Присяга лікаря
— Вісім років тому мій тато потрапив до реанімації, — з тернополянкою Надією ми говоримо телефоном. — Він був на апараті штучної вентиляції легень, не міг ні з ким говорити, до нього не пускали. Тато провів так два тижні. Ми мало чим могли допомогти, хіба ліки купувати. А зараз мама на кисневому апараті, до неї теж не можна, ми говоримо телефоном, але недовго, бо через хрипи їй важко розмовляти. Я добре пам’ятаю, як це було важко з татом і нікому не побажаю мати такий досвід. Тим паче не один раз.
Мамі Надії 62 роки і вона більшу частину життя працює у Центрі швидкої медичної допомоги. Від початку карантину лікарка перестала виїжджати на виклики, але керувала змінами медиків, відсилала бригади. Наприкінці травня жінка почала кашляти, у неї збільшилися лімфовузли, щодня була температура під 39. Вона взяла лікарняний, але за тиждень почалося запалення легень.
— Мама на роботі не контактує безпосередньо з хворими, на час пандемії вона відмовилася від викликів, тому точно стверджувати, що мама заразилася на роботі, я не можу, — пояснює Надія. — Але це прийомне відділення, туди постійно приїжджають-від’їжджають швидкі, вона багато спілкується з іншими медиками. У якийсь період їм усім робили тести на антитіла до COVID-19, виявили у 2-3 лікарів, але ПЛР-аналізи, мені здається, не проводили. У мами взяли мазки після того, як почалася температура, при чому брали двічі і двічі результат був негативним. Коли вже підтвердили двостороннє запалення легень, зробили мазок втретє і підтвердили коронавірусну інфекцію.
В Україні від початку пандемії на коронавірус захворіло 5716 медиків, що становить близько 20% випадків від загальної кількості виявлених. Працівники системи охорони здоров’я, особливо ті, що працюють в інтенсивній терапії та у відділеннях невідкладної допомоги, у всіх країнах мають найбільший ризик підхопити коронавірусну інфекцію під час пандемії. Але заразитися можуть і медпрацівники, що не контактують з людьми, хворими на COVID-19 безпосередньо.
Використання засобів індивідуального захисту — в першу чергу масок, екранів та рукавичок, а також спецкостюмів — зменшує ризик зараження. Надія каже, що на початку пандемії працівники станції швидкої допомоги, де працює її мама, ЗІЗи купували за власний кошт, навіть маски. Попри те, що жінка у групі ризику через вік, вона продовжила працювати.
— Мама рідко брала лікарняні, навіть у важкі періоди, — говорить Надія. — Пам’ятаю, як у 2015 році був час, коли багато працівників захворіло на грип, на все місто працювало, здається, п’ять бригад швидкої. Зараз ситуація схожа, навантаження дуже велике. Але вона все ж присягу лікаря складала. Як вона може піти, коли немає кому працювати?
Після того, як стан жінки погіршився, її госпіталізували. Зараз вона отримує кисень через апарат, хрипи заважають говорити.
— Легені працюють, але не виконують свою функцію повною мірою, не насичують киснем, — каже Надія. — Сподіваюся, що до апарату ШВЛ справа не дійде. Я теж на самоізоляції, бо контактна. Ліки привозить мій брат, бо в лікарні є тільки частина препаратів. Зараз їй трохи краще, мені здається, бо раніше вона зовсім не могла нічого сказати, тепер хоч по телефону може говорити. Але, думаю, навіть після одужання до роботи одразу вона повернутися не зможе.
«Лікарня фактично працює лише на те, щоб надавати допомогу пацієнтам з коронавірусом»
До лікування хворих на коронавірус в Україні наразі залучено 6744 медичних працівника, з них лише 1172 становлять лікарі, а решта — це середній і молодший медичний персонал та волонтери. Окремо в статистиці виокремлені фахівці екстреної допомоги, зараз на виклики, пов’язані з коронавірусом, виїжджає 2964 бригади швидких. Такі дані оприлюднила неурядова організація StateWatch, спираючись на розрахунки, які МОЗ передало до Кабміну для отримання коштів з Фонду протидії коронавірусу. У МОЗ також порахували, що всього до боротьби з COVID-19 потенційно може бути залучено близько 50 тисяч медиків, не враховуючи бригад швидкої. Для того, щоб забезпечити працівників лікарень, потрібно 18,5 мільйонів одиниць ЗІЗ на місяць.
Роман Фіщук працює лікарем вторинної ланки у Івано-Франківській центральній міській клінічній лікарні, яка, разом з обласною інфекційною лікарнею, одна з перших почала приймати пацієнтів з COVID-19. Наразі, за даними з аналітичних панелей МОЗ, станом на 16 червня медзаклад забезпечений ЗІЗ на 74%. Роман Фіщук пригадує, що з засобами індивідуального захисту було сутужно від самого початку карантину.
— Директор нашої лікарні приберіг ЗІЗ з 2008 року, коли була епідемія грипу, тому на початках ми користувалися цими запасами, — розповідає Роман. — Потім допомагали волонтери і громадські активісти, щось виділялося з міського бюджету. Зараз лікарня фактично працює лише на те, щоб надавати допомогу пацієнтам з коронавірусом. Допомога від держави почала надходити потрохи вже лиш в травні. У нас є ще запаси ЗІЗ, але це розхідний матеріал і запаси потрібно поновлювати постійно.
Відповідно до даних аналітичних панелей МОЗ, у кожній області різна ситуація з потребами в ЗІЗ. Наприклад, в Івано-Франківській області опорним лікарням найбільше бракує переважно одноразових масок, рукавичок та антисептиків, у Чернівецькій області є також дефіцит респіраторів та ізоляційних халатів, у Луганській — костюмів біозахисту і так далі. Попри те, що потреби в ЗІЗ щодня в кожній області змінюється, опорні лікарні вже можуть поступово формувати запаси на певний період.
З 25 травня державне підприємство «Медичні закупівлі» розпочало закупівлю засобів захисту та апаратів ШВЛ. На це виділили майже три мільярди гривень зі спеціального Фонду протидії COVID-19. Планується, що опорним лікарням закуплених ЗІЗ має вистачити на три місяці. Але поки тривають тендери, лікарні ще мусять покладатися на допомогу волонтерів та місцеві бюджети.
— Нині минає четвертий місяць епідемії і можна сказати, що ситуація поступово вирівнюється, а деякі лікарні вже забезпечені на тиждень і навіть більше, — говорить Інна Іваненко, виконавча директорка фонду «Пацієнти України», який закуповує ЗІЗ, апарати ШВЛ, тести ПЛР та портативні рентгени для лікарень ледь не з початку введення карантину. — Це суперпоказник, бо на початку ні в кого нічого не було. Потім ЗІЗ закупили місцеві бюджети, благодійники. Ми бачимо також, що гуманітарна допомога, яка прибувала літаками і розподіл якої було дуже важко відслідкувати, вже почала розходитися лікарнями. І найсмішніше, що лише зараз, коли ситуація не така критична, МОЗ нарешті розпочав тендери на закупівлю ЗІЗ.
— Зараз ситуація ускладнюється, бо всі втомилися від карантину і хочуть швидше повернутися до нормального життя, — каже Роман Фіщук. — Природно, що люди поступово перестають допомагати лікарням, думають, що коронавірус зник. Але на жаль це не так. Пацієнти є, зараз їх більшає. Неможливо точно спрогнозувати, чого бракуватиме через тиждень.
ЗІЗ — медикам
Іван Дідик — головний лікар Центру первинної медико-санітарної допомоги у Житомирі. Він хворів на коронавірус п’ять тижнів. Спершу з’явилися загальна слабкість, озноб, Іван самоізолювався. Після того, як тривалий час симптоми не проходили, його госпіталізували до лікарні, взяли мазок на ПЛР. Результат був позитивний з першого разу.
— Я постійно був на роботі і не виключаю, що міг захворіти саме там, — пояснює Іван. — У нас первинка, від самого початку пандемії ми з командою розробили алгоритм прийому пацієнтів, виділили окремі чергові кабінети, де приймали людей з температурою. Ми кожного пацієнта розцінюємо як потенційно інфікованого. Щодо ЗІЗ, то я не сказав би, що спершу ми були повністю забезпечені. Потім, силами місцевої влади і благодійників, ми змогли забезпечити всіх працівників.
Іван каже, що безпосередньо сам не працює з хворими, але йому доводиться контактувати з колегами, інколи підписувати документи для пацієнтів. Після того, як в нього виявили коронавірус, довелося самоізолюватися ще кільком лікарям, які з ним контактували. Пізніше в амбулаторії було діагностовано ще кілька випадків COVID-19 серед працівників. Родичі Івана були весь час на самоізоляції і відвідувати його не могли.
Інна Іваненко пояснює, що з випадками коронавірусу стикаються не лише ті лікарні, які визначені як опорні, а й будь-які інші. Тому, на її думку, усі лікарі мусять мати ЗІЗ.
— Якщо опорні лікарні більш-менш забезпечені, то ситуацію з бригадами швидкої допомоги, сімейними амбулаторіями, іншими спеціалізованими лікарнями не знає ніхто, — каже Інна Іваненко. — Ситуація по цих медзакладах ніде не обліковується і не обраховується. Медиків потрібно захищати, адже саме ЗІЗ є бар’єром для того, щоб коронавірус менше передавався від хворих до лікарів. Звичайно, може тим, хто безпосередньо не працює з коронавірусом не потрібні, наприклад, костюми, але рукавички, маски, антисептики мають бути. Ми, як фонд, можемо лише реагувати на запити тих лікарень, що про нас знають і до нас звертаються.
Коли симптоми у Івана Дідика зникли, у нього знову взяли матеріал для аналізу на коронавірус. Результат виявився позитивним, тому довелося пробути в лікарні ще. Лише через деякий час тест двічі підтвердив, що Іван вже здоровий і може поїхати додому. Наразі він вже повернувся до роботи.
Мама Надії ще перебуває в лікарні. Як і у випадку Івана, Державна служба України з питань праці проводить розслідування, аби з’ясувати, чи вона захворіла на коронавірусну інфекцію саме на робочому місці.
— Багато людей переносить коронавірус безсимптомно і може навіть не здогадуватися, що він в нього є, — каже Надія. — А хтось, як моя мама, потрапляє на кисневий апарат. Я думаю, що навіть після виписки, їй доведеться бути якийсь час вдома і до роботи вона не зможе повернутися.