Почнемо з хорошого.
Справедливо буде відмітити, що професія «військовий капелан» назавжди викреслена з переліку екзотичних армійських спеціальностей на кшталт «дресирувальник бойових дельфінів», чи «військовий ентомолог». На відміну від 2014 року, сьогодні кожен військовослужбовець в Україні в тій чи іншій мірі знає, що це за професія і про що вона. Виклик – не кожен розуміє як застосувати військового капелана.
Не зважаючи на всі виклики, про які ми будемо говорити далі, військове капеланство за час повномасштабної війни міцно вкоренилося в оборонну структуру України. Власне, на цьому всі здобутки інституалізації закінчуються…
Читайте такожКапелан Костянтин Холодов: «Те, що священник приїхав у підрозділ, не значить, що всі біжать сповідатися. Довіру треба заслужити»
Найчутливішим з питань, які хотілося би підняти у цій статті – це питання про взаємодію командирів з капеланами. Не дивлячись на те, що закон України «Про Службу військового капеланства» було прийнято ще в 2021 році, прояви нерозуміння ролі військових капеланів з боку командування підрозділів продовжують існувати. Чому попри законодавче визначення статусу та завдань військового капелана, його місце в системі військової організації досі залишається не до кінця зрозумілим або взагалі невизначеним? І головне: як подолати це нерозуміння та вибудувати таку взаємодію між командирами і капеланами, яка б допомогла максимально ефективно використати потенціал душпастиря?
У поєднанні двох лідерів: командира – військового лідера, та капелана – духовного лідера – існує як потенціал для підвищення боєздатності підрозділу, так й певна деструкція. Саме цей елемент кадрової архітектури підрозділу є найбільш недопрацьованим і саме на ньому ми фокусуємо нашу увагу. Та заодно намітимо шляхи для його подолання – інакше свято буде мати «присмак» радянського офіціозу з погано прихованою проблемою.
Читайте також«Претензія не в тому, що вони Бога не люблять, а в тому, як роблять свою справу». Капелани про проблеми капеланської служби
Спробуємо окреслити ключові складові проблеми:
- Радянське минуле деяких командирів формує хибне бачення капелана як офіцера, його роль та місце у підрозділі. Командири такої формації добре розуміють роль радянських замполітів та відмовляються розуміти роль і місце капелана, намагаючись втиснути в нього абсолютно іншу сутність. Їхня свідомість не дозволяє припустити варіант подій, де «піп» і військовий офіцер – це одна особа. Таке неможливо! Що називається, справжній когнітивний дисонанс. Капелана в таких випадках підпорядковують тим, кому він згідно Закону та за жодних інших умов не повинен бути підпорядкованим, та ставлять перед ним завдання, які непритаманні його функціональним обов’язкам. Це не окремі випадки.
- Існує також і пострадянський досвід командирів, які мали можливість долучитись до міжнародних миротворчих місій за кордоном. Ці офіцери бачили військових капеланів у складі іноземних підрозділів країн НАТО, і, скоріше за все, бачили високий рівень залучення капеланів до планування операцій та застосування їх у якості радників командування. Намагання відтворити в українському війську міжнародну практику капеланства (без аналізу існуючого досвіду взаємодії військового капелана та командування) обмежує роль капеланів виключно до церемоніальних функцій требовиконавців: освячення, благословення, поховання (три кити сучасного капеланства). Власне, це все, що від капеланів очікують сьогодні командири підрозділів.
- Оскільки радянську ідеологію в Україні частково замінили секулярні цінності, то й деякі командири «нової формації», також не розуміючи роль капелана в підрозділі, стверджують, що військовий священник їм не потрібен як такий: мовляв, представники церкви будуть не допомагати, а заважати воїнам.
Зі всією повагою до думки кожного офіцера та командира, хочемо сказати, що вищезгадані виклики – помилка, «постріл собі в ногу». Хибне розуміння ролі капелана позбавляє командирів величезного ресурсу для підтримки духовної стійкості воїнів. Служіння військових капеланів це унікальний та дієвий інструмент, яким необхідно нарешті навчитися користуватися за призначенням.
Читайте такожСергій (Падре) Дмитрієв: «Священник має право на вогнепальну зброю»
Капелани оперативного рівня мають бути інтегровані в процес планування військових операцій як професійні радники командування щодо людського, морального, духовного та релігійних компонентів цих операцій. Якщо не вміє – навчити! Є досвід. Капелани тактичного рівня працюють безпосередньо з особовим складом. З цим проблем менше. Капелани військових академій і інститутів готують фахівців цієї справи. Світовий досвід військового капеланства свідчить про здатність капеланів бути ефективними офіцерами управління, радниками військового керівництва, духовної підтримки особового складу та процесу якісної підготовки. Переконаний, що й українські капелани, за умов відповідної підготовки та довіри з боку командування, можуть бути залучені до всіх рівнів військового управління та ефективного виконання завдань.
«Війну ведуть люди, а не зброя. Саме дух людей, які воюють, і дух людини, яка ними командує, здобуває перемогу» - казав Джордж С. Паттон, який за часи Другої світової війни командував Третьою армією США в Європі. Британському фельдмаршалу Бернарду Лоу Монтгомери належать слова: «Я радше уявив би себе в бою без артилерії, ніж без своїх капеланів».
За цими, на перший погляд нетиповими для командирів висловами, стоїть розуміння того, що навіть найкраще озброєна армія залишається армією людей, яким потрібна не тільки матеріальна, або психологічна, а ще й духовна підтримка. Сьогодні ця думка звучить не менш актуально для українського війська. В «Принципах лідерства Головнокомандувача Збройних Сил України та розвитку війська в умовах війни» генерал-майор Михайло Драпатий зазначив: «Найціннішою бойовою спроможністю Збройних Сил є наші люди, і кожен командир зобов’язаний їх берегти». Саме в цьому головна мета військового капелана: зберігати дух військовослужбовця, здатність підрозділу та людяність командира.
Прийнята в Україні модель військового капеланства побудована на повноцінному залучені душпастиря до військового підрозділу. Постійна присутність капелана з військовослужбовцями передбачена для максимальної ефективності його служіння та створення довірливих відносин. Згідно закону України «Про службу військового капеланства», релігійні організації делегують до війська священнослужителів, які мають стати офіцерами капеланської служби, увійти в підпорядкування військовому керівництву, не виходячи з підпорядкування церковного. На мою думку, сучасна українська модель військового капеланства є найбільш дієвою та зрозумілою. Але…
У нашій ситуації церковне (релігійне) керівництво може лише мовчки спостерігати за тим, як деякі командири, не розуміючи сутності капеланської діяльності, використовують військового капелана не за призначенням. Міжконфесійна рада з питань військового капеланства при МО України – неефективний орган, який сам потребує корінних змін та переформатування – теж не здатен вплинути на ситуацію. Священник у війську – це самотня фігура, за котрою нікого немає. Хіба Господь-Бог.
Військові капелани у переважній більшості є добровольцями, які з власної волі підписали контракт і, за умов війни, бачать своє служіння у духовної підтримці саме військових. Вони залишили свої парафії, які побудували, та якими керували, обмежили власну волю, ризикують здоров’ям та життям, власне, як і інші військовослужбовці. Таке їхнє рішення не було ані популярним, ані безпечним. Але для душпастирів, які прийняли таке рішення, воно було правильним, бо за ним стояв Божий поклик.
Так, військові капелани є військовослужбовцями. Саме тому їм потрібні не тільки поклик, але й знання, навички, розуміння військової організації. Для цього капеланам треба певний час та підтримка з боку військового керівництва. Тому і командування військових душпастирів має добре знати напрямки військової капеланської діяльності, функціонал капеланів, їхнє місце в підрозділі – не тільки для того, щоб допомогти їм інтегруватися, але й для того, щоб допомогти собі. Адже наявність у підрозділі нової одиниці «військовий капелан» відкриває нові можливості, нові принципи і нові підходи в управлянні підрозділом. Більш дієві, більш ефективні. Підкреслено – нові можливості і принципи…
Як вже було згадано, священнослужителі, що стають на посади вертикалі капеланської служби, зазвичай мають величезний досвід керування іншими людьми, іноді в дуже складних умовах. Чому ж тоді вони не можуть керувати іншими капеланами та обіймати керівні посади по вертикалі Служби військового капеланства в Силах оборони? Скоріше за все, їм бракує військової підготовки.
Знайомий капелан, розповідаючи про перші кроки на військової службі, згадав про ситуацію, коли він, підійшовши перед шикуванням до одного з старших офіцерів, спитав де йому стати, та почув таку відповідь: «Отче, ваше місце в церкві».
Ситуація підштовхує з одного боку задуматись про якість підготовки військових капеланів, які зараз спочатку стають на свої посади, а вже потім проходять щось на кшталт підготовки – «Курс підвищення кваліфікації з питань військового капеланства», що категорично не є курсом підготовки офіцера. З іншого боку, варто також поставити питання про підготовку командира, який мав би знати роль та значення капелана, його функціонал та специфіку, щоб вказати «отцю» на його місце в строю і в підрозділі загалом.
Тут мала б спрацювати Служба військового капеланства ЗСУ. Та біда в тому, що Служба не може вирішити існуючих проблем, тому що на керівних посадах вертикалі СВК все ще залишаються ті самі умовні «замполіти», які погано розуміють сутність військового капеланства та його завдань.
Фактично, на сьогоднішній день загальна картина виглядає не дуже привабливо. Є військовий капелан, священник-доброволець, який залишив свій дім, родину і парафію, щоб допомогти державі, отримав мандат, прийняв військову присягу і добровільно став рабом комбрига, який «дупля не відбиває», що ним робити. На ситуацію не здатна вплинути ані церква, ані Міжконфесійна рада. А Служба військового капеланства досі знаходиться в транзитному стані і не має важелів впливу, щоб уміти захистити свого капелана.
Чітко розуміємо, що інститут військового капеланства на стадії формування, а спроби використовувати капеланів не за призначенням або взагалі не помічати їх, несуть загрозу не тільки цій інституції. Під питанням духовна та моральна стійкість наших воїнів. Тому святкувати День військового капелана дещо зарано. Тим більше, що свято не є офіційним.
То що ж варто зробити для того, щоб командування краще розуміло роль капеланів? Пропонуємо наступні шість кроків:
- Військове капеланство має бути зрозумілим для командування на всіх рівнях. Впровадити модуль «Військове капеланство» в програми підготовки офіцерів всіх рівнів та в програми курсів підвищення кваліфікації командного складу.
- Негайно впровадити системну фахову підготовку військових капеланів всіх рівнів, а головне – забезпечити вчасність цієї підготовки, для того щоб самі капелани добре розуміли свою роль у військових підрозділах ще до початку служби.
- Побудувати сильну вертикаль у керуванні військовими капеланами; посилити роль Служби військового капеланства в керуванні військовими капеланами та в захисті їхньої діяльності.
- Капеланами мають керувати капелани! Провести штатні зміни вертикалі Служби військового капеланства. (Якщо у 2023 році аргумент про нестачу досвіду у капеланів ще проходив, то зараз – ні).
- Врегулювати взаємодію військових капеланів на місцях із капеланами-волонтерами, які мають посилювати спроможності штатних військових капеланів, а не створювати альтернативні системи та хибне уявлення про військову капеланську діяльність.
- Заохочувати зусилля релігійних організацій для заповнення вакантних посад військових капеланів вже підготовленими душпастирями.
Наостанок. Військове капеланство – це інституція, яка має чітке призначення у системі підтримки особового складу. Це інституція, яка народилася у час війни та пройшла нею випробування. І вистояла. Ця інституція не має залежати від чиїхось уявлень чи навіювань, вона має керуватися чіткими зрозумілими правилами. Отже, завдання полягає не просто в тому, щоб дати армії більше капеланів. Треба зробити так, щоб армія збагнула, навіщо їй потрібні капелани, а капелани мали б можливість виконувати свою роботу фахово та за призначенням.