Спадок після розпаду СРСР
Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала значну частину його системи протиповітряної оборони, зокрема численні літаки та зенітні ракетні комплекси різних типів. Вони й стали основою української ППО в перші роки незалежності.
Серед них були комплекси великої дальності С-200, середньої дальності С-300ПС, С-300В1, «Бук-М1», С-75, «Круг», «Куб», а також комплекси малої дальності «Оса», «Стріла-10», зенітний гарматно-ракетний комплекс «Тунгуска» і самохідна зенітна установка «Шилка».
Початок 2000-х років став періодом скорочення та списання озброєння. Зокрема, з бойового складу поступово виводили комплекси С-75, С-125 і С-200. Серед причин скорочення, які тоді часто називали «оптимізацією», називали малу кількість окремих типів комплексів, застарілість обладнання та труднощі з його обслуговуванням. А також відсутність необхідної бойової підготовки персоналу, зазначає історик Андрій Харук
«Щоб ефективно використовувати ці комплекси, потрібно проводити стрільби. Раніше ми стріляли на кримському полігоні Чауда. Наскільки пам’ятаю, у 2001 році комплексом С-200 збили Ту-154 авіакомпанії “Сибір”. Після цього стрільби на Чауді припинилися. Якщо раніше десятки розрахунків проходили бойові стрільби щороку, то згодом довелося їздити на російський полігон Ашулук, де стріляли вже поодинокі розрахунки. Нашу техніку туди не перевозили — стріляли з російських комплексів аналогічних типів. У 2010 році збиралися відновити стрільби на Чауді, але цього так і не зробили», — пояснив Андрій Харук, професор кафедри історії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
За президентства Віктора Януковича ситуація з озброєнням продовжувала погіршуватися. Зокрема, зміни в системі ремонту комплексів С-300 призвели до того, що ремонтні роботи стали тривалішими й дорожчими, а боєздатність їхніх дивізіонів знижувалася. У такому стані українська ППО зустріла початок російсько-української війни у 2014 році.
«Реанімація» застарілих комплексів
Після окупації Криму та початку війни на Донеччині й Луганщині Росія захопила частину військової техніки, що залишалася на базах у цих регіонах. Так на початку російсько-української війни Україна втратила частину озброєння.
«Повітряні сили на той час мали комплекси С-300 та “Бук”. Варто згадати, що в Криму ми втратили два полки С-300 та один полк “Буків”. Їх захопили росіяни й, на відміну від іншої техніки, не повернули. У Сухопутних військ на той момент залишалися комплекси “Оса”, “Тунгуска”, “Стріла-10” та самохідні зенітні установки “Шилка”. Тоді почався етап реанімації та відновлення всього, що залишилося на складах і що можна було привести до ладу. Зокрема, повернули до використання С-300В1, а також почали спроби відновити комплекси “Куб”», — каже Андрій Харук.
Оскільки Україна не мала доступу до комплектуючих для успадкованих радянських комплексів, їхнє відновлення потребувало власних технічних рішень. Одним із них у 2016 році стала модернізація ЗРК «Оса» за сприяння фонду «Повернись живим».
Розрахунки цих комплексів часто взагалі не відкривали вогонь через несправність апаратури, яка мала фіксувати пуск. Радянські плівкові фотокамери, якщо й були, то переважно не працювали, а знайти плівку до них було практично неможливо.
Щоб розв’язати цю проблему, на комплексах встановили так звані відеореєстратори з трьома камерами, які фіксували відео й звук під час пусків. Завдяки цьому командири екіпажів мали змогу звітувати про використані ракети. Також «Повернись живим» допомагав модернізувати радянські радіолокаційні станції, (для перетворення аналогового сигналу на цифровий) та впровадити сучасні системи позиціонування для комплексів «Бук» та С-300. Ці рішення були спрямовані на підвищення точності роботи й загалом ефективності застарілого обладнання.
Потреба адаптувати радянські комплекси збережеться й після початку повномасштабного вторгнення. Так, у 2023 році через дефіцит ракет «Осу» знову модернізують — переобладнають для використання авіаційних ракет класу «повітря — повітря». А вже у вересні 2026 року оновлені комплекси будуть застосовувати, зокрема, для перехоплення реактивних БпЛА «Герань-4», «Герань-5» і крилатих ракет типу «Бандероль».
Розширення засобів ППО під час повномасштабного вторгнення Повномасштабне вторгнення Росія почала з ударів по місцях розташування зенітних ракетних підрозділів, аеродромах, постах радіолокаційних станцій, щоб знищити українську систему ППО. Вони хотіли «…позбавити нас очей, — коментує бригадний генерал, командувач Сухопутних військ України Юрій Соловей, — щоб ми не могли виявляти повітряні цілі, і таким чином щоб завоювати перевагу в повітрі, яка б давала їм повну свободу дій над територією нашої держави. Це могло привести до нашої швидкої поразки».
Однак РФ це не вдалося. Попри значну перевагу противника в повітрі, українські військові продовжували протидіяти повітряним атакам.
З часом Україна почала отримувати від міжнародних партнерів сучасні засоби ППО, зокрема німецькі зенітні ракетні комплекси IRIS-T SLM, зенітні самохідні установки Gepard, американсько-норвезькі NASAMS, британські Stormer та інші, а також винищувачі. Особливо важливим стало надходження американських Patriot і франко-італійських SAMP/T, які істотно розширили спроможності української ППО й дали змогу перехоплювати балістичні ракети.
Утім, зростання інтенсивності повітряних атак та інтеграція західного озброєння потребували трансформації всієї системи протиповітряної оборони. Мова, зокрема, про організацію ремонту й логістики; навчання військових; забезпечення зв’язку й удосконалення управління всією системою. Для цього необхідно було оновлювати відповідну інфраструктуру на різних рівнях.
Однією з проблем, за інформацією зі звіту про ППО, був брак інтегрованої вертикалі зв’язку й управління — від командування до окремого вогневого засобу. Підрозділи використовували різні канали комунікації: месенджери, радіозв’язок, супутниковий інтернет Starlink або застарілі автоматизовані системи. І це ускладнювало оперативний обмін даними.
«У протиповітряній обороні, де час реакції вимірюється секундами, навіть короткий збій одного каналу чи застаріле обладнання, що не встигає обробити команду на пуск, могло коштувати втраченої цілі», — йдеться у звіті.
Тоді Фонд разом з фахівцями Повітряних Сил розробили низку технічних рішень, зокрема комплексні апаратні зв’язки (КАЗи) — спеціально обладнані машини для забезпечення зв’язку та супроводу підрозділів ППО, а також рухомі командні пункти для вищого рівня управління. Вони стали частиною проєкту з посилення стійкості української системи управління ППО. Упровадження їх у війську дало змогу, зокрема, підвищити узгодженість дій підрозділів і покращити готовність системи до відбиття майбутніх масованих повітряних атак.
Мобільні вогневі групи та зародження дронової ППО
Наступним викликом для української протиповітряної оборони стало масове застосування росіянами розвідувальних та ударних БпЛА. За допомогою дронів-розвідників ворог виявляв позиції українських військових, техніку й інші цілі та завдавав по них ударів «Іскандерами», реактивними системами залпового вогню, ударними безпілотниками тощо. Зокрема, під загрозою опинилася й техніка від західних партнерів.
«Ми не могли збивати всі російські розвідники просто зенітними ракетами, тому що в жодній країни світу немає такої кількості ракет, щоб кожного місяця збивати десятки тисяч розвідників», — пояснює Тарас Чмут, військовий аналітик, директор Фонду «Повернись живим».
Одним зі способів протидії стало створення нової ланки ППО — мобільних вогневих груп із кулеметним озброєнням. У межах державної програми з розгортання МВГ їх створювали у складі окремих зенітно-кулеметних батальйонів Сухопутних військ за територіальним принципом. За даними Повітряних Сил, упродовж першого півріччя 2024 року понад 80 % усіх збиттів дронів типу «Шахед» припадало саме на МВГ. Утім, згодом росіяни змінили тактику: збільшили висоту польоту «Шахедів» до 1000+ метрів, що ускладнювало антидронову роботу кулеметів у МВГ.
Паралельно почалися експериментальні спроби знешкоджувати ворожі БпЛА за допомогою модернізованих FPV-перехоплювачів — значно дешевшого засобу знищення розвідувальних безпілотників у порівнянні із застосуванням зенітних ракет. Вартість російських розвідувальних дронів становить десятки тисяч доларів. Тоді як українські FPV-перехоплювачі коштують десятки тисяч гривень, а зенітна ракета — сотні тисяч доларів.
Так виникла ідея розвивати так звану дронову ППО, основою якої стануть екіпажі дронів-перехоплювачів уздовж лінії бойового зіткнення та державного кордону. Зокрема військові почали її реалізовувати в межах проєкту «Дронопад» з літа 2024 року.
«На засіб дії Україна знайшла свій засіб протидії — це супердешевий дрон-перехоплювач, який перехоплює засоби ураження. І це змінює повітряне поле бою», — додає Тарас Чмут.
Спочатку екіпажі збивали дронами-перехоплювачами переважно російські розвідувальні БпЛА, а згодом змогли знищувати й ударні дрони, зокрема «Шахед» і аналоги.
«Коли через нашу смугу проходять "Шахеди", то вже дуже часто доходить до того, що жоден із них далі, ніж за 30 кілометрів від лінії зіткнення, вже нікуди не залітає. Всі "Шахеди" знищуються екіпажами перехоплювачів», — розповідав про той період військовослужбовець 31-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького з позивним «Музикант».
З часом компанії виробників розробляли нові моделі перехоплювачів, зокрема з більшою швидкістю, дальністю, стабільнішим зв’язком, можливістю віддаленого запуску й керування.
Для знищення ворожих БпЛА потрібне забезпечення всією екосистемою: дронами-перехоплювачами, транспортом, засобами зв’язку, Starlink, ретрансляторами, радіостанціями, приладами нічного бачення, джерелами живлення, наземними станціями, ноутбуками, планшетами, моніторами тощо. Саме екіпажі проєкту й стали важливою частиною дронової ППО, яка забезпечує перехоплення ворожих дронів вздовж лінії бойового зіткнення та державного кордону.
Новий виклик — реактивні БпЛА
Улітку 2026 року українська протиповітряна оборона стикнулася з новою загрозою — російськими реактивними БпЛА. Вони можуть розвивати середню швидкість 400–500 км/год і літати на висоті понад 5 км. Через такі характеристики дрони-перехоплювачі, що були ефективні проти звичайних поршневих безпілотників, не здатні протидіяти таким цілям.
«Звичайний поршневий дрон може летіти в діапазоні від 200 до 250 км. Це якраз та швидкість, яка дає нам можливість легко його перехопити на певному проміжку маршруту. Особливість реактивних дронів у тому, що вони цей маршрут пролітають швидше — і в нас є менше часу, щоб їх знищити», — розповідає військовослужбовець із позивним «Ітачі», екіпажу «Паскуди» 1020-ї зенітно ракетно-артилерійської бригади.
Для протидії реактивним БпЛА Україна застосовує тактичну та армійську авіацію, ПЗРК («Ігла», «Стінгер»), зенітні ракетні комплекси, мобільні вогневі групи. Однак запаси ракетного озброєння лімітовані, а деякі зенітні комплекси мають обмежену зону ураження.
Читайте такожНе балістикою єдиною: як звичайні й реактивні шахеди можуть стати основою російських атак по українських містах
Водночас зараз у війську тестують дрони-перехоплювачі нової генерації від українських виробників. І вже є успішні знищення реактивних дронів за допомогою таких засобів. За різними прогнозами, масштабування виробництва та застосування найбільш ефективних зразків буде готове вже впровдож кількох місяців.
«Дронова ППО на дуже довгий період посяде відчутне місце в системі протиповітряної оборони світу, а явище перехоплення повітряної цілі іншим дешевим перехоплювачем буде еволюціонувати й автоматизовуватися», — переконаний Тарас Чмут.
Але, імовірно, це буде лише черговий етап технологічного протистояння: Росія вдосконалюватиме реактивні дрони, а Україна знаходитиме засоби протидії.
Українська ППО пройшла тривалий шлях трансформації — від радянських зенітних ракетних комплексів до інтеграції сучасного західного озброєння та розроблення власних рішень, зокрема дронів-перехоплювачів. І цей процес триває. Саме здатність адаптуватися до нових викликів війни і є однією з основних умов ефективності нашої ППО. Особливо за умов, коли доводиться роками протистояти противнику, який має перевагу в повітрі.
Примітка: У матеріалі використані цитати з розмов, з внутрішнього архіву фонду «Повернись живим» влітку 2026 року, що надала команда організації.