол. Я думаю, ФІФА й УЄФА мають розробити якусь програму для відновлення роботи дитячих шкіл в Україні. Вони вийдуть на нашу Федерацію футболу, я знаю, що вже є вливання, але куди федерація ці гроші розподілить, ми подивимось. А самі власники точно не витягнуть.
Як, на вашу думку, вплинуть на розвиток російського футболу накладені санкції?
Поки що ці санкції не працюють на повну потужність. Я не бачив, щоб хтось з їхніх спортсменів висловився проти війни, але рішення ці правильні. Як країна, яка веде таку війну, може представляти на міжнародній арені своїх спортсменів?
Наскільки реально позбавити росіян можливості грати за європейські клуби?
Можна зробити і так, але за них, звичайно, вступляться зарубіжні клуби, хоча і вони мали б заткнутись у такому разі. Усіх росіян треба відправити в рідну пісочницю – хай там колупаються.
Що, на вашу думку, сильніше вдарить по їхньому футболу: відсутність матчів з іноземними командами чи повна відсутність іноземних гравців і тренерів?
Усе буде впливати на рівень. Вони будуть варитись у собі. Легіонери не поїдуть, власники подумають: «А навіщо ми витрачаємо стільки грошей, якщо ми лише граємо внутрішній чемпіонат?» У їхньому мозку ж має бути бодай щось, щоб вони зрозуміли, що треба сказати хоч щось, вийти на якісь зібрання, збунтуватися. Але їх усе влаштовує, вони поки що отримують великі гроші – і їм наплювати на все навколо. Я взагалі подумав би про якісь ще жорстокіші санкції щодо російського спорту.
Російські функціонери говорять, що хочуть замінити учать у європейських змаганнях на участь в азійських. Ви два роки пограли в Азії, як прокоментуєте різницю в рівні?
Коли я грав в Азії, там був рівень дуже високий, саме закінчився Чемпіонат світу. У них була хороша інфраструктура і легіонерів багато. Зараз я не знаю, але якщо Іньєста грає в Японії, там, напевно, все в порядку. Але чи прийме азійська федерація до себе рашистів? Я думаю, що навряд чи. Вони лише можуть зробити якийсь «псевдо-СНД чемпіонат», провести чергові референдуми і зробити Лігу чемпіонів, наприклад, Росія, Казахстан, Таджикистан. Ну, нехай проводять…вручають самі собі "оскари", кубки Ліги чемпіонів. Це їхня пісочниця, вони можуть туди гадити скільки захочуть.
Прогрес за таких умов неможливий?
Звісно, туди ніхто не захоче їхати, бо азарт гри пропадає, коли постійно одне і те саме.
Ви чули, що Боснія може зіграти з Росією товариський матч? Якою була ваша реакція на цю новину?
Це їхнє рішення, і вони приймають його або на підтримку Росії, або на зло всім. Я думаю, це дурне рішення. Не знаю, хто міг його ухвалити, але це абсурд.
Якщо матч з боснійцями відбудеться, у Росії з цього зроблять перемогу?
Та ні, яка з цього перемога. Просто весь світ зрозуміє, що Боснія і Герцеговина також трошки не при тямі. Який сенс грати з країною-агресором і вішати на себе ярлик країни, яка за Росію?
На вашу думку, наскільки сильно політизований спорт у Росії?
Напевно, сильно, якщо всі мовчать. Ще й виходять з буквою «Z» на футболці. Це зомбі… Від слова "зомбі" у них ця літера.
Прокоментуйте ситуацію з поверненням після 24 лютого футболістів, які працювали в Росії? Наприклад, Ракицький, Воронін?
Це правильне рішення, вони патріоти своєї країни.
А як вам досить популярна в суспільстві думка, що їхнє повернення не перекриває того, що вони грали в Росії після 2014 року?
Я думаю, що перекриває.
Чи правильно було б повернути Ракицького у збірну?
Я думаю, що так. Він повернувся, зрозумів, що колись припустився помилки, але він же її виправив.
Ракицький грав в основі "Зеніту", одного з найсильніших клубів Східної Європи. Але оскільки він уже пів року без клубу, зміг би потягнути рівень збірної?
Звичайно, йому потрібен час, щоб набрати форму і відчути змагальний ритм, але повернення цілком можливе.
Чому фанати пробачили Зінченку чи Селезньову, які також грали в Росії після 2014 року, а до Ракицького ставлення негативне навіть після повернення?
Зінченко взагалі там починав грати. Про Зінченка навіть і думки ніколи не було, що він зрадник. Він поїхав ще в дитинстві грати туди, а потім швидко повернувся і транзитом через Україну поїхав у Європу. А Селезньов відкрито кається в цьому. Він іноді приймає такі рішення, про які шкодує, потім перепрошує, і це не лише в цьому випадку. Він нормальний хлопець, чому б не пробачити йому?
Як думаєте, чому мовчить Тимощук? Через гроші чи реально повірив у російські наративи?
Оцього не можу пояснити, бо коли він грав за збірну, завжди був такий патріот з жовто-блакитною гумкою для волосся. Я не знаю, що могло змінитися, а може, нічого й не мінялося. Де добре, де спокійно, там йому і комфортно.
Спорт може бути поза політикою чи це утопія?
Спорт ніколи не був і не може бути поза політикою. Це одна з його складових.
Ви спілкувалися з кимось з російських знайомих після 24 лютого?
Якщо чесно, то ні. Я спілкуюся лише зі своїми батьками і лише про здоров’я, а про війну не говорю, бо я не бачу в цьому сенсу. Якщо вони все розуміють, то розуміють, вони старенькі, я про їхні серця турбуюсь.
Можете назвати когось із ваших знайомих футболістів у Росії, хто найбільше розчарував, від кого ви чекали підтримки, а він промовчав?
Та ні в кому я не розчарований. Мовчать і мовчать, я ні на кого не розраховував, що вони візьмуть у руки мегафони і почнуть кричати: «Ні війні!» У них своя програма в голові. 400 разів на день на одному каналі говорять про Путіна в позитивному сенсі і 200 разів про Україну в негативному. Вони це чують щодня, їх уже не переробити. Мені однаково, що там з ними.
Чому в Росії так багато зазомбованих. Коли ви жили в Росії, бачили передумови для такої деградації суспільства?
Звичайно, бо до 2014 року я їздив до батьків. Вони живуть у Росії, і я дивився в них телевізор. Там телевізор спрямований не на розважальні програми, а саме на зомбування. Ви подивіться, що творять усі ці Симоньян, Соловйов та інші поплічники. Вони не можуть залишитися нормальними людьми, якщо дивляться телевізор. Це приречені люди, покоління зомбі.
А до початку війни всі ці політично-пропагандистські шоу викликали у вас сміх? Чи ви вже тоді розуміли, наскільки на цих пропагандистів великий попит?
Узагалі телебачення, газети, інтернет – це зброя масового ураження. Я взагалі прирівняв би до ядерної бомби. Бо якщо не враховувати мультики, там сама пропаганда, більше нічого – і це серйозна зброя.
У ті часи, коли ви жили і грали в Росії, росіяни вже ставилися до українців зневажливо і зверхньо?
У Росії, коли я жив, українців називали хохлами. Їм розказали, що Україна – це погано, бо це було вигідно російській владі. Казахів і узбеків вони називають «узкоглазыми», а себе вважають вищою расою, через це ставляться зневажливо до інших. Вони радіють смертям українських дітей, жінок… Це ненормально, і передумови для цього були давно.
Серед ваших знайомих і колишніх друзів є ті, хто став затятим путіністом?
Ні, у мене таких знайомих немає. Хоча, можливо, і є… Я з ними не спілкуюся, не знаю, що вони там у себе роблять.
Ви говорили, що спілкуєтеся лише з батьками, у вас не було думок перевезти їх сюди?
У мене була така думка, і я навіть мамі подав документи на посвідку на проживання, але в цей момент ударив ковід. Усе позачинялося, мама поїхала і вже не повернулася сюди.
Після війни ви повернетеся до цього питання?
Їм уже за 70… Я не знаю, не можу відповісти на це питання, але буду думати над цим.
Розкажіть, де і як вас застала війна?
Так вийшло, що я з командою 2008 року "Динамо" приїхав 23 лютого на турнір у Львів. О 9-й годині вечора ми приїхали, а вранці почалася війна. Тиждень я провів у Львові, потім повернувся до Києва.
2008 рік – це хлопці 14 років, ви з ними вели якісь розмови, пояснювали, що відбулося?
Звісно, розмовляли і заспокоювали. Ми навіть з тренерами тих команд, які приїхали на турнір, вирішили дограти змагання, щоб відволікти дітей, а потім уже вирішували, що робити.
Більшість із них поверталися додому, академія тоді ще працювала?
Директор академії відразу сказав: «Викликай батьків, нехай забирають додому». Тих, чиї регіони вже були під обстрілами, відправили до Польщі.
Чому вирішили змінити громадянство?
Це проста історія. Я приїхав грати за "Динамо Київ", і у збірну Росію запрошень не було, а тут мені запропонували грати за збірну. І на той час, а це 1999 рік, рішення було прийнято дуже просто і швидко. Я порадився із сім’єю і все.
Були якісь сумніви?
Ні, і я не шкодую. І не буду шкодувати ніколи.
Враховуючи, що ви народилися не в Україні, чим для вас відрізнялися матчі за збірну від клубних матчів?
Збірна є збірна. Це найвище, що може бути у футболі. Ліга чемпіонів навіть не така емоційна, як збірна. Це відповідальність, це гордість.
Ви прожили в Росії 23 роки. У чому найбільша різниця українців і росіян?
Я в Росії жив, коли був дуже молодий і не дуже уважний до якихось особливостей. Я не намагався порівнювати після того, як приїхав в Україну. Але мені тут жити дуже комфортно, і через пару років життя в Києві ми всією сім’єю полюбили це місто. Коли я приїжджав до батьків у гості, в Росію, мені хотілося назад. Мені тут набагато комфортніше, а ще в мене багато друзів на заході України, мені і там комфортно. Ніхто мене не утискає. Я зараз працюю у ФК «Рух» і намагаюсь розмовляти українською. Загалом мені здається, що в Україні люди добріші, в Росії більше думають про гроші і свої інтереси, а тут хочеться зробити добре не лише собі, але й іншим.
Традиційне наше останнє запитання: що для вас особисто буде перемогою у війні?
Повернення всіх територій, повна ізоляція Росії, щоб узагалі зробили на кордоні 300-метрову стіну заввишки, за яку Росія ніколи не виходила б.
Навіть якщо зміниться режим?
Так, не можна їх пробачати. Покоління зомбі в них залишиться, а зомбі народять інших зомбі. Це надовго, їм не пощастило. Має бути повна ізоляція, усі розумні люди під час минулих трьох еміграцій, починаючи з 20 сторіччя, із Росії вже виїхали, а залишився сам непотріб. Вони навіть після смерті Путіна, сподіваюся скорої, усе одно виберуть собі такого самого лопуха, вони невиліковні найближчі кілька поколінь.
Або просто розділити Росію: Китаю – Сибір, Японії – Курили, повернути Грузії всі території, Фінляндії – Карелію, тобто все, що було забрано, інакше загроза від них буде завжди. Або різати при корені, або терпіти.