Ризики, якщо не відкрити експорт
Про ризики для виробників і українського ОПК загалом, якщо держава таки не відкриє експорт, ми писали раніше.
Якщо коротко, мова про:
- недозавантажені виробничі потужності (як порахувала Технологічна спілка України, це ще 63 % продукції, яку могли б випускати вітчизняні виробники дронів і засобів РЕБ, але які не може викупити держава через обмежений бюджет);
- втрата податкового прибутку і технологій від компаній у разі їхньої релокації за кордон (що вже відбувається);
- недоотримання надходжень у бюджет від можливого експорту;
- втрата додаткового фінансового джерела для нових розробок, а також приватних інвестицій.
— Фактично весь наш ОПК має стелю — це попит в Україні. І цей попит обмежений фінансовими можливостями держави. Є співпраця з іноземними урядами, але це тимчасове рішення, це теж стеля. Для інвестора де-факто в нас один споживач, і якщо завтра він не замовить нічого — вашого бізнесу не буде. Тому великий приватний інвестор тричі подумає, чи інвестувати, бо ризик великий, — пояснює Михайло Гранчак, керуючий директор інвестиційно-банківського департаменту Dragon Capital.
З 50 опитаних стратегічних міжнародних інвесторів 28 зацікавлені компаніями українського ОПК, каже Гранчак. Основна зона інтересу — усі види дронів, РЕБ-системи, оптичні системи, транспорт. Особливо IT-компонент, тобто не просто залізо, а система для управління і взаємодії з іншими засобами.
У ТСУ стверджують: виробничі потужності дозволяють додатково виготовити дронів і РЕБ-систем на $2 млрд, але держава не має ресурсів дозамовити такі обсяги.
Загалом же, за словами голови Мінстратегпрому Олександра Камишіна, українські компанії спроможні виробити зброї на $20 млрд, тоді як держава може законтрактувати лише на $6 млрд на рік.
Водночас ворогу, оборонний експорт якого знизився на 70 %, не заважає поповнювати бюджет додатковими $15 млрд від експорту, тобто 10 % від загального оборонного бюджету, підраховує Артем Старосєк, засновник і CEO розвідувальної агенції Molfar.
— В Україні оборонний бюджет — $50 млрд, і якщо ми експортуємо на 5 млрд — будемо набагато краще почуватися, — вважає Старосєк.
Зазначимо, якщо говорити про партнерські гроші в оборонці, то мова про нижчі суми. Наприклад, торік ініціатива ZBROYARI залучила понад $1,5 млрд міжнародних інвестицій від урядів дружніх країн. Тоді як у рамках співпраці за данською моделлю, у 2024-му ЗСУ отримали озброєння на майже €538 млн.
Ризики відкритого експорту
Мабуть, головний — чи не переключаться виробники на закордонний ринок після відкриття експорту (з очевидно вищими цінами), нехтуючи замовленнями держави.
На цей ризик, за даними джерел, зважають у двох варіантах експортної моделі, які розглядає Офіс Президента. Йдеться про індивідуальне погодження кожної заявки від кожної компанії, а також пропорційний експорт — дозвіл експортувати 50 % від обсягу українських контрактів, а частину виторгу від експорту передавати на зброю для ЗСУ.
Ще один ризик — гіпотетичне потрапляння української зброї в руки росіян у разі реекспорту. Цей ризик прорахувати складно самим лише обмеженням країн, у які дозволять продавати зразки техніки. Обговорюють, що в це коло входитимуть країни-учасниці Рамштайну.
Водночас росіяни досі вдало маскуються під європейські компанії. Артем Старосєк з агенції Molfar каже про щонайменше дві історії, які викрили під час повномасштабної війни.
— Перша — це французька компанія, яка вийшла з пропозицією співпраці: ми дивимося глибше — а це спільна компанія з Казахстаном, ще глибше — з росіянами. Друга — німецька компанія, що має вигляд гарної європейської, що запускає супутники, тоді як наше розслідування показало, що це представник Роскосмосу в Німеччині, — розповідає Старосєк.
На його думку, варто порушувати питання не лише фактичної наявності росіян у Європі, а й шпигунства та кібератак.
У такому разі грамотно побудована протидія цьому ризику з боку України могла б посприяти і безпеці європейських держав.
Третій ризик — політичний. Політики країн-партнерок нерідко виступають проти допомоги Україні, тож якщо вона почне продавати власну зброю за кордон, російська пропаганда зможе це використати у власних цілях, подавши цю тему як додатковий аргумент для скорочення підтримки української армії.
Натомість Марія Берлінська, керівниця Центру підтримки аеророзвідки і проєкту Victory Drones, вважає, що це питання комунікації, адже оборонний експорт є вагомим інструментом геополітики.
— Україна може віддячити партнерам, уклавши контракти з певними виробниками про інтелектуальну власність на вироби і не лише. Це не просто гроші, це можливість тримати у фокусі довготермінові стратегічні партнерства і допомагати Європі прокидатися. Треба чітко комунікувати, що ми захищаємо безпеку Європи. І давати нам зброю і проводити спільні розробки — це великий безпековий інтерес, — пояснює Берлінська.
Вадим Юник, CEO FRDM, президент Технологічних сил України, вважає, що українські виробники вже мають учитися співпрацювати з європейськими партнерами.
— Бо якщо ми хочемо повністю відірватися від Росії, нам треба забути, як співпрацювати з ними, і працювати за моделлю Європи. Можливо, зараз ми не готові, але треба йти і вчитися створювати спільні підприємства, технології, — зазначає Юник.
Тим часом обмеження експорту стосується не лише готових продуктів чи програмного забезпечення, а й запчастин. Як розповів Олексій Бабенко, засновник Vyriy Drones (нещодавно заявив про FPV-дрон зі 100 % українських комплектуючих), він намагався експортувати в країни Європи звичайні плати, подібні можна придбати на китайських майданчиках.
— Нам відмовили, бо льотний контролер — це оборонна історія. Експорт — це також про вплив. Уявіть, у Німеччині починають виробляти свої дрони, де за основу взяті компоненти з України — це спрощує захід для українських компаній на ці ринки, бо їх знатимуть, їх бачитимуть на виставках, — пояснює Бабенко.
Варіанти експорту, які розглядають
В Офісі Президента і Міноборони розглядають три моделі оборонного експорту, пишуть Forbes і Еспресо, посилаючись на свої джерела серед виробників:
- індивідуальне погодження контрактів;
- пропорційний експорт (певний відсоток від усього обсягу продукції);
- запровадження експортного мита.
Їх також підтверджує Forbes ексзаступник міністра економіки Ігор Фоменко.
Кожен варіант має свої недоліки. Перший, найнепрозоріший: погодження видаватимуть у ручному режимі, тож чиновники можуть сприяти наближеним компаніям.
Сьогодні це так фактично і працює (точніше не працює): юридично експорт не заборонений, компанії приходять із заявкою в Державну службу експортного контролю (ДСЕК), а їм відмовляють або не відповідають.
Технологічні сили України натомість пропонують додати посередника між виробником і ДСЕК, який аналізуватиме кожну заявку на експорт за визначеними критеріями і допомагатиме ухвалити остаточне рішення. Цим посередником, на їхню думку, міг би стати Мінстратегпром.
Друга і третя моделі прозоріші і сприяють фінансовій підтримці Сил оборони, та через обговорювані відсотки (20 % мита) відсікають менших виробників, які не можуть собі дозволити платити спецплатіж або ті самі 20 % мита.
Що потрібно фронту і чи достатньо зброї
«Краще, ніж у 2022–2023 роках», — так описують ситуацію зі зброєю у війську учасники панелі «Досвід військових: забезпечення армії та державні закупівлі озброєння» на форумі «Експорт безпеки».
Шляхів потрапляння зброї у підрозділи є декілька — централізований через держзакупівлі і Командування сил логістики, децентралізовані через кошти, які дають на бригаду та програму єБали, а також волонтери і співпраця з виробниками. Якщо останні чотири — це про можливість вибирати, то перший — це про «бери, що дають», як перефразував один учасник: «отримуєш те, що не потрібне».
Тому в різних підрозділах рівень забезпечення відрізнятиметься.
— Оцінюючи динаміку, то у 2023 році не було нічого, у 2024 році щось з'явилося, у 2025, напевно, за відчуттями, десь 40 % [потреби фронту] точно закрито. У якихось історіях закрито 60 %, у якихось 70 %, але це цифри довкола цієї загальної, — каже Андрій Оністрат, старший офіцер Управління безпілотних систем Командування Сухопутних військ.
Якщо говорити про безпілотники й оцінювати, що є, чого немає, то тут суттєва різниця залежно від типу.
— Якщо треба FPV, ти питаєш в Командування Сил логістики, скільки на тебе виділено, і забираєш, скільки є. Але зараз основним засобом ураження на тактичному рівні є Vampire, відповідно, вони завжди потрібні, бо їх завжди не вистачає. Їх можна добирати за єБали. Якщо говорити про крила — це дуже круті засоби, їх особливо немає (у межах централізованого постачання), бо роль держзамовлення в цих засобах дуже невелика, — пояснює Оністрат.
На його думку, потрібно розвивати систему децентралізованих закупівель, тоді підрозділи могли б більше запаковуватися за потребою — і це вирішило б проблему нестачі та співпраці з виробниками.
— Думаю, було б добре, якби підрозділи отримали право безпосередньо формувати замовлення. І потрібне планування [замовлення й закупівель]. А в основі планування мають бути військові разом з експертами, — додав Оністрат.
Коли все ж відкриють оборонний експорт
Вище керівництво держави розмірковує про оборонний експорт ще з вересня 2024 року, розповідав Forbes Ігор Фоменко. За його словами, рішення могли ухвалити вже у травні. А робота триває кілька місяців на різних рівнях.
Тут мова не лише про Офіс Президента, а й Міноборони, ДСЕК, Мінстратегпром, Генштаб і парламентський комітет з питань економічного розвитку.
Ще в серпні минулого року нардеп Олександр Маріковський розповідав «Економічній правді», створюють робочу групу, аби напрацювати політики для розв'язання питань експорту озброєнь.
— Щойно робоча група розробить механізм, який влаштує і оборону, і бізнес, він швидко перетвориться на рішення на рівні законодавства, — пояснював депутат.
А втім, попри складність питання й наявні ризики, затягувати з цим питанням не варто, вважає Ярослав Ажнюк, засновник мілтехівських стартапів TheFourthLaw й Odd Systems.
На його думку, це, «можливо, найважливіше сьогодні рішення, яке має прийняти держапарат для збільшення української обороноздатності»:
— Оптимістичний погляд на майбутнє експорту української оборонки — його точно відкриють. Питання в тому, наскільки швидко? І скільки за цей час заробить Росія на експорті своєї зброї, скільки займе ринків, які могли б зайняти ми? Скільки недоотримає українська оборонна промисловість, скільки коштів буде недоінвестовано в розробки, які захищатимуть нас від поточних і майбутніх загроз? Скільки податків недоотримає держава, за які могла б закуповувати обладнання, якого бракує?
Натомість спершу депутати планують спростити виробникам виїзд на виставки озброєння. Та навіть коли це буде та які вимоги ставитимуть учасникам виставок, поки що прогнозів не дають.