Розмови і дії
Після вчинку Сергія Гнезділова в суспільстві справді масово заговорили про СЗЧ. Утім військові обговорюють її уже тривалий час, зазначає в дописі Артем Чех, письменник, військовослужбовець, що пішов добровольцем на початку великої війни.
За його словами, усе почалося на фоні загострення теми про справедливу мобілізацію та термін служби. А точніше відсутності першої та другого.
«Про дії вже тоді почали активно говорити. Спершу несміливо, а потім цілком конкретно. Говорили різні люди. Не всі. Але багато. В моєму колі десь рік тому вперше прозвучала фраза про публічне СЗЧ. Бо про зайобаність, про невивозимість, про паркетну пургу типу “а в вєлікую отєчствєную воєвалі до конца, і одной палкой на троіх” — то вже давно говорилося. А от конкретно про “піду в СЗЧ публічно” — з осені 23-го», — написав Чех.
Утім багато військовослужбовців не говорять про це і не опублічують, а просто йдуть — наприклад, не повертаються з відпустки.
«З одного боку, розумієш, бо важкі умови, втома, хочеться бути із сім'єю; з іншого, ти в будь-якому разі підставляєш колектив», — ділиться знайомий військовослужбовець, аеророзвідник.
Наступного дня після того, як він поїхав у відпустку, його побратим не повернувся зі своєї. Тим часом людей не вистачає.
«Коли я повернувся, того ж дня поїхав на позиції замінити побратима, який там сидів 40 днів, хоча їхав на зміну на десять. Він знав, що я маю підмінити його й чекав. Уявляєш, якби я теж пішов у СЗЧ?» — ділиться військовий.
А хтось думає про СЗЧ від безвиході. І ці розмови вже стають буденністю.
«Останні тижні ми рідше зідзвонюємося з партнером, бо він каже, просто не хоче розмовляти ні з ким. У нього настільки пригнічений настрій, бо вже за ці два з половиною роки, окрім банального виснаження, накопичилася купа питань з документами, командуванням, із забезпечення, яке не завжди відповідає потребам. І перевестися нема як. Про СЗЧ періодично лунали роздуми, не знаю, наскільки вони серйозні… Але от ближче до відпустки, мабуть, його попустило трохи», — ділиться партнерка ще одного військовослужбовця, котрий з перших днів вторгнення долучився до оборони і служить зараз на Сумщині.
Точну кількість військових, які самовільно пішли зі служби навряд чи хтось може назвати. Останній тиждень лунали оцінки від 80 до 100 тисяч, але самі військові переконані, що кількість утікачів точно більша.
«Це тільки подані й зафіксовані рапорти. Знаю адекватних командирів, які не подають рапортів на своїх бійців, які тимчасово “загубились”, розуміючи, що бійці отримують одразу перспективу реального строку. А якщо рапорт таки подається, відомості з нього ще треба внести до Єдиного реєстру кримінальних проваджень, що крайнім часом потребує ще й окремої ухвали слідчого судді. Витратити дорогоцінний на фронті час. Тобто справжня і дійсна кількість випадків СЗЧ кратно вища», — пояснив у своєму дописі Андрій Писаренко, командир мінометної батареї батальйону «Вовки Да Вінчі», адвокат.
Є й ситуації, коли командир не подає рапортів про СЗЧ, бо сам боїться покарання, оскільки робота з особовим складом — його відповідальність.
«Масове дезертирство в країні вже почалось і буде лише зростати — і чим більша цифра дезертирів буде, тим менше можливостей застосувати покарання — тому надалі цифра СЗЧ буде зростати ще більше. Вам страшно? А пацанам й дівчатам, що лишаються, як страшно. От їм найстрашніше. Бо підмоги не сильно є і нескоро буде», — поділилася міркуваннями волонтерка Діана Макарова, яка з 2014 року допомагає військовим.
Тим часом у соцмережах розповідають і про випадки, коли в бригаді не хочуть уже бачити військового, що пішов.
«Просто людина ненадійна. Постав його зараз на якусь посаду, завтра знову втече — і у всіх головняк», — пояснює знайомий військовослужбовець.
СЗЧ і дезертирство. Кримінальна відповідальність
Будь-яке дезертирство — це СЗЧ за визначенням, але не кожне СЗЧ — дезертирство, наголошує в коментарі для LB.ua Андрій Писаренко.
«Тут головна різниця в тому, що дезертир свідомо вирішив не повертатися на військову службу, в армію, у свій підрозділ, у зону відповідальності на фронті. А СЗЧ — це теж самовільне залишення частини, але людина не має наміру назавжди покинути військову службу — її щось не влаштовувало в моменті, вона не повернулася з лікарняного, не встигла або важка ситуація в сім’ї була. Або людина не погоджується, на її думку, з непрофесійними наказами командира і просто так само йде в СЗЧ, чекаючи на переведення чи заміну командира», — пояснює адвокат.
І зазначає — здебільшого в тих випадках СЗЧ, з якими зіштовхувався він, люди насправді мали причини.
Різниці між тим, пішов військовий на цей крок у тилу чи на передовій, виконуючи бойове розпорядження чи ні, немає, адже в країні воєнний стан, зазначає Писаренко.
«СЗЧ так само може бути просто на передовій, у бойовій обстановці. Різниця лише в суб’єктивній стороні злочину, тобто меті. Якщо мета — ухилення від подальшої служби, це дезертир. Якщо немає мети ухилитися, це СЗЧ», — пояснює він.
Але і в тому, і в тому випадку нижня межа покарання — від п'яти років позбавлення волі. На цьому Писаренко наголошував і у своєму дописі «Пам’ятка СЗЧ» — що ніхто не розбирається в мотивах, обстановці, об’єктивній стороні злочину. Адже замість чути військових і шукати шляхи розв’язання проблем держава свого часу вирішила зробити ставку на залякування й покарання.
«Наприкінці 2022 року депутати без обговорення внесли зміни в Кримінальний кодекс. І прийняли за один день інквізиційний закон (8271), який підсвітив, підсилив і зацементував кримінальну відповідальність військових порівняно з іншими членами суспільства. Це був примітивний закон з погляду юридичної техніки. Додали строки покарань і загнули цю диспропорційну відповідальність виключно і виключно для військових», — пояснив Писаренко в дописі.
Пам’ятками про реальні тюремні терміни часто намагаються «мотивувати» бійців, наголосив адвокат. Замість якісних знань і навичок, забезпечення та довіри в колективі й до командування. Це нагадує «мотиваційні» методи росіян.
На думку адвоката, система навряд чи зможе впоратися з такою кількістю справ, навіть якщо враховувати оголошену кількість тих, хто пішов у СЗЧ.
А проблема ще й у тім, що ця цифра враховує обидві ситуації — і дезертирства, і СЗЧ. Відповідно ні першого, ні другого нормально не розслідують. Тож у цьому загальному числі є й випадки, коли людина поверталася на службу.
«Система не встигає справлятися з прямим дезертирством. Такий вал справ, що цих випадків часто просто не розслідують. Фізично не вистачає на це часу, ДБР не встигає. Навіть якщо людина сидить удома, за адресою прописки. А їх тисячі по країні», — зауважив Писаренко.
У серпні парламент вирішив декриміналізувати перший випадок СЗЧ за умови, що військовий самостійно повернеться до частини — своєї чи іншої.
«Восени 2022 року непрофесійними руками поламали чітку структуру кримінального законодавства, щоб усім військовим почали роздавати реальні тюремні строки, незалежно від обставин конкретної події (закон 8271). Замотивували так замотивували. А коли зрозуміли, що система дала збій, замість скасувати дискримінаційні норми взагалі зняли відповідальність за перший випадок СЗЧ. Це як бензин гасити водою», — переконаний Писаренко.
Чіткі терміни служби
Головна вимога військовослужбовців — гарантія, що вони матимуть шанс рано чи пізно повернутися до цивільного життя.
Питання демобілізації планували врегулювати у травні цього року, прописавши в законі про мобілізацію реальні терміни служби. А терміни обговорювали різні — 12, 24, 36 місяців.
Утім у день голосування цю норму на вимогу головнокомандувача і міністра оборони прибрали.
«Тема демобілізації перестала лунати в промовах політиків ще пів року тому. Натомість тепер уся дискусія зведена до того, як правильно прописати для цивільних правила економічного бронювання. Економічне бронювання запровадить для цивільних прейскурант за право не вдягати піксель. Але при цьому ніхто, ясна річ, не збирається вводити розцінки для військових за право його зняти», — зазначив у своєму нещодавньому дописі військовослужбовець і журналіст Павло Казарін.
Кирило Верес, командир батальйону К2, що тримає оборону на Сіверському напрямку, почувши запитання про економічне бронювання під час інтерв’ю «Українській правді», теж здивувався: чому одним можна, а іншим ні.
«Я зараз можу собі дозволити відкупитися. Сотку дав би, щоб три місяці посидіти вдома. Чому так не можна? 35 тисяч з військовослужбовця в бюджет — і хай відпустять із зони бойових дій на місяць», — сказав Верес.
Щодо демобілізації за нинішніх обставин — переконаний, не уявляє, як це можна зробити.
«Я щось не бачу заміни своєму особовому складу. Демобілізація — це один пішов, а інший став на його місце. А коли є тільки один? Я не розумію, як це можна зробити. Як командир скажу, що я, мабуть, не сильно хотів би, щоб у мене замінилося 60 % особового складу на новий. Бо ці вже були в боях, вони навчені. Але як людина я хотів би, щоб вони відпочили. Знаю, що багато хто повернеться», — зазначив він в інтерв’ю.
Альтернативи
У реалістичності демобілізації під час війни таких масштабів сумнівається й Ігор Луценко, військовослужбовець, командир добровольчого підрозділу ударних безпілотників «Орден Сантьяго».
«Давайте чесно визнаємо, що ніякої масованої демобілізації після 36 місяців війни не буде, тому що вже зараз не готується заміна. Темпи мобілізації ледь конкурують з рівнем втрат. Тому, крім іншого, є сенс зосередитися на порятунку того людського ресурсу, котрий вже зараз воює», — зазначив у своєму дописі Луценко.
Він запропонував шість кроків, які, на його думку, можуть позитивно вплинути на ситуацію у війську. (Критичний розбір пропозицій Ігоря Луценка від нашого військового оглядача Віктора Кевлюка читайте тут.)
Насамперед дієвий нагляд за законністю в армії, щоб військовослужбовець мав кому поскаржитися на свавілля командирів і це спрацювало.
Друге — зрозуміла й чітка система ротацій.
«Модель може бути “3 місяці на війні — 1,5 у цивільному житті” або “4 місяці війни — 2 місяці на цивільному” і т. д. Перебування в такому режимі дозволить відновлюватися й не руйнувати сім’ї та взагалі частково зберегти цивільне життя військових. Для цього потрібен більший притік мобілізованих — але не такий великий, як для повної заміни», — запропонував Луценко.
Третя пропозиція — прибрати на час війни вимоги щодо звань для призначення на ті чи інші посади.
«У нас 80 % учорашніх цивілів в армії. Вони чудово воюють, тож дайте їм самостійно сформувати свою армію, зі своїми правилами і процедурами», — наголосив Луценко.
Четверта — якісна система оцінки командирів, щоб позбутися неефективних людей у керівництві й ухваленні рішень.
Серед пропозицій — також окремий статус високотехнологічних родів військ, щоб ті мали більше гнучкості в організації власної роботи та співпраці з цивільним сектором.
Ще однією умовою є налагодження процедури переведень — щоб військовослужбовець після певного терміну служби мав можливість перевестися і працювати там, де він може бути ефективнішим.
З ним погоджуються й інші військовослужбовці, мовляв, переведення могли б покращити нинішню ситуацію, адже є випадки, коли військовослужбовець хоче продовжувати службу, але на іншому місці, з різних причин. Та переведення зараз не працюють, хоч запит чималий.
Офіційна реакція, а точніше її відсутність
З моменту вчинку Гнезділова не було жодного офіційного коментаря: ні від Верховного головнокомандувача Володимира Зеленського, ні від головкома Олександра Сирського чи від Генштабу.
Так само тиша стосовно нового законопроєкту, пропозиції щодо якого Міноборони разом з Генштабом мали б представити незабаром, щоб до кінця року питання демобілізації таки вирішити. У ГШ мали дослідити темпи й динаміку мобілізації, потреби війська й нарешті прийти з пропозиціями.
Утім, як пише ВВС Україна, посилаючись на свої джерела, таких документів у парламенті ще немає.
А депутатка від ЄС Ірина Фріз переконана, що питання не вирішать і до кінця року.
«Вони, скоріш за все, будуть пропонувати спостерігати за цією динамікою у вересні, жовтні й листопаді. Для того, щоб мати можливість визначитися, чи достатній людський капітал, з якого буде сформовано мобілізаційний резерв для заміщення всіх тих, хто отримає право на звільнення з військової служби», — розповіла вона в коментарі ВВС Україна.
LB.ua звернувся до кількох депутатів з Комітету ВРУ з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, щоб зрозуміти, що відбувається із законопроєктом та чи обговорювали там цю тему минулого тижня. Однак відповіді не отримали. Якщо отримаємо — додамо.
***
Усі військовослужбовці, які висловилися з приводу ситуації із СЗЧ і демобілізацією, наголошують: реакція від влади та вищого командування мусить бути. Так само як і суспільства. І не формальними діями чи розмовами, а ефективними рішеннями.
Військовослужбовець Артем Чех у своєму дописі з приводу цієї ситуації зазначив:
«На категоричну відповідь від держави, що демобілізація неможлива, є проста у своїй наївності відповідь: так мобілізуйте, блядь! Корупція не дозволяє? Так а я чому маю за ваші пройоби віддуватися? Я достатньо довго захищаю державність, а ти як держава маєш давати пизди всім, хто заважає тебе захищати. Оцим чмошникам у ВЛК, що мають свій прайс, оцим юристам, які фіктивно розлучають, женять, хоронять і так далі, оцим от уйобкам з барсєтками під ТЦК, що рєшают тут за чєловєчка... Це простий запит на справедливість. І наївний, так? Нехай наївний. Але чесний».