Чи переважають росіяни в оптоволоконних технологіях
Оптоволоконні дрони стабільно в топі, стелі потреб немає. І наше, і вороже виробництва насамперед залежать від можливостей здобути кабель, каже Валерій Яковенко. А політику на глобальному ринку цього цінного компоненту диктує географія його випуску. Наразі найбільші обсяги кабелю виготовляють у країнах Південно-Східної Азії, і росіяни мають можливості вільно отримувати з того регіону дешеве оптоволокно в достатній кількості — хоч і мільйонами кілометрів.
Україна має доступ до тих самих ланцюжків постачання, і в цьому сенсі певний паритет. Та мінімізація залежності від постачань з Китаю — загальноєвропейський тренд. А чим їх замінити? Отут і виникають складнощі: західні партнери не розуміють, чому необхідно розвивати власні виробничі лінії, і не роблять цього.
«Чотири місяці тому я був там, де колись винайшли це оптоволокно. Так там фахівці взагалі не розуміють, наскільки важливий цей компонент і що треба нарощувати власне виробництво хоча б для потреб США, — розповідає Яковенко. — Вони розпитували нас про потенційне використання кабельного типу зв’язку в армії Штатів, і це тоді як Україна демонструє павутиння на полях, де працюють дрони на оптоволокні».
Передові західні компанії-виробники досі не усвідомлюють потенціалу використання такого типу зв’язку, і це проблема для України, яка не має альтернатив постачання кабелю. А він наразі забезпечує простий і надійний, безперешкодний спосіб передачі даних, що важливо не тільки для повітряних дронів, а й для роботи наземної техніки й координації пунктів зв’язку між собою.
«Погоджуюся з тими експертами, які кажуть, що в якийсь момент радіозв’язок буде просто втрачено по лінії фронту, бо РЕБ розвивається дуже стрімко, й іншого варіанта, крім оптоволокна, може не залишитися», — каже експерт.
Це треба просто враховувати в плануваннях.
Що з виробництвом і звідки брати кабель
Сьогодні між Україною та РФ є паритет у використанні оптоволоконних дронів, і дефіцит таких безпілотників стабільний. І державних, і волонтерських дронів постійно не вистачає, і, на думку Яковенка, в основі цього голоду — саме нерівномірно розподілені ланцюжки постачання кабелю, що на додачу ще й впливає на його вартість.
«У якійсь країні Південно-Східної Азії кілометр оптоволоконного кабелю можна купити по $0,37–1, а у виробників західного світу той самий матеріал коштує, без перебільшень, у 10–20 разів дорожче», — розповідає він. Налагоджене масове виробництво завжди видає продукт нижчої собівартості, ніж обмежене чи унікальне.
Україна сама не виробляє оптоволокна, ми можемо тільки мотати кабель з великих бухт у котушки, але саму сировину в потрібних кількостях собі не забезпечимо. Виробничі потужності кабелю — це дуже вразливі ділянки: вежі заввишки з три-п'ятиповерховий будинок, які під землею ніяк не заховаєш, а на поверхні вони надто помітні для ворога. Їх можна розташувати хіба що на території країн-партнерів.
Але загалом виробництво оптоволоконних дронів в Україні налагодили, на це отримують фінансування. Так, Міністерство оборони допустило до експлуатації в Силах оборони вже понад 80 нових зразків безпілотних авіаційних комплексів з оптоволоконним каналом управління.
Та замовлень усе ще замало. Силам оборони треба мати відрив від ворога мінімум у три-чотири рази. За деякими підрахунками, оптоволоконні дрони мають складати 20–25 % від загального флоту дронів. Тому якщо Україні потрібен 30-мільйонний щорічний запас дронів, щоб військо не відчувало дронового голоду, то це значить, з них мінімум 6–7 млн мають бути на оптоволокні. А це 120 млн км оптоволоконного кабелю. Це дуже багато.
Такі обсяги є в Китаю, але він намагається триматися осторонь поставок товарів подвійного призначення. Поки РФ успішно обходить санкції через дружні країни, Україна сподівається на посередництво західних партнерів, а ті, як уже казали, не до кінця усвідомлюють ризики, тому така співпраця дається важко.
Специфічної протидії оптоволоконним БпЛА, до слова, так і не винайшли. Проти цих простих засобів і захист найпростіший: дотримання правил особистої безпеки, обережне пересування, сітки, дроти, рушниці.
Перехоплювачі ефективні чи розчаровують?
Проти оптоволоконних ударних дронів перехоплювачі не ефективні: такі цілі не мають патерну поведінки, який дозволяв би прогнозувати їхній рух і збиття. А для протидії ворожій розвідці вони підходять якнайкраще.
У зенітних полках Сухопутних військ і бригадах Повітряних сил з червня почали створювати окремі підрозділи дронів-перехоплювачів — дивізіони або роти. Цей процес триває, і, наприклад, такий підрозділ наприкінці літа з’явився в 1-го окремого штурмового полку. Усього до використання в підрозділах МО допустило вже понад 25 зразків українських безпілотних авіаційних комплексів-перехоплювачів.
Але дрони-винищувачі працюють спільно з розвідкою, а добути координати дрібних цілей на кшталт ударного дрона дуже важко. Навіть по лінії зіткнення постійно виникає необхідність посилювати концентрацію засобів радіоелектронної та радіолокаційної розвідки, щоб знаходити цілі в повітрі для ППО. Без розвідданих перехоплювачі просто не працюють, необхідні координати, щоб вражати ціль не просто в моменті, а з прогнозом її руху, бо переміщаються вони досить швидко.
Практика застосування зенітних дронів проти «шахедів» теж розвивається швидко, вони ефективні і, головне, єдиний економічно доцільний засіб. Бо вартість дрона-перехоплювача — від 30 тис. грн, тобто менш ніж тисяча доларів, тоді як найдешевша російська «Гербера» коштує 10 тис. доларів, а «Герань» — мінімум 50 тис. Тобто поки що це єдиний засіб проти «шахедів», який міг би саме масово збивати ворожі повітряні цілі.
Тільки є проблема: мобільні системи запуску дронів-перехоплювачів мали б бути розподілені по території всієї країни, а покрити її всю надзвичайно складно. Треба не тільки оснащувати відповідним обладнанням кожен мобільний пункт ППО, а ще й учити операторів працювати з ним. Тобто є складнощі логістичні, організаційні і дефіцит людського ресурсу. Над цим працюють. Так, у Києві ще в липні оголосили про намір відкрити центр підготовки операторів дронів-перехоплювачів.
Ворог вдосконалює засоби ураження — потрібно реагувати
Наскільки складна технологія виробництва зенітних дронів і чи можна їх швидко модифікувати? Бо росіяни свої розвідники і «шахеди» намагаються зробити менш вразливими. Днями фахівець і консультант з радіотехнологій Сергій Бескрестнов (Флеш) розповідав на Facebook, що ворог розробив нову систему боротьби з нашими зенітними дронами. Йдеться про серійне виробництво приймачів-детекторів для дронів-розвідників «Суперкам», які реагують на сильні радіосигнали і, якщо перехоплювач поруч, дають команду маневрувати, ухилятися. Про те, що росіяни модернізують «шахеди» так, щоб вони могли уникати дронів-перехоплювачів, наприкінці липня розповідав перший віцепрем’єр і міністр цифрової трансформації Михайло Федоров.
Перехоплювачі — це досить проста технологія з погляду механіки. Але щоб уражати цілі стабільно ефективно, українські інженери працюють над системами з елементами ШІ й донаведення, які мінімізують вплив оператора на роботу дрона, що знаходить ціль, пояснює Валерій Яковенко.
«Ці технології розв’яжуть проблему постійної модифікації БпЛА ворогом. Для маневрового дрона уразити ціль, яка маневрує — та сама задача, що й уразити ціль, яка рухається прогнозовано й відносно зрозуміло. У цій гонитві Україна задніх не пасе», — запевняє він.
За словами експерта, є й технологічні рішення, що дозволять скоротити кількість операторів для застосування перехоплювачів. Бо коли на кожен дрон-винищувач треба окремого оператора (а їх у повітрі суне маса), жодних підрозділів не вистачить. Уже існують системи для запуску дронів майже в автономному режимі, коли оператори перебувають за сотні кілометрів від точки запуску. Є й рішення, які дозволяють одному оператору керувати відразу кількома дронами: кожен виходить на свої координати і знаходить ціль. Технології поки що не масові, але розвиваються.
«Еволюція постійна, ситуація на полі бою змінюється реально щодня, а критичні фази розвитку настають кожні два місяці, — каже Яковенко. — Побачимо ці рішення і в широкому застосуванні, але сьогодні ставку треба робити на найбільш масові технології». Тому перехоплювачі все ще потребують великої кількості операторів і технічних спеціалістів для запуску.
Захистити небо і підтягнути союзників
Коли під час масованих атак трапляються влучання, українці бурхливо реагують у соцмережах. Мовляв, «не чути роботи ЗРК», «чому тільки автоматні черги — це ж не допоможе», «де ж ешелонована ППО, чому пропустили ракету на Кабмін?» тощо.
Тактику нальотів росіяни міняють постійно, нагадує Яковенко. Змінюють параметри гвинтомоторної групи (характеристики, які визначають ефективність і продуктивність засобу. — LB.ua), експериментують зі швидкістю, висотою польоту «шахедів» тощо. Тому групи ППО повинні мати весь можливий арсенал засобів, зокрема і стрілецьку зброю, перехоплювачі, які працюють по низьких цілях, і БпЛА, які можуть дістати їх на висоті 3-4 км.
Вимкнення мобільного інтернету під час тривог теж цілком виправдовує себе. «Точкове увімкнення цього механізму захисту дозволяє відсотково покращити результат роботи ППО. Росіяни так чинять уже давно і не вибірково, а майже по всій території РФ інтернет вимикають, коли Україна атакує», — каже експерт з безпілотних технологій.
Україна наразі має найкращу розгалужену ППО у світі. Закрити небо на 100 % неможливо, але лише недостатнє технічне забезпечення не дозволяє зробити це нам максимально.
«Якби сусіди спробували відбити не те що 800, а хоча б 100 цілей, мабуть, використали б для цього свій річний запас засобів ППО», — міркує Валерій Яковенко.
За його словами, за даними відкритих джерел, США придбали минулого року для свого війська усього близько 12 тис. БпЛА. Тоді як середня українська компанія виробляє 4 тис. дронів на день. «Розрив шалений, а нам необхідно не тільки самим виробляти вже не 12 млн, а 30 млн на рік, а ще й надавати таку саму можливість союзникам, виробляючи компоненти для них, — пояснює експерт. — Утримати швидкість зростання, розвиток виробництва нам дозволив би дозвіл на експорт обладнання».