Останніми днями ситуація з депортованими стрімко розвивається — 5 серпня п’ятеро з них оголосили безстрокове голодування як протест проти незаконного утримання й бездіяльності влади України та Грузії. МЗС заявило, що п'ятеро осіб почали безстрокове голодування, вимагаючи дозволу перетнути кордон Грузії. Станом на 18:00 6 серпня кількість голодуючих зросла до 15 осіб.
Як зазначив міністр закордонних справ Андрій Сибіга, у червні побільшало громадян України, яких російський режим депортує до кордону з Грузією. Більшість із них відбували «покарання» в російських в'язницях. Частина з них не має українських документів.
Серед них є й ті, кого депортували за відмову отримати російський паспорт. Як повідомляла директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова, якщо до 10 вересня 2025 року особа, яка проживає на окупованій території, своє правове становище не врегулює, то РФ надала собі право видворити її за межі своєї території та за межі тимчасово окупованих регіонів. Так українці опиняються в буферній зоні КПП «Верхній Ларс» — КПП «Даріалі».
Поїхав на заробітки, а опинився у вʼязниці
Сергій Захарченко потрапив на КПП «Верхній Ларс» 7 червня 2025 року. Цьому передувала історія завдавжки сім років. 2018-го він приїхав на заробітки до Росії, де, за його словами, його безпідставно звинуватили у збуті наркотиків.
«Насправді в мене не було нічого при собі, наркотики "знайшли" під час обшуку. Я не визнав провину, мене катували. Згодом російський суд усе одно виніс вирок — сім років колонії. Покарання я відбував у Лабитнангі з 5 травня 2018 року по 30 квітня 2025 року. Увесь цей час я не переставав боротися», — каже він.
Чоловік розповів, що звертався у десятки організацій і державних інституцій, аби йому допомогли повернутися додому. У 2020 році подавав клопотання про екстрадицію — щоб відбувати покарання в Україні, але йому відмовили.
Інших мігрантів відправляли додому, а українців тримали місяць у «міграційній вʼязниці»
Коли минув термін ув’язнення, Сергія помістили в Центр тимчасового утримання іноземців у Салехарді, де він провів більш як місяць — до 5 червня.
Своє перебування там він асоціює з іще одним покаранням після багаторічного ув’язнення.
«Цей центр — закрита територія, де ти не маєш права на телефон, на лист, на побачення. Твої документи забирають. І ти, доросла людина, відразу стаєш ніким — без країни, без імені, без захисту. Там не питають, хто ти, звідки, що з тобою сталося», — каже він.
У камерах розміщували по чотири людини. Годували, на свіже повітря не виводили. Доступу до медичної допомоги не було.
«Повітря в камері було важким. Лише крізь ґрати можна було вхопити ковток свіжого повітря. Через якийсь час ти вже не розумієш, ніч чи день на вулиці. Постійне очікування, невідомість, тривога… Молився, аби хоч хтось дізнався про те, що я тут. Живий», — згадує Сергій.
Чоловік підкреслив, що мігрантів з інших країн відправляли додому за кошти РФ, а українців тримали і нічого не пояснювали.
«Коли когось випускали чи переводили, то я завжди просив повідомити моїх рідних, де я», — каже він.
З однієї невідомості в іншу: два місяці в буферній зоні
5 червня 2025 року Сергія Захарченка депортували з території РФ на російсько-грузинський кордон. Уже майже два місяці — з 7 червня — він у буферній зоні між Росією та Грузією.
«Мене і двох інших чоловіків привезли на мікроавтобусі до російського кордону. Там подивилися наші документи, запитали, хто ми і звідки, а далі повезли до грузинського кордону, де вже чекали поліцейські. Вони взяли відбитки пальців. Я показав свої документи, проте вони сказали, що їм все одно і вони не пропускають мене на територію Грузії», — розповів Сергій.
Сергія не впустили до країни, посилаючись на те, що нібито він може становити загрозу.
Проте чоловік розповідає, що разом з ним на КПП перебувають й інші українці, які не були засуджені на території РФ, але депортовані країною-агресором — і їх теж не пропускають.
«Грузія мене не впускає, хоч я українець. У мене є дійсний український внутрішній паспорт й інші документи, я не становлю жодної загрози. Тут, у буферній зоні, таких українців, як я, майже 100 осіб. Люди з Донеччини, Криму, Луганщини й інших тимчасово окупованих місць. Дехто має важкі захворювання й інвалідність», — каже він.
Тримають у підвалі в нелюдських умовах
Підвал, у якому перебуває Сергій з іншими українцями, не обладнаний для тривалого проживання такої кількості людей. На 100 людей там 18 ліжкомісць.
За словами Сергія, «нам доводиться спати по черзі. На одному ліжку можуть спати одразу дві людини. Ще тут утримують сімох жінок, але окремо й у дуже гидких умовах. Тут волога повсюди, усе мокре».
Їжу українцям привозять волонтери. Сергій каже, що вони мають фрукти, овочі, каші й готують собі самостійно. До магазину, що є на другому поверсі будівлі, грузинські силовики іноді супроводжують.
«Хтось має змогу отримати гроші від рідних через волонтерів і купити щось. Але в основному ми живі завдяки небайдужим людям», — розповідає чоловік.
Доступу до медичної допомоги також не мають. Не пускають до них і представників українського консульства в Грузії. Сергій розповів, що звʼязок з консулом підтримують через електронну пошту чи мобільні месенджери.
«Консульство вже виготовило нам білі паспорти для повернення додому. Багато з них уже протерміновані — потрібно робити нові. Тепер чекаємо, поки Молдова дозволить транзит через свою країну. Загалом за ці місяці тут забрали до України лише чотирьох чоловік, які не були раніше засуджені. Одного — 4 серпня, проте тут він просидів три місяці», — розповідає Сергій.
За інформацією ГО «Захист в’язнів України», у ніч на 21 липня депортовані з Росії українці, які тижнями живуть у підвалі, вийшли з приміщення з протестом, вимагали забезпечити мінімальні умови — зокрема, доступ до питної води. Під час цієї акції один чоловік у розпачі від нелюдського поводження та повної відсутності реакції посадовців порізав собі шию.
Сергій підтвердив цей випадок.
«Він уже купив квитки додому летіти, проте його не пустили. Він витратив кошти, але не зміг поїхати. Через відчай намагався покінчити із собою», — розповів чоловік.
А 5 серпня п’ятеро українців оголосили безстрокове голодування «на знак протесту проти незаконних дій грузинських прикордонних служб і грубого порушення моїх прав».
«Я теж долучився до числа протестувальників. Голодуємо з учора», — каже Сергій.
Він повідомив, що число голодуючих росте. Їх уже 15.
Чекає на повернення додому
Сергій постійно на зв'язку з українським консульством і правозахисниками. Чоловік каже, що написав запит до Молдови й отримав відповідь, що фактично йому не забороняють вʼїжджати, проте рішення про це можуть приймати з урахуванням багатьох факторів.
«Кожного дня чекаю на повернення додому. Не тільки я, але й інші українці, які опинилися між двома державами, як невільники», — зазначає Сергій.
Українські консули вимагають доступу до громадян у пункті пропуску «Даріалі»
LB.ua звернувся із запитом до Міністерства закордонних справ України щодо ситуації з утриманням громадян України на кордоні між РФ і Грузією. Ось що відповіла пресслужба МЗС:
«З другої половини червня 2025 року російська сторона активізувала депортацію громадян України через кордон з Грузією, що призвело до погіршення гуманітарної ситуації в грузинському пункті пропуску "Даріалі" на кордоні з РФ.
Завдяки заходам, вжитим МЗС спільно з компетентними органами України, з кінця червня донині вже вдалося організувати виїзд 44 громадян України з буферної зони російсько-грузинського кордону.
Водночас Росія продовжила надсилати більшу кількість депортованих, що може свідчити про цілеспрямовану російську операцію. Наразі у буферній зоні пункту пропуску "Даріалі" перебувають 96 громадян України.
Нагадаємо, раніше міністр закордонних справ України Андрій Сибіга вже звертався публічно до російської сторони з закликом відправляти депортованих українських громадян безпосередньо на кордон з Україною. Наша держава готова забирати своїх людей напряму, а не в обхід, через Грузію та Молдову. Станом на зараз констатуємо, що РФ ігнорує цей заклик, що також свідчить про свідоме бажання Москви створити гуманітарну кризу на російсько-грузинському кордоні.
Більшість українських громадян, яких РФ депортує на кордон з Грузією — це люди, які попередньо притягувалися до кримінальної відповідальності. Серед них є як ті, хто відбував покарання на тимчасово окупованих територіях України та був примусово переміщений на територію РФ, так і громадяни України, які перебували на території РФ і були засуджені за вчинені там злочини.
Пункт "Даріалі" використовувався для повернення депортованих громадян України й у попередні роки. Проблема набула особливої гостроти протягом липня внаслідок значної інтенсифікації видворення Росією громадян України через цей пункт пропуску в червні, а також призупинення на певному етапі Молдовою транзиту осіб зазначеної категорії.
Громадяни України опинилися в буферній зоні грузинсько-російського кордону у вкрай складному становищі, оскільки грузинська сторона висловила готовність забезпечити організоване перевезення цих громадян до аеропорту Тбілісі лише після підтвердження молдовською стороною готовності прийняти їх в якості країни транзиту.
З метою врегулювання гуманітарних аспектів перебування громадян України у буферній зоні грузинського кордону посольство України в Грузії активно працює з грузинською стороною, залучаючи до цього процесу представництво Міжнародного Комітету Червоного Хреста, УВКБ ООН та Міжнародної організації міграції в Грузії.
5 серпня Посольство України в Грузії отримало звернення від 5 громадян України, які були депортовані з території РФ та тимчасово утримуються у пункті пропуску "Даріалі", щодо початку безстрокового голодування з вимогою дозволити їм перетнути кордон Грузії. До голодування долучаються й інші громадяни, які перебувають у цьому пункті пропуску.
МЗС із залученням посольств України в Грузії та Молдові, а також у співпраці з зацікавленими міністерствами та відомствами цих країн та України працює задля якомога швидшого вирішення цієї гуманітарної кризи.
Отримавши інформацію про початок голодування, консули посольства України в Грузії негайно вирушили на кордон для зустрічі з громадянами України в пункті пропуску "Даріалі" та звернулися до грузинської сторони з вимогою невідкладного та безперешкодного доступу. Консули перебувають на постійному звʼязку з громадянами України, які перебувають в пункті пропуску "Даріалі", включно з тими, хто оголосив голодування.
У ці години українська сторона активно працює як з грузинськими, так і з молдовськими колегами на всіх рівнях для пошуку якомога швидшого рішення транзиту громадян України через територію Молдови та повернення вже найближчим часом наступних груп людей з пункту пропуску "Даріалі"».
