Тепер компанія Safran Electronics & Defense випустить 1200 одиниць системи наведення — в ААSM вона комбінована із супутникової, інерційної та інфрачервоної голови.
Це означає гарантоване влучання в 10-метрове коло і можливість прицілюватися до метра в потрібну точку будівлі.
Щоб масштабувати виробництво, французький уряд вкладає в компанію 130 млн євро. Тривають активні розробки не реактивного розгінного блока, а повноцінного двигуна, що перетворить бомбу на ракету з дальністю дії 150 км.
Планували 2024 року виготовити близько 600 AASM Hammer, а зробили 840.
70 штук на місяць, 2–3 на добу — це непогано, особливо враховуючи ціну: приблизно чверть мільйона євро за виріб. Але нам усе ще потрібно більше. І навіть більше, ніж можуть поставити США і країни ЄС разом узяті.
Тому тривають випробування універсального модуля корекції та управління (УМПК) українського виробництва для чавуну. Проводять передсерійні пуски, випробування на полі бою.
Ключове завдання — довести виріб якщо не до західної точності, то хоча б зробити його кращим за російський аналог. Але навіть якщо не вдасться класти 100–500 кг в коло 5–10 метрів, то все одно корисніше мати недосконалий виріб, ніж не мати його зовсім.
Бо з постачанням 60+ F-16 у нас залишився кістяк пострадянської авіації. Який ми цілком можемо підтримувати в льотному стані запчастинами з ринку, закривати втрати тими самими умовними польськими МіГ-29 або будь-якими іншими машинами, які вдасться отримати.
Навіть якщо відкинути борти ППО і ті, що здійснюють вильоти на користь флоту, ми цілком можемо «поставити» супротивникові, що зараз наступає, 80–100 керованих бомб на добу.
Це більше, ніж постачання ЄС і США разом узяті. Причому «поставити» по вразливій і дорогій компоненті — вузлах зв'язку, радарах тактичного ППО, штабах і складах.
А можемо перетирати ними логістику: запчастини до квадроциклів, мотоциклів, ремонтні майстерні, майстерні БпЛА, якими доставляють вантажі, — все це в зоні досяжності, і все ногами постачати не вийде.
Звичайно, обкатати вітчизняний УМПК та керовану авіаційну бомбу (КАБ), отримати гроші Заходу, як на САУ «Богдана» за данською ініціативою, і масштабувати було б стратегічно правильно.
Тому що одна річ — переорювати посадки десятками неточних приходів, а інша — використовувати запас пострадянських бомб. Росіяни свої використали, доводячи свої КАБи до більш точного варіанта, а в нас і у Східній Європі вони ще є.
Ми задіяли б флот паліативних бомбардувальників — МіГ-29 і Су-27 з гранично малих висот.
Ми не витрачали б коштів і ресурсу авіаційної коаліції на перенавчання пілотів — усе це пішло б на збільшення нальоту й закупку контейнерів РЕБ.
Україна могла б працювати КАБами по Курській і Бєлгородській областях, знищуючи вежі зв'язку, прикордонні переходи ФСБ, камери і оптичні системи, склади і пункти управління, знижуючи тиск на наші північні області і збільшуючи ціну війни для росіян на їхній території.
Плюс тиснули б на ротний і батальйонний рівень: офіцери зв'язку, управління й пілоти в тактичному тилу.
У нас люблять прислів'я про товстого й худого. Один сохне, інший дохне відповідно. Тільки-от порівняно з грошима ЄС, тієї ж Коаліції дронів, чи із закупівлями Patriot коштом Німеччини худою, безумовно, є Москва.
Росіяни значно відстають технологічно, страждають від обмежень на продаж сировини з ЄС, не можуть одночасно закрити дуже різні за своїм функціоналом запити й мають менше грошей, ніж Європейський Союз.
Які саме запити? Наприклад, компенсувати витрату тисяч ракет до ППО; виготовляти сотнями «Шахеди», чия електроніка багато в чому має західне походження і її потрібно отримувати в обхід санкцій; виробляти сотні одиниць балістики і відновлювати втрати тисяч танків.
Усе це потребує створення цілих галузей економіки — під санкціями і з рецесією це неможливо.
Відновлення постачання зі США, нарощення високоточного важкого озброєння в ЄС, локалізація його виробництва в Україні — один зі шляхів наростити ціну війни для Москви.
