Збивається до 70% всього, що летить
Пане майоре, як у «Трійці» дійшли до того, щоб «Шахеди» збивати?
Ми їх вже місяців дев’ять збиваємо. Тижнів зо два тому в смузі нашого корпусу за ніч 33 штуки збили.
У Третьому АК багато людей, які шукають рішення проблем, а не причини, чому їх неможливо побороти. Давно знайшли спосіб протидіяти ворожим БПЛА тими засобами, які мали. І розвинули безпілотну ударну зенітну складову так, що вона вже може взяти на себе частину цілей, які загрожують не тільки передньому краю і нашим підрозділам, а й країні в цілому.
Взагалі ми – підрозділ ППО Сухопутних військ, і наша основна задача – прикривати важливі об’єкти та угруповання військ в нашій зоні відповідальності. Стоїмо безпосередньо на ЛБЗ, прикриваючи батальйони, які вступають у прямий бій, і підрозділи, що здійснюють вогневу підтримку (артилерія, бронегрупи тощо). Тобто наша зона відповідальності – уся оперативна глибина-ширина корпусу. Цілі – штурмова і армійська авіація противника, різні безпілотні апарати тактичного та оперативного рівня і показники їх знищення – дуже високі.
Проблему ударних дронів великої дальності вже можна виводити в окремий клас. Їх запускають з території РФ або маршрутами з Білорусі, різних напрямків на території України. Є точки зльотів, відомі нам. Дрони можуть змінювати маршрути прольоту, але коридори більш-менш сталі і ми їх знаємо. Коли перетинають ЛБЗ в зоні від нуля до 100 км, потрапляють в нашу операційну зону, де ми їх можемо збивати. І цим зменшувати навантаження на інші роди військ, які прикривають населені пункти та інфраструктурні об’єкти в тилу.
Високі показники знищення – це які?
Складно обʼєктивно оцінити та пояснити так, щоб було зрозуміло, який відсоток збивається від загальної кількості, що запускають по Україні. В цілому знищується 50-70% цілей, що проходять через наші бойові порядки. Власне, як тільки противник відчуває ефективну протидію, відразу реагує, намагаючись міняти висоти, маршрути. Щоб системно це все знищувати на першому ешелоні, треба достатню кількість засобів виявлення і ураження. А наших засобів не досить, щоб створити суцільну «стіну дронів». На стиках підрозділів, на інших напрямках ці показники можуть відрізнятись, тому противник не завжди заходить в нашу зону, а обходить наші підрозділи сусідніми маршрутами.
А які засоби наразі найефективніші, чим оснащені мобільно-вогневі групи?
Пів року-рік тому збивали навіть ПЗРК, стрілецьким озброєнням (великокаліберними кулеметами). Але збивати з ПЗРК – це дорого, дрон значно дешевший, ніж ракета. Тому перестали застосовувати проти дронів, тільки проти літаків і гелікоптерів.
Потім пішли шляхом модернізації інших засобів (зенітна артилерія різних калібрів, стрілецька зброя). На рухому базу (пікап чи вантажівка, броньована техніка) стали встановлювати, окрім засобу ураження, додаткові оптико-електронні системи і автоматизовані системи заведення інформації від РЛС, які дозволяють краще прицілюватись і вести вогонь по цілі. Певний час працювали так і то було ефективно в плані знищення «Шахедів», зокрема.
Але як тільки противник це зрозумів, почав змінювати висоти, маневрувати, заходити з інших маршрутів. А для МВГ в форматі стрілецького озброєння або зенітної артилерії – це проблема, бо дальність і висота прицільної стрільби доволі обмежена. Тому наразі показник ефективності МВГ в стандартному розумінні знизився, але вони виконують задачі зі знищення інших повітряних цілей, зокрема, інших баражуючих боєприпасів. А на перше місце у боротьбі саме з «Шахедами» вийшли безпілотні перехоплювачі. Напевне, 90% «Шахедів» у нашій зоні відповідальності збиваємо саме перехоплювачами.
Зенітні дрони, які зараз полюють на «Шахеди», повинні набирати високу швидкість (250-300 км на годину). Можуть бути різних конструкцій, ринок перехоплювачів за останні пів року дуже розвинувся і створив чимало моделей. Найбільш відома – квадрокоптер ракетоподібного типу. Чотири двигуни, чотири пропелери і – покращені технічні характеристики за швидкістю, сталістю управління, дальності польоту, запасу батареї.
Засобів проти дешевих і масових російських дронів ще бракує
Росіяни постійно вдосконалюють свої БПЛА, щоб вони ухилялися від наших засобів ураження, «дурили» перехоплювачі. Ми встигаємо за цією гонкою технічних вдосконалень?
В цілому так, намагаємося відслідковувати всі ці зміни і швидко шукати ефективну протидію новим рішенням. Досить оперативно на найвищому рівні вдалося поки що розв’язати проблему дронів, керованих за допомогою Старлінків. Це досить складна ціль для ураження, і у росіян є ще інші рішення для управління «Шахедами» онлайн, навіть без Старлінка. Скажімо, запускаючи в прифронтових регіонах розвіддрони з ретрансляторами. Тому постійно відбувається моніторинг, обмін інформацією, досвідом з іншими підрозділами, представниками МО, технічною розвідкою – всіма частинами, які залучені до протидії саме ударним дронам типу «Шахед».
Стараємося працювати на випередження. Так, вже влітку передбачали, що противник йде шляхом напрацювання додаткової лінійки «Шахедів», розширюючи швидкісні можливості, і що рано чи пізно їх випускатимуть з реактивними двигунами. Відповідно, розроблялися більш швидкісні перехоплювачі.
Цілий комплекс заходів працює на аналіз поточного стану справ. У нас є R&D (розвиток та впровадження) групи, які наперед пропрацьовують різні технічні можливості, щоб створювалися нові зразки озброєння, а модернізовані зразки ворога не були сюрпризом.
Так, росіяни працюють зараз над вдосконаленням через встановлення елементів штучного інтелекту для захоплення цілей і здійснення маневрів під час наближення наших перехоплювачів. Коли «Шахеди» їх фіксують – починають здійснювати маневри, щоб заплутати нас. А ми використовуємо інші тактики, можливості заходу на ціль тощо. І рівень збиття цілей залишається високим.
А як добитися максимальної ефективності використання перехоплювачів? Чи тут головна проблема – їх все ще замало?
Основна проблема – не стільки в технічних спроможностях засобів повітряного нападу, як, дійсно, в обсязі ресурсів. Питання вартості засобів – ключове, і противник робить ставку на дешеві і масові засоби, якими він може перевантажити наші системи ППО. А будь-яка модернізація завжди означає підвищення вартості дрона. Тому основна загроза наразі – це кількість, масовість застосування відносно бюджетних ударних дронів. І головна проблема для нашої країни – нарощення засобів виявлення і ураження. Ударні дрони ми виявляємо за допомогою різних РЛС, оптично це заскладно. Тому потрібно якнайбільше цих засобів виявлення і ураження, здатних наздоганяти швидкісні цілі, над цим треба працювати.
Питання не в характеристиках самих перехоплювачів, а в створенні цілої екосистеми, ланцюга, в якому вони збивають ціль. Збиття перехоплювачем цілі – це фінальні 10% усього процесу. Треба підготувати екіпажі, бойові розрахунки. Їм треба правильно спланувати розташування, підготувати безпілотно-авіаційні комплекси, в яких є станції управління, передачі зв’язку, моніторингу тощо. Тому проблема – мати не тільки сам зенітний дрон, а й створити штатні підрозділи, які б системно працювали над тим всім, мали б відповідне логістичне забезпечення, інформацію з радіолокаційного виявлення і цілевказання. Тоді кожен виліт закінчуватиметься збиттям.
Чи реально створити «стіну дронів», про яку згадували на початку? Є думки, що не спрацює – надто великий периметр, який треба обороняти.
Як узагальнений термін, ціль, до якої треба колись прийти, ідею «стіни дронів» я сприймаю нормально. Але вона має технічні складнощі в процесі реалізації і поки що ми далекі від «стіни дронів». Протяжність кордону вимагає великої щільності відповідних засобів. Це складні системи. Наприклад, дрони-перехоплювачі, у яких відсутній пілот, потребують стійкого цілевказання і стійкої передачі сигналу від радару. Трапляється, що сигнал переривається і тоді дрон втрачає ціль в автономному режимі, не знає, куди летіти і навіть якщо сигнал відновлюється, він втрачає дистанцію, заряд акумулятора і може вже не наздогнати ціль.
Ідея «стіни дронів» така, що один оператор має управляти одночасно сотнею дронів. Поки що на практиці з цим є проблеми. Є таке поняття, як цільовий канал засоба ураження (здатність зенітного комплексу або вогневого засоба одночасно вести ефективний вогонь по одній повітряній чи наземній цілі, – Ред.) – поки що працюємо так, що один розрахунок одномоментно може запускати один дрон. Коли вже зможемо вийти на рівень автоматизації процесів, матимемо достатню технічну складову ШІ в дронах, щоб вони самостійно захоплювали цілі – тоді можна буде говорити, що проєкт може реалізуватися.
Знов таки, це питання вартості – нам простіше мати дуже дешевий засіб, задача якого – під управлінням пілота просто вилетіти, долетіти і підірватися. Хоча є в Україні (зокрема, і у нас інтерцептори (перехоплювачі, – Ред.) – другого покоління. В них є вже функція автоматичного захоплення цілі, що спрощує роботу пілота. І ми йдемо до автоматизації процесів, питання тільки у вартості масштабування таких рішень і це не станеться швидко (протягом наступних місяців).
Один пілот на сотню дронів – це можливо з допомогою елементів ШІ?
І ШІ, і автоматизованих систем управління. Основна задача в ППО – поєднати в єдиний комплекс систему виявлення, безперервність передачі її сигналу, ухвалення рішення про виліт. І частина цих рішень може бути делегована ШІ. Наприклад, в який момент дрон має вилетіти до цілі, або рішення про її захоплення, тактику маневрування, момент підриву. Але це все вимагає практичного застосування. Якісь рішення працюють, якісь – ні. Банальна втрата радіосигналу – і дрон перестає бути ефективним. А коли є пілот, то він контролює ситуацію і йде на ту точку, де шукає вже оптично, намагається захопити дрон. Тому ідеального рішення поки нема.
Яким шляхом росіяни підуть після того, як їм прикрили доступ до Старлінків? Скажімо, розвиватимуть напрям машинного зору, пробуватимуть керувати онлайн іншими способами?
Машинний зір використовують вже в останній фазі, коли БПЛА заходять на ураження, щоб бути більш прицільними, а не падати поруч, тому і цим напрямком йтимуть теж. Стосовно керування онлайн – вони працюють, зокрема, і над розробкою власних систем MESH-мереж, якісь рішення будуть. Ретранслятори є, також є в них наземні станції, вони розгорнули їх вздовж наших кордонів і лінії оборони з боку Криму, частини Білорусі. Станції дозволяють здійснювати управління на відстані 200-300 км за умови, що є ретранслятор в небі. Тому це одна з основних загроз 2026 року і наступних. Але моє враження, що ставка все ж буде на дешеві масові засоби з метою перевантажити ППО для нанесення ракетних ударів. Працюватимуть в комбінованому форматі.
Тільки повернулись з СЗЧ – і мінус дев’ять «Шахедів»
Яка наразі ситуація з забезпеченням? Є нестача засобів, людей, залежність від волонтерів?
Не все є, звісно, волонтерський рух і підтримка громад відіграє велике значення. Ми знаходимось у процесі розширення, перебудови і створення корпусних комплектів, а коли створюєш щось нове, завжди є проблема ресурсів. Базові речі всі є, а от з нарощенням дороговартісних спеціалізованих зразків, як от ЗРК, складніше. Але воно так в цілому в країні.
Проводимо активну рекрутингову кампанію і з людьми проблем немає. На вході робимо оцінку базових умінь новоприбулого військовослужбовця (у нас є три дні для перевірки людини нашими інструкторськими групами). Далі, коли розуміємо, що рівень відповідає вимогам, людина інтегрується в підрозділ, де проходитиме службу, відбувається злагодження, боєць отримує фах. Вчиться працювати на радарах, чи пілотувати тощо. І плавно інтегрується в бойову роботу. А якщо бачимо, що людина десь недопрацювала, то спочатку інструкторська група підтягує рівень до середнього, а вже потім – інтеграція в бойовий підрозділ.
А збивати – це вже рутина, чи щоразу – бурхлива радість, як бачимо на відео збиття? Чи є особливі способи заохочення бійців?
Бійці дуже мотивовані саме отим відчуттям моральної задоволеності. Розуміють, що кожен збитий «Мавік», «Ланцет», «Молнія», які полювали на піхотинця, артилерію, бензовоз чи цивільний автобус – це збережені життя солдатів. Знищення “Шахедів” – життя для цілих родин в тилу. Особисто моя сімʼя – в Києві і я чітко розумію, для чого мені тут на Харківщині збивати ці «Шахеди».
За високі показники, видатні вчинки подаємо на державні нагороди і інші відзнаки (відомчі тощо). Діє система винагородження розрахунку преміями за збиті цілі. Верифікуємо їх в єдиній системі «Армія дронів», нараховуються електронні бали і можемо обміняти їх на нові дрони чи інші технічні засоби. Заробили – замовили. Так що тут не тільки моральне задоволення, а й практична вигода.
Але в першу чергу – так, це щоразу вибух емоцій. Можна пробути на позиції кілька днів і нічого не літає, а потім ти збиваєш і розумієш, що не дарма сидів у холоді. За тобою – підрозділи побратимів і мирні міста.
А є якісь рекордсмени?
Загалом у нас понад 3000 збиттів за минулий рік. Командна робота, спільні задачі, вирізняти когось складно. Та й хлопці не дуже люблять, коли розкривають їхні персональні дані, але насправді видатних прикладів багато. Ось з останнього – розрахунок, у якому з трьох бійців двоє були в статусі СЗЧ. Як розповідають, на попередньому місці служби мали конфлікти з командуванням, тому залишили частину десь рік тому і думали, що ж далі робити. Звернулись до нас – хочемо продовжувати захищати країну, чи зможете повернути назад у військо? Повернулись, почалась доволі складна процедура поновлення на службі, певний час не отримували нормального грошового забезпечення – тільки зарплата, без премій (через бюрократичні процеси, які тривають 2-4 місяці). Вирішували ті юридичні проблеми і паралельно вчилися. Тільки стали в стрій, зайшли на позицію – і в одну з перших ротацій збили дев’ять «Шахедів». Новий розрахунок, другий вихід! Без права на премії в минулому, попри допущені помилки (бо я не думаю, що “уходити” в СЗЧ – це хороше рішення). Такі різні люди бувають, та головне, виходить, бажання бути корисним країні.