Ви на фронті з 2014 року, нагороджені орденом «За мужність». Я б хотіла, щоб ви розповіли, за які бойові моменти, за які ситуації ця нагорода.
Так, я з 2014 року на передовій: спочатку брав участь в антитерористичній операції, потім – в операції Об’єднаних сил. І, звичайно, під час повномасштабного вторгнення також служив у 24 окремій механізованій бригаді імені Короля Данила.
А мої нагороди – це не лише моя заслуга. Кожна з них здобута завдяки нашим військовим, команді, яку ми формували ще з 2014 року. Ми зустріли повномасштабне вторгнення в місті Попасна. Ми розуміли, що це може статися, і завжди знали, що потрібно робити. Завдяки нашому колективу ми змогли втримати перші дні вторгнення, і Попасна трималася з лютого до травня.
Як ви стали начальником служби військового капеланства Збройних сил України, не будучи священнослужителем?
Це також непростий шлях. У 2023 році мені запропонували перевестися до військового інституту Київського національного університету. Я погодився. У червні 2023 року створили центр підготовки військових капеланів, який я очолив.
Працюючи з військовими капеланами понад два роки, я зрозумів, наскільки це важлива і цікава робота. З огляду на те, що я віруюча людина, це було для мене особливо цінно. Ми створили гнучку програму підготовки капеланів, адже це новий напрям і нові виклики. У 2025 році мені запропонували очолити службу військового капеланства, і я погодився, бо вже був до цього готовий.
На війні люди починають більше вірити в Бога
Ви з Тернопільщини, де люди здебільшого виховуються у християнській вірі. Якими були ваші стосунки з Богом до цієї посади?
Там дійсно багато вірян, і мої батьки з дитинства прищепили мені віру в Бога. Ми щонеділі ходили до церкви, розуміли, що таке сповідь і християнське життя. Думаю, це значною мірою вплинуло на мій шлях.
Часто кажуть, що на фронті немає атеїстів. Чи можете ви це підтвердити?
Це складне питання. Дійсно, на війні люди починають більше вірити в Бога. Але сказати, що атеїстів взагалі немає, не можна. Вони є. Проте більшість людей у складні моменти звертаються до віри.
І саме тоді їм на допомогу приходять військові капелани: підтримують, допомагають знайти сенси і пережити цей непростий шлях.
Розкажіть, як працює військовий капелан. Де він перебуває і як контактує з військовими?
Якщо в церкві люди приходять до священника, то у війську все навпаки: капелан іде до людей. Його головна функція — бути поруч. Не завжди є можливість бути в окопі чи штабі, але капелан постійно переміщується між підрозділами і надає підтримку там, де це можливо.
Перед виходом на позиції він може поговорити з військовими, і після повернення також. Але тільки тоді, коли самі військові до цього готові.
Часто є стереотип, що чоловіки не люблять звертатись по допомогу. Як капелану здобути довіру?
Хороше запитання. Наші капелани — це досвідчені священнослужителі, які вміють працювати з людьми. Вони починають з простого: говорять про життя, сім’ю, службу. І якщо військовий відкривається, тоді вже переходять до глибших тем: віри, Бога, сенсу.
Які теми найчастіше піднімають?
Про сім’ю, дім, любов, війну, страх. Звичайно, про те, як вижити, де є Бог у цей момент, як їм далі жити з певними проблемами.
Бог за добро. Але люди мають право обирати зло
А справді, де Бог у ці моменти? Чому гинуть невинні? І як капелани відповідають на це питання?
Універсальної відповіді немає. Але ми розуміємо: Бог — за добро. Але люди мають право вибору: добро чи зло. І коли людина обирає зло, тоді гинуть люди, діти, є поранені. Бог намагається зробити все для того, щоб добро перемогло. Я впевнений, що наша перемога також буде справедливою.
Часто питають: якщо Бог всесильний, чому він не зупиняє зло?
Я не священник, але скажу зі свого досвіду. У критичні моменти я відчував допомогу Божу: спокій, ясність думок, здатність діяти. Наприклад, саме в моменти, коли потрібно було рятувати пораненого побратима, прийшло розуміння, що робити.
Ми займалися розмінуванням. Побратим підірвався і в нього були пошкоджені дві ноги. Він втратив свідомість. Йому потрібно було надати допомогу, евакуювати. Було дуже складно, але ми зібрались і врятували його. Я впевнений, що Бог був поруч у той момент.
Чи були моменти, коли ви втрачали віру?
Ні. Навпаки, у найважчі моменти я звертався до Бога ще більше. Просив, щоб він допоміг мені і моїм побратимам вижити і повернутись назад на місце дислокації.
Чи буває злість на Бога?
Прямої злості не було. Але іноді питання виникають: чому так, а не інакше? Чому саме ця людина? Чому ця ситуація трапилася саме з нами і саме в цей час? Ми думаємо про це, але наша віра все одно нас повертає до того, що зараз ми повинні тут бути.
Де ви знаходите відповіді на свої запитання?
Раніше в нас не було штатних капеланів, але були волонтери. До нас приїжджав отець Василь. У розмовах із ним ми і знаходили відповіді. Він допомагав зрозуміти, чому ми тут і що робимо.
Та найбільше запам’яталися не його слова, а вчинок. Він приїжджав до нас у найгарячіші точки і казав: «Я хочу бути з вами і підтримати вас». Після спілкування із ним ми і знаходили відповіді на ці запитання. Ми зрозуміли, за що боремося: за сім’ю, за наше майбутнє, за майбутнє наших дітей, за нашу державу і ідентичність. Розмов було багато, на різні теми.
Ми розуміли, що нам важко, і він це також бачив. Але завжди знаходив слова, які підтримували і підбадьорювали.
Загалом військовий капелан — це насамперед людина, яка вміє слухати. У критичних ситуаціях військовослужбовець хоче виговоритися, розповісти про свій біль, про те, що він пережив. І капелан — це той, хто може вислухати і підтримати.
Також капелани часто звертаються до Святого Письма. Наприклад: «Ніхто не має більшої любові, ніж той, хто віддає життя за друзів своїх». Це про жертовність, про те, що зробив Ісус Христос.
У вас була внутрішня готовність віддати життя за друзів, за Батьківщину, за родину?
Коли почалось повномасштабне вторгнення, ми з побратимами, які залишилися в Попасній, навіть жартували: скільки нам залишилося жити. Хтось казав — три дні, а я, наприклад, сказав, що дев’ять. І ми домовилися: якщо витримаємо, будемо воювати далі за перемогу. Як бачите, ми досі живі і робимо все, щоб наблизити нашу справедливу перемогу.
Бували ж моменти, коли смерть була близько? Про що ви тоді думали?
По-різному. Іноді згадуєш усе життя, іноді думаєш про сім’ю, дітей, батьків. Замислюєшся, що встиг зробити. А буває, що все відбувається за секунди, і ти навіть не встигаєш нічого подумати.
Які думки вас тримають у такі моменти?
Найбільше тримає усвідомлення, що моя сім’я далеко від бойових дій, у безпеці, і чекає на моє повернення.
Чи є в християнстві відповідь на питання «коли закінчиться війна»? Часто з’являються різні «пророцтва»...
Віряни до цього ставляться скептично. Це радше чиїсь припущення, ніж щось, на що варто спиратися. Війна закінчиться тоді, коли добро переможе зло, коли ми зможемо подолати ворога, який її розпочав.
Ви вірите, що ми переможемо?
Звичайно.
Чи благословляють капелани військових перед боєм?
Перед бойовим завданням найважливіше не формальне благословення, а спілкування. Бо військові розуміють, що можуть не повернутися. Хтось хоче посповідатися, хтось – причаститися, хтось — просто виговоритися або передати щось рідним на випадок, якщо не повернеться. Тому це насамперед про розмову, підтримку і присутність поруч у найважчі моменти.
Як на фронті готуються до Великодня? І що роблять військові капелани перед цим святом?
Для християн Великдень — це особливий час, коли людина може посповідатися, причаститись, побути в діалозі з Богом. І саме військові капелани допомагають це організувати навіть у зоні бойових дій.
У нас служать капелани різних конфесій: є імами (імам – духовний керівник, голова мусульманської громади, який очолює спільну молитву в мечеті, – Ред.), є рабини (рабин – духовний лідер, знавець Тори і Талмуду, який очолює єврейську релігійну громаду, – Ред.), є капелани греко-католицької та православної церков. У цей період вони разом роблять усе, щоб військовослужбовці могли долучитись до свята: посповідатися, причаститися і відчути Великдень навіть на фронті.
Як між собою співпрацюють капелани різних конфесій?
Коли я обіймав посаду начальника центру підготовки військових капеланів, ми багато працювали над тим, щоб сформувати єдину команду. Проводили тренінги, спільні заняття, щоб налагодити взаємодію.
І зараз я бачу, що це спрацювало. Капелани допомагають один одному незалежно від конфесії. Наприклад, імам не може провести християнський обряд, тому він звертається до свого колеги і запрошує його.
Звісно, як і в будь-якому середовищі, можуть виникати суперечності, але відкритих конфліктів я не бачив. Вони вміють знаходити компроміс і працюють разом заради головного — підтримки військових.
Чи можна повернути віру, якщо людина її втратила?
Це складне запитання. Іноді людина настільки розчаровується, що повернути віру дуже важко. Але важливо, що військовий капелан поруч постійно: сьогодні, завтра, через місяці і роки. Саме ця присутність, підтримка і розмова з часом можуть допомогти людині знову знайти віру.
Потрібно пам'ятати, що після земної смерті настає вічне життя
Всі ми грішні. Військовослужбовці — це зріз суспільства. Вони можуть лаятися, курити, мати інші шкідливі звички, робити вчинки, які, можливо, не вкладаються в постулати християнської віри. Наскільки капелани лояльні до цього?
Ми розуміємо, що у війську служать дуже різні люди. І це не лише професійні військові. Тому, звичайно, такі випадки є. Капелани це бачать і реагують, але з розумінням. Бо війна — це величезна напруга, це злість, біль, іноді ненависть. І з цим теж потрібно працювати.
До речі, про ненависть. Де межа між тим, щоб ненавидіти ворога і не зруйнувати себе?
Сказати чітко, де ця межа, дуже складно. Але завдання капелана — допомогти людині не втратити людяність. Бо ненависть може перерости у зло.
Завдання капелана — донести, що військовий не вбиває заради вбивства. Він захищає себе, побратимів, свою землю, свою сім’ю і державу. Це ненавмисне вбивство.
Що сказати людям, які втратили близьких і не відчувають радості свята?
Потрібно пам'ятати, що Бог дав убити свого сина. І його син зараз разом з ним. Потрібно пам'ятати, що після земної смерті настає вічне життя.